Розділ «Все проходе, все минає»

Маси снігу з великою швидкістю і силою непереможно несуться вперед. Видимість зникає. В мешканнях запалюється світло. Всі байраки, провалля наповнюються снігом. Часом сніг занесе цілі оселі, набивається на стріхи, в клуні, загороди.

Тоді людям в подорожі загрожує смертельна небезпека. Тільки сильні коні, підлягаючи інстинктові, можуть часом довезти подорожнього до людської оселі.

Степи рідні, кохані! Які ви чарівні і прекрасні, весною і літом! Повні життя, красоти і таємниць! Смутні і сірі в осінню дощову пору. Утекло з вас тоді все живе. Навіть курай-перекотиполе покинув вас…

Зимою іскриться на вас пречиста біль снігів, дзвенить спів, музика, сміх і радість.

Грізні ви, степи, в часі бур-ураганів!

В різних обставинах, в різних околицях людина чується інакше. В горах почуває свою малість, зникомість серед могутності природи. Людина одчуває зв'язаність, таємну небезпеку, ограничений рух. Має также обмеженість руху.

В лісі, мимо краси і очарування, почувається таємничість, несподіванка, непевність в порушанні.

На морі, при неограниченім просторі, людина цілий час почуває погрозу бурі, глибини; не має почуття певного міста, де можна опертись, і чує свою малість. В бурю опановує людину, повна безрадність.

Розуміється, що це не відноситься до морців. В степу не чується зв'язаності в безмірнім просторі. Тут краса гри всіх цвітів, тут певність руху, почуття волі, незалежності. Людина йде де і куди хоче, одпочиває коли і де хоче.

Тут майже немає таємниць, ніщо не зв'язує, не пригнічує.

Надмір цих всіх переживань викликає дивний настрій потягу за видимі границі обрію в далекі незнані краї. Виповнює доверху почуттям вищої щасливості, переливає мелодією пісні, не раз без слів. І сама мелодія родиться сама по собі!

Над людиною весною, літом і зимою блакитний купол неба, вночі там блищать мільйони зірок. Панує нічим не порушена тиша.

Краса і воля!

Заховані скарби великих можливостей, народжені неограниченим простором, великі запаси затаєної енергії.

По дорозі до Чорного моря несе свої води старий батько рік Бористен-Славута-Дніпро. Ділить він Україну на дві части — Правобережну і Лівобережну.

Після Волги і Дунаю третя ріка в Європі. Дніпро приймає по дорозі багато більших і менших річок, з котрих Прип'ять, Десна і Березина судоплавні. Послідній значніший доплив є річка Самара, а вливається вона з лівого боку навпроти колишнього Кодака — тепер південної частини Дніпропетровська. Од гордої грізної кріпості не зосталось ніякого сліду.

Од впливу Десни Дніпро має середньо кілометр ширини, пливе спокійно і величаво.

Весною розливався широко, заливав переважно нижче Лівобережжя, могутній і грізний. Здавалось, немає сили, що могла б спинить і затримать ті великі непереможні маси води. Повноводний і глибокий, Дніпро здібний був до плавання досить великих пароплавів і берлин з грузом 1000–1200 тонн, починаючи од Києва. Та не надавався до регулярного плавання на всій довжині.

Проти сили води стала непорушна сила — камінь-граніт! Од Самари вниз на 10 кілометрів поперек ріки дев'ять разів перегородили її пороги.

Величезні скелі, розкидані на всю широкість ріки, густо перекривають її води, затримують, піднімають, заставляють відступить.