Розділ «Військова служба»

Світало. Обережно, з висунутими переднім і боковими роз'їздами, ескадрон вирушив в керунку на Гольдап. Було тихо. З лівого боку за лісами показались стовпи диму, щораз густіші і численніші.

Донці дійсно понесли огонь! В нашому керункові переважно хутори. Люди або спали, або з страхом дивились на нас в вікна.

Деякі доми були порожні, видно, люди вискочили з теплої ще постелі і поховались. Ми не палили таких хуторів. Не піднімалась рука. Місцевість хвиляста, видно багато озер і озерець. З правого боку великі масиви лісів. Менші скуплення дерев з усіх боків.

Бокові роз'їзди тримаються в одлеглості видимості. Передній — далі, часом ховається в балочці, часом криють ліски. Не чуть пострілів. Де ж ворог і його нечислима сила?

Пора підкормиться коням і людям. В малій балці стала кухня і вози.

Спереду в другій балці з лагідно похилими збіччями стала колона кіннотчиків. З кобурів насипано в торби вівса, і вже його коні хрупають з повішених торбинок. Зараз привезе кухня сніданок… Перед нами рівнина на кілометр, а далі ліс, там в'їхав передній збільшений роз'їзд по добрій дорозі.

По недовгім часі з переднього роз'їзду повним галопом прибіг кіннотчик з донесенням, що перед нами німецька кіннота їде по тій самій дорозі. Сили не можна окреслить, бо виїхала з-за повороту. Роз'їзд одходе. Німці нас не сподіваються тут, бо ідуть без розвідки. Гонець полетів назад.

Бокові роз'їзди стали, а потім поїхали до нас. Торби коням знято. До кухні поїхав офіцер і обслуга кулеметів зайнять масковану позицію. Підтягнуто попруги.

Ще трохи — і весь ескадрон зібраний, розвернутий вздовж долинки лицем до сподіваного ворога. Нас не може він бачить.

Ротмістр виїхав наперед, подивився, повернувся до рядів. Команда в півголосу (подаю по-російському):

"Смірно! На молітву шапкі долой!" Зняв свою.

"Перекрестісь, помолісь!.. накройсь!"

"Палаші вон! Пікі к бою! К атаке готовсь!"

Знову під'їхав наперед з сигналістом і штабс-ротмістром. Ще момент — і сигнал атаки! Блиснула шабля, махнула — вперед!!!

Коні сигнали знають, з міста беруть найбільшу скорість… Близько, може 150 чи 200 метрів, німецька колона моментально розвертається і шибко зближається… Ось воно, те страшне… Крики "ура!" блиск палашів, стріли…

Стискую шаблю до болю в пальцях, махаю нею на обидві сторони… чи зачепив кого — не знаю, і врізується в очі лице — бліде, з розкритим ротом, безвусе, перелякане, махає палашем.

В хаосі тратиться обережність і свідомість, тільки інстинкт підказує не даться ударить… В наступнім моменті виджу спини утікаючих гусарів. їх багато. Гренадери женуть і рубають.

Випустив свого Орлика, доброго, кавказької породи Карабаха, скоро догнав гусара без шапки, з лівого боку з піднесеною шаблею кричу: "Стій!"

Той, похилившись до гриви, повертає біле лице, очі вирячені з таким виразом, що і тепер стоять в пам'яті. Не можу рубать — він навіть не борониться.

Ліс близько. Трохи здержую коня мимоволі. Глянув на боки: скрізь утікають і женуться. Німці одстрілюються з пістолів-автоматів. Знову доганяю "свого" німця і з якимсь одчаєм рубаю по куцому хвосту коня. Утікай і не попадайся другим разом!