Розділ «ДОБА РУЇНИ»

«Не послухала мене дурна Москва, замирилася з ляхами, тепер купила собі лиха за свої гроші».

Гетьман боявся експансії Росії в Крим, бо тоді б Україна і з півдня була б обставлена її військом. Є припущення, що він таки мав таємні зносини з Кримом і гальмував туди російський подвиг. Та все ж змушений був брати участь у невдалому поході Москви на Крим 1687 року. Вину за це Голіцин переклав на Самойловича.

Продажні соратники Івана Самойловича в чолобитному доносі до царствуючих Івана і Петра Олексійовичів просили:

«Для лучшего управлення мопаршеских своих дел и для утоления многих слез изволили указать с него уряд гетманский снять… и чтоб по снятии его с гетьманства не бил и не жил на Украине, но со всем домом взят би его к Москве и, яко явной изменник их ц. прес, величества и В.З. бил казнен».

Без суду і слідства гетьмана та його сина Якова було заслано до Сибіру — батька в Тобольск, а гетьманича з жінкою — в Єнисейськ. Повторилася історія з неправедною покарою Дем’яна Многогрