Розділ «Військова служба»

Було їх чимало, виникаючих з варунків топографічних. Рух був обережний, повільний. Ночувалось в лісі на спотиканих полянах. Німців не спотикано поза роз'їздами, котрі весь час одходили без стрілянини. Не чуть огню артилерії: може, в лісі він гине? Якісь неспокійні вісті про тяжкі бої II армії під Алленштейном (Ольштин). Тим часом перед 1-ю армією німецька піхота зникла. Якась несподіванка?

Певного дня полк став над річкою з досить широкою долиною. Розвідка виходе з двома кулеметами в силі взводу, коло 30 чол. Визваний до штабу з командиром розвідки, дістаю наказ висадить в повітря шосейні мости, остатній коло 15 км од міста позиції полку. Казано взять 3 пуди піроксиліну.

Застава затримається в 10 км і в разі чого прикриє. На мапі промір показує довгу греблю, міст, болотяну долину, при другім містку така сама ситуація, тільки трохи довша гребля. Тут задержиться розвідка.

Зробивши велику дугу з лівого боку, під'їду до долини, а понад нею — до мосту. На мапі озерце, може, виїду на нього. За 15 минут рушаєм, зі мною поїде 5 підривників і 10 з роз'їзду. Маю на собі м'які штани і куртку чорного замшу, наган, штуцер (подарок), кинджал, пачку галетів, плитку шоколаду. Для Орлика — овес в кобурах.

Минаємо позицію полку, становища кулеметів саме маскуються, лава в кущах риє окопчики.

Говоримо з симпатичним поручиком про своє завдання і доходим до висновку, що далі хіба полк не піде, коли треба знищить мости. Щось є!

Заглядаю щораз на мапу, облічаю півколо і час на знищення мосту. Забере разом дві години. На другий і поворот стілько ж.

По обіді будем у себе. В лісі не заблудимось, компас є.

Зоставляю роз'їзд, що зникає на обидві сторони в лісі, поручик бажає поводження.

За греблею заглиблюємся в ліс і скорим кроком поспішаємо до міста призначення. Заряди на перебиття сваїв пришиковані завше раніше, запали з капсулами в кобурах. Прив'язать огонь до губки і утікать. Вибухи за 10 минут. Вже їдемо коло двох годин, коли ліс починає просвічувать. Міст винен бути близько, бо починається озеро і долина як на долоні. Якийсь шум з правого боку.

З одним підривником обережно ідем в бік шосе, крадемось обережно з готовими до стрілу карабінами. Шум і рух збільшується… Обережно виглядаю. По обох боках греблі сидить німецька піхота! Під'їхала кухня, щось видає. Здалека доходе гуркіт возів, а, може, гармат.

Як можна назад! Німці, видно, потомлені, одпочивають, їдять. Маєм переваги 30–40 минут часу, аби на коней!

Бігом до сво'іх і як можна скоріше їдемо з 250 метрів од шосе. Якось коні інстинктово почули небезпеку, самі обходять або. перескакують старі повалені дерева, держать добру рись. Держусь з лівого боку ближче дороги, часом спиняюсь, слухаю. Руху не чуть. Час показує, що доїжджаєм до розвідки, а скоро і долина, озеро і гребля. Сліду німців і своїх немає. Де ж поручик? З обох боків старі високі сосни.

Приходе мисль, чин і певне задоволення. Подвійні заряди прив'язано до сосен, всунено запали, по знаку затлілись губки, до коней — і в ноги! Тим часом написав донесення про рух піхотної колони з артилерією в силі 1–2 батальйонів, вислав одного з гренадерів, додавши, що дорога буде завалена великими деревами, верхами проти руху цієї колони.

Задерже гармати і вози на Ш-2 години. З'їжджали на греблю і на другий високий берег. Далеко видно зникаючий хвіст кінноти. Он де поручик! Повітря здригається од вибухів, чуть як падають дерева! Оглядаюсь: дим, курява, тріск! В діло пішов піроксилін!

Несподівано стріли просвистіли, бзикнули кулі. Піших і кінних десяток німців стріляють з-під лісу. На щастя, не цільно. Далеко спереду більша група вискочила з-за повороту і швидко зближується. Кричу: "За мною!" — і вскакую на праву сторону. Скоро ліс лунає стрілами і криками. От те найгірше!

Кидаюсь в бік озера, між кущами бачу кількох своїх. Дорогу нам перехвачено: чи удасться вирватись, пробиться? Крик і стріляна за нами і з лівого боку. Падає один кінь, другий. Кричу щосили: "Рятуйсь, хто може, наші недалеко!"

Зовсім згубив голову, одна думка — рятуватись… Лечу на землю, Орлик падає через голову, кулі свистять. Кидаюсь в сторону озера в густий очерет, боком бачу, як то саме робить один з моїх.

Чимдалі зашиваюсь в очерет — лягаю на дно. Серце колотиться, мало не вискочить. Чую топіт коней, крики, стріли трохи рідшають. Дно болотяне, трохи мішає штуцер. Добре, що шаблі не взяв. Час тягнеться поволі, аби до ночі витримать. Боюсь порушиться.

Здається, хтось ходе тут передо мною. Часом вистріл. Видно, пильнують озера, може, замітили, як ховався в очерет. Робиться холодно, все тіло починає дрижать, мимоволі стукають зуби. Думка про можливість якогось рятунку панує над усім і через те не чую надзвичайного страху.