Розділ «Переворот Гетьмана Скоропадського»

Отак гармаші, як загалом Січові Стрільці, яких перед двома місяцями вітали, як переможців квітами, кричали їм „Слава!” — тепер на Великдень блукали по вулицях Києва, як прогнані бездомні собаки, а коли запала ніч, то неодин поклався спати під голим небом на Володимирській гірці.

Ще два дні стояла німецька варта в манастирі, а німецькі вартові берегли у брамах, щоб гармаші не вийшли. Коли ж німці побачили, що гармашів у манастирі нема, стягнули варту і відійшли. Тоді частина гармашів, які не мали де спати, вернулася назад до манастиря.

Гармаші сходилися на Володимирській гірці. Приходили туди батерійні старшини, повідомляли стрільців про всякі новини і радилися, що далі робити.

Виринула думка, щоб переїхати до Запорізького Корпусу і там просити, щоб їх прийняли.

Січові Стрільці зналися добре з військовими частинами, які входили в склад Запорізького Корпусу. При кінці грудня 1917 р. СС їздили з Дорошенківським полком на кордон України до Михайлівського хутора, з Гайдамаками під командою от. С. Петлюри їздила 1-ша сотня СС під Полтаву, а потім здобувала Арсенал на Печерську у Києві. З Дорошенківцями, Богданівцями воювали поруч Січові Стрільці під час большевицького повстання у Києві при кінці січня і з початком лютого 1918 року. З Гайдамаками перебули при кінці лютого 1918 р. цілу офензиву від Сарн до Києва. Також Запоріжці знали добре вартість Січових Стрільців.

Запорізька Дивізія, по здобутті Києва, очищувала від большевиків Лівобережжя. У боях із совєтськимн військами загналася була на Крим. Там німці зажадали від Запоріжців, щоб покинули Крим, бо Крим не має належати до України. Не багато тоді бракувало, щоб не прийшло до бою між Запоріжцями і німцями. Запоріжці покинули були Крим і перебували на Залоріжжі в околиці Олександрівська (Запоріжжя). Дивізія Запоріжців зросла у Корпус, яким командував ген. Натіїв.

Стрільці не знали, що діється із Запоріжцями, чи не випала і їм доля дивізії Синьожупанників та СС. Рішено таки зараз вислати пор. Кураха відшукати Запоріжців та переговорити, чи не прийняли б вони Січових Стрільців до себе, а насамперед, чи не прийняли б батерії СС.

Пор. Курах поїхав шукати Запоріжців. Гармаші чекали на вислід переговорів із Запоріжцями. Сходилися далі на Володимирівській гірці.

По зложенні зброї, полк. Коновалець держав далі зв’язок з українськими діячами, які входили в склад Української Центральної Ради та Українського Уряду. Провідні українські кола у Києві хотіли знайти якийсь вихід, щоб СС могли затримати свою військову організацію.

Виринула була думка, щоб запропонувати гетьманові, щоб іменував ген. Грекова, який був заступником міністра військових справ за часів УНР, міністром військових справ. Полк. Коновалець сподівався, що коли б ген. Греків був міністром військових справ, то в такому випадку була б можливість зібрати назад СС, що підлягали б тоді безпосередньо ген. Грекову, як міністрові військових справ. Заметушилися Січові Стрільці на таку вістку, бо шкода було розходитися.

Із цього нічого не вийшло — гет. Скоропадський не погодився з тим, щоб ген. Грекова призначити міністром військових справ. На третій день Великодніх Свят повідомив полк. Коновалець стрілецьких старшин, щоб зійшлися у казармах при вул. Львівській, бо звернувся до нього д-р Дмитро Донцов, що хоче говорити зі старшинами СС від гетьмана Скоропадського. Д-р Донцов обняв уже якусь високу посаду у гетьмана.

Зійшлося біля 30 старшин. Прийшов д-р Донцов, Полк. Коновалець представив д-ра Донцова старшинам. Д-р Донцов говорив довго, що Скоропадський є гетьманом, визнаним німцями. Це доконаний факт, проти якого нічого не можна зробити, тож Стрільці повинні із цим погодитися і затримати полк СС. Далі заявив, що гетьман ставиться прихильно до СС, цінить їх бойові заслуги у боях у Києві і поза Києвом. СС згідно з бажанням гетьмана лишилися б у Києві, а може стали б і його прибічною Гвардією. Стрілецькі старшини прийняли д-ра Донцова і його намови дуже холодно.

Полк. Коновалець і деякі старшини знали д-ра Донцова зі Львова, де він студіював на університеті. Знали його як завзятого соціял-демократа і ніяк не годні були зрозуміти, як д-р Донцов міг за такий короткий час змінити свої політичні погляди і стати проти зорганізованої української, так сказати, демократії та перейти до гетьмана Скоропадського. Нарада не довела до нічого. Старшини і далі стояли на становищі, що гет. Скоропадський окружився вже москалями і при помочі німецького війська усунув українську владу УНР, тому СС не можуть перейти до нього на службу.

Приїхав пор. Курах і повідомив, що Запоріясці стоять в околиці Олександрівська (Запоріжжя), що був прийнятий начальником 1-ої Запорізької Дивізії, отаманом Болбочаном. От. Болбочан дуже радо погодився прийняти хоч би усіх Січових Стрільців до своєї дивізії. Погодився, що Січові Стрільці будуть творити окремі сотні при 2-ім Запорізькім Полку під командою своїх стрілецьких старшин. СС затримають свою стрі лецьку команду і свої стрілецькі порядки. Чостини Запорізького Корпусу були організовані за зразками російської армії, а СС за австрійськими зразками. Батерія увійде до 1-го Легко-гарматнього Запорізького Полку, як 4-та батерія. Четверта батерія була в проекті. Був призначений командир батерії підполк. Омеліянів, але організація ще не почалася. Призначений командир мав би лишитися, а сот. Дашкевич мав бути старшим старшиною по батерії і мав би обняти муштрову частину, а командир батерії — господарську частину. Команда і порядки у батерії мали б лишитися стрілецькі, так як були. Багато у наладнанні цих справ помогли — сот. Юліян Чайківський, який був політичним референтом у 1-ій дивізії, і сот. Заремба, адьютант отамана Натієва, командира корпусу. Обидва вони були з Галичини, студенти львівського університету.

Усе було в порядку. Гармаші тішилися, що знайшовся вихід з прикрої ситуації.

Сот Дашкевич порозумівся з військовим етапом у Києві, де урядували ще прихильники УНР і Січових Стрільців. Етап згодився видавати стрільцям військові поїзні квитки до Олександрівська, коли зголосяться з посвідкою батерії СС, що вони є здемобілізовані.

Першими з батерії виїхали до Запоріжців хор. Гриценюк і хор. Пилькевич. Вони дістали доручення на місці збирати гармашів, які будуть приїжджати, заопікуватися ними і полагодити всякі формальності у корпусі Запоріжців. Далі висилано гармашів. На дорогу кожний гармаш діставав консерви, а в етапі діставав військові документи на проїзд залізницею. Сот. Дашкевич з пор. Курахом почали виставляти потрібні посвідки таки у Михайлівськім манастирі. Зголошувалися гармаші, а далі й піхотинці. Полк. Коновалець схвалив плян, щоб стрільці виїжджали до Запорізького Корпусу. Зарядив, щоб стрільцям видавати ще кількадесят карбованців на дорогу і щоб привезти до Михайлівського манастиря консерви з полкового постачання, які видавалося б на дорогу стрільцям, бо батерія зужила вже свої запаси.

У Михайлівському манастирі видавано посвідки, гроші, консерви від ранку до пізнього вечора. Стрільці всіх родів зброї голосились і виїжджали з Києва до Запоріжців.

Гетьманці довідалися про те, що у Михайлівському манастирі, де за часів УНР містилася батерія СС, видається посвідки на переїзд до Запорізького Корпусу. Одного дня стрільці повідомили сот. Дашкевича, що іде озброєний відділ в сторону манастиря. Хутко сховано цілу канцелярію. Стрільці, які чекали на посвідки розійшлися. Сот. Дашкевич і пор. Курах вийшли з кімнати, і стрінули озброєний відділ. Командантом відділу був колишній командант станції в Коростені, який у лютому 1918 р. виїжджав із сот. Дашкевичем по різних пригодах з Коростеня до Житомира. Здається, тому він і не захотів урядувати. Гарно поздоровив сот. Дашкевича, значуче усміхнувся і пішов до манастиря. Зайшов до кімнати, де видавалося посвідки. Там нікого не було і відійшов. Сот. Дашкевич і пор. Курах вернулися назад і далі видавали посвідки, гроші, консерви. А далі стрільці вже й перестали зголошуватися. До Запоріжців виїхали всі, хто тільки хотів. У половині травня 1918 р. видавання посвідок і висилання стрільців до Запорізького Корпусу було закінчене.

Сат. Дашкевич і пор. Курах попрощалися з полк. Коновальцем, полк. Мельником і старшинами, які лишалися у Києві і від’їхали вниз по Дніпрі. Відвідали могилу Тараса Шевченка у Каневі, а далі подалися на Запоріжжя.