Розділ «Бій під Мотовилівкою»

їздці від усіх гармат, розвідачі, обозники вивантажили коней та їх осідлали. Частина артилерійських вершників, під командою пор. М. Кураха, рушила лісом на найбільше порожнє праве крило фронту, а друга, під командою десятників — Дмитраха і Стельмаха, на ліве крило, в напрямі села Плісецьке. До бою стали всі чотири гармати, а їздові від гармат, розвідчі патрулі, обозники пішли у бій як вершники.

Стрілецького відділу кінноти під командою сот. Бориса, який мав 30 вершників, не було під Мотовилівкою. Цю кінноту вислано з Білої Церкви у поблизькі повіти проголошувати владу Директорії, її відозву до українського народу і її зарядження. Тож батерія заступала і кінноту. Батерія виставила відділи вершників, які забезпечували обидва крила фронту. Артилерійські вершники виконували також службу зв’язкових.

По прибутті піхоти з першого і третього ешельону стрілецький фронт продовжився і сильно скріпився. Цілий курінь піхоти з 12 кулеметами вступив у бій. Гармата сіяла шрапнелями і Гранатами і посувалася вперед. За короткий час гармата виїхала на чисте поле за лісом, а далі в’їхала у розстрільні Добровольців. Заграли обидва кулемети, які були на плятформі позаду гармати. Кулемети дістали тепер поле обстрілу і то в середині ворожої лінії, а далі, коли потяг минув розстрільну, то кулемети обстрілювали ворожі розстрільні з-заду. Ворожий панцерник лютував, бачив стрілецьку гармату у вагоні в чистому полі і обсипав її Гранатами. Багато тих гранат падало таки на розстрільні Добровольців, бо стрілецький потяг був нарівні з розстрільною Добровольців, а потім позад їх ліній.

Ворожий фронт був прорваний. Дехто з ворожої розстрільної хотів утікати, але це могли зробити тільки ті, які були далеко від залізничного шляху. Ближче залізничного шляху полягло все, коли не від гарматного то від кулеметного вогню.

Командант Добровольців і цілої воєнної операції під Мотовилівкою ген. князь Святополк-Мірський вислав на скріплення фронту резерву. Ця резерва посувалася гусаком ровами по обох боках залізничного шляху під прикриттям вогню панцерника. Ген. кн. Мірський спізнився з висилкою підкріплень, бо розстрільні Добровольців були вже знищені і фронт перерваний. Висилка цієї резерви уздовж шляху, була нещастям для російських офіцерських „дружин”, бо їх панцерник не мав відваги, під обстрілом стрілецької гармати, їхати поперед цієї піхоти і взяти закрут залізничного шляху, щоб і далі гарматним вогнем прикривати просування резерви. Панцерник лишився позаду, а резерва пішла ровами вздовж шляху без прикриття гарматного вогню.

У цілому бою під Мотовилівкою була та різниця між обома сторонами, що у російських Добровольців спереду ішла піхота у розстрільних чи ровами уздовж залізничного шляху, а їх сталевий панцерник з гарматою і скорострілами їхав позаді піхоти. У Січових Стрільців було навпаки. Гармата їхала увесь час бою спереду піхоти і своїм вогнем промощувала дорогу для піхоти, а далі в’їхала і проломила ворожу розстрільну. Піхота Добровольців не могла утриматися під вогнем шрапнелів і Гранат з близької віддалі. У Січових Стрільців гармата прикривала стрілецьку піхоту і стягала на себе ворожий вогонь. У Добровольців усі стрілецькі удари — гарматами, кулеметів, піхоти, гарматних вершників падали на їх піхоту і наносили втрати, а їх панцерник був увесь час позаду піхоти.

