Розділ «Військова служба»

Сигнал "назад!". Німці зникли в лісі. Вертаюсь помалу і починаю оглядаться. Шаблю опускаю в піхви, на ній кров. Кінська чи, може, людська? Підношу тяжкий 10-стрільний автоматичний парабелум, гарну гусарську шаблю. Перша військова здобич!

Все поле вкрито повертаючими поволі кіннотчиками, бігають коні, ведуть полонених. На землі лежать нерухомі тіла забитих. Багато крові!.. Фершал і санітари перев'язують ранених. Крик, біготня.

Бій був короткий і кривавий, всього не більше 10 минут. Нервове напруження і піднесення помалу проходить, тіло перестає труситься. Чи то був страх?

Штабс-ротмістр видає розпорядження, весь покритий кривавими плямами. На вози кладуться ранені, звозяться полеглі. Частина лове коней, збирається розкинута зброя.

По нашій стороні поліг ротмістр, стрілом з пістоля. Од стрілів полягло п'ятеро гренадерів. Дванадцять ранено кулями і палашами. По німецькій стороні було полягло 71, в тім командир дивізіону — майор, коло 15 ранених і кількох взято до полону.

Зловлено понад 50 коней, частина побігла за утікаючими. Знесено багато різної зброї.

Висланий роз'їзд привів з 20 людей з лопатами і вози. В спільній братській могилі поховано своїх полеглих окремо, німців окремо. Майора з трьома офіцерами трохи збоку. Тіло ротмістра перевезено до штабу полку, а звідтіль десь на батьківщину. Білі березові хрести видно далеко.

Список похованих німців зроблений на підставі найдених документів в трьох примірниках. Один дано солтисові близької оселі.

Героєм бою був вахмістр Кржемінський! В першім моменті він зрізав голову майорові неомильним ударом, як добрий, досвідчений хірург.

Обіду ніхто не їв. Переживалось минулий бій, каждий по-своєму. Тільки перед ніччю посилились люди вечерею. З правого боку нав'язано зв'язок з 2-м нашим ескадроном. Козаки десь посунулись на південь, зоставивши багато згарищ, переважно мазурських.

Ночліг мали ми в лісі на обширній поляні, забезпечені у всіх керунках сильною охороною. Близько протікав потік з доброю водою. Коням овса не жаліли, а запас мали солідний, набутий у населення за гроші.

Лежучи, пережив враження дня. Починав аналізувать пережите і бачене. Насувалось питання:

Чому дивізіон гусарів ішов без охорони?

Чи ніхто не замітив моєї розубленості чи страху?

Чому так тремтіло тіло, а серце похололо та наче піднялось вгору? То, мабуть, од страху?

Ставало перед очима біле, як крейда, лице "мого" німця з німою просьбою дарувать життя.

Для чого його пустив, відтявши коневі ріпицю? Німці нас тут не сподівались, наша атака їх заскочила, не встигли належно розвернуться, а тим більше пустить в діло кулемети, приторочені до коней. Зрубана голова майора довершила решту розгубленості. Коні мають гарні, міцні та од наших менше стиглі. Дуже добрі пістолети-парабелуми. Б'ють міцно і далеко, добре держаться в руці.

Голова майора кривава, потоптана копитами, багато страшних рубаних і колотих ран. Кров і кров. Страшно!

Нарешті знову думаю про "свого". Треба було взять його в полон. Коня не потрібно скалічив — придався б, а той хлопець, може, одноліток, може, ще не одного пошле на той світ!

Право війни каже: "Ти мене чи я тебе", — і не може буть мови на сентименти. Так, не поважно і не розумно я учинив.