Гармата посувалася вперед. Під’їхала третя гармата до фронту, але мусіла вернутися назад, бо рейки і шлях перед нею були зірвані вибухом Гранати. Гармата вернулася на станцію Мотовилівку. Забрали рейки, залізничні пороги, залізничників і знов під’їхала, щоб направляти шлях. Друга стрілецька гармата, сіючи етрільнами, поїхала вперед, щоб робітники і гармаші третьої гармати могли спокійніше і швидше направляти шлях. Ворожа резерва, яка підходила ровами попала під обстріл гармати і пустилася відступати. На залізничному шляху положили вони кілька залізничних порогів, щоб стримати стрілецьку гармату. Стрілецька гармата під’їхала до перешкоди і зупинилася. Тут сот. Дашкевич відізвався до гармашів: „Хто вискочить з вагону, щоб відкинути перешкоду?” Два молоденькі коростишівські семінаристи вискочили з вагону. У тій хвилині бризнула перед стрілецькою гарматою ворожа граната. Закурилося, засвистіли відламки Гранати, полетіло каміння і пісок із залізничного насипу. Бідні семінаристи притиснулися до боку вагону де була гармата, але не подалися. По вибуху Гранати прискочили до положених порогів і відкинули їх у рів. Семінаристи цілі і здорові вскочили назад до вагону. Гармата поїхала далі. Стрілецька гармата, під обстрілом ворожого панцерника, сіючи шрапнелями, в’їхала у ряди резерви російських офіцерів, які відступали ровами. Тут діялося страшне. Добровольці хотіли втікати і наштовхувалися в ровах уздовж шляху один на одного. Це все попало під шрапнелі стрілецької гармати. Уся резерва полягла по обох боках залізничного шляху. Кулемети, які були на плятформі позаді гармати, грали. Стрілецька піхота, яка була на узліссі, посувалася по відкритому полю вперед. Артилерійські вершники були на краях фронту, рушили вперед. Стрілецька розстрільна посувалася вперед бігцем, стріляючи в бігу. Гармата їхала чистим полем. Терен у тому місці підносився вгору, заслоняючи дальші поля в бік Василькова. У тому бою гармата стріляла так хутко, що від пострілів гирло гармати стало таке гаряче, що не можна було прикласти руки. Гармата мала вже мало набоїв, а перед нею стояло тяжке завдання — взяти небезпечний закрут на шляху. На це треба було мати багато набоїв. Якої пів верстви позаду, на других рейках, стояла готова до бою третя гармата під командою хор. Гриценюка. Зірвані гранатою рейки були вже направлені і гармата під’їхала вперед. Треба було змінити гармату.

Але як тільки лише друга гармата почала їхати назад до третьої гармати, піхота, яка посувалася вперед, захиталася. Деякі піхотинці, а далі і ціла розстрільна направо від шляху почала завертати назад, припускаючи, що коли гармата їде назад, то мусить бути щось недобре. Не помогли знаки гармашів, щоб ішли вперед. Піхота завертала. Тоді гармаші, які були при другій гарматі, вискочили з крісами з вагону, розсипалися в розстрільну набагато спереду перед піхотою і пішли вперед. Це подіяло на піхоту так, що вона завернула і пішла далі вперед. Сот. Дашкевич і хор. Пилькевич скочили до вагону третьої гармати. Друга гармата зачекала на своїх гармашів, які пішли у розстрільну, а далі від’їхала на станцію Мотовилівку, з дорученням, щоб перша гармата, яка була ціле передполудне у бою, під’їхала з набоями знову на фронт.

Третя гармата помчалася вперед. Тепер стояло тяжке завдання, а саме: взяти закрут залізничного шляху. Справа була небезпечна, бо на цілому закруті гармата не могла стріляти уздовж шляху, тобто боронитися від ворожого панцерника. До того цілий бік вагону, де була гармата, гоїятформа з кулеметами і паровіз, ставали доброю ціллю, до якої ворог міг спокійно стріляти, бо гармата не могла йому тоді відповісти.

На самому закруті стояла залізнична будка.

Раптом чомусь ворожий панцерник показався на шляху поза закрутом і хутко зближався до закруту. Можливо, що команда Добровольців, не знаючи, що вислана резерва вже полягла, вислала панцерник, щоб забрав цю резерву і недобитків. Можливо, що довідався від утікачів із фронту, що проти їх панцерника є тільки стрілецька гармата у звичайному, дерев’яному, вантажному вагоні, яку можна рознести одною гранатою. Може команда Добровольців, мимо програного бою, хотіла рознести наостанку зненавиджену стрілецьку гармату, тож і вислала на неї свій панцерник.

Ворожий панцерник хутко мчався до закруту. Стрілецька гармата почала бити гранатами. Панцерник зближався вже до закруту і відкрив свій бік під обстріл. Та ось нагло Граната зі стрілецької гармати скосила телефонічний стовп біля шляху. Стовп упав на рейки перед ворожим панцерником. Він не міг далі їхати, зупинився і тут на добавок дістав ще Гранатою у бік. Панцерник подався назад, щоб більше вже цього дня не стати до бою. Тепер стрілецька гармата пустилася брати небезпечний закрут залізничного шляху. Для безпеки взято під обстріл залізничну будку на самому скруті, бо там могла бути ворожа застава. Друга випущена Граната упала в будку і рознесла її, тоді стрілецька гармата повною парою паровоза опинилася на закруті, а потім виїхала поза закрут. Гармата могла тепер знову стріляти уздовж шляху. Можна було вже взяти під обстріл і саму станцію у Василькові, де стояв ворожий штаб з ген. кн. Святополком-Мірським.

Вечоріло. На станції у Василькові засвітили світла. Це штаб Добровольців поспішно покидав з недобитками станцію. Стрілецька гармата почала обкладати станцію у Василькові шрапнелями і Гранатами. Світла погасли. Стрільці підходили без опору до станції.

Бій під Мотовилівкою був закінчений. На полі бою, де ввесь день кипів завзятий бій, де від досвіта до смерку гуділи гармати, грали кулемети, вибухали ручні Гранати, свистіли крісові кулі, вдаряли шаблі артилерійських вершників, стало тихо. Не було чути і зойків ранених.

Легкі осінні мряки покрили все. Покрили поляглих і зорану Гранатами землю. Вийшов великий місяць на небо і оглядав через мряку ще одно криваве побоєвище, побоєвище, де змагалася самостійність України з усеросійською федерацією.

Побоєвище під Мотовилівкою представляло жахливий вид. Рострільні Добровольців, які рано наступали на мотовилівський ліс і станцію, полягли. В обох ровах залізничного шляху лежали поляглі, а вже недалеко залізничного закруту, де вислана резерва попала під обстріл гармати, лежали поляглі російські офіцери прямо один коло одного. На крилах фронту Добровольців були частини гетьманської сердюцької дивізії, був там полк піхоти і кавалерія, але відступили при перших пострілах, і тільки небагато з них попало в полон.

Лежали і поляглі Стрільці. Направо від залізничного шляху у лісі лежав командир 3-ої сотні СС сот. Микола Загаєвич і декілька стрільців, а по цілому фронті полягло 17 стрільців. На станції у Мотовилівці догоряв смертельно ранений сот. Черник, командант кулеметів Січових Стрільців і командант другого ешельону, який їхав на Мотовилівку. Тяжко ранений сот. Черник інтересувався ввесь час перебігом бою і вмер з відомістю, що Січові Стрільці перемогли.

Втрати обох сторін були дуже різні. У Січових Стрільців поляг лих було двох старшин і 17 стрільців та 20 ранених. У російських добровольців втрати ішли в сотки. Припускали, що поляглих було від 800 до 1000 Добровольців. У бою під Мотовилівкою брав участь цілий загін Січових Стрільців, крім кінноти сот. Бориса. Більше ніякої військової частини у цьому бою не було.

По ворожій стороні були російські офіцерські добровольчі дружини під командою ген. кн. Святополка-Мірського. Такі російські офіцерські дружини були в тому часі організовані по усіх більших містах України. Частина з них виїжджала на Дон до Добровольчої Армії генералів Краснова-Денікіна. Найбільше цих Добровольців було у Києві. Вони то і вирушили проти Січових Стрільців. Складалися майже виключно з офіцерів колишньої царської армії. Ці Добровольці, це була головна сила ворога, яка числом перевищувала сили Січових Стрільців, коли не вп’ятеро то вчетверо. Крім цього на фронті був полк сердюцької піхоти і кіннота гетьманської Сердюцької Дивізії.

По бою під Мотовилівкою Добровольці чи гетьманські військові частини не важилися вже більше стати до одвертого бою. Окопалися довкола Києва, боронилися і чекали на поміч — то від російської Добровольчої Армії з Дону, то від Альянтів з берегів Чорного моря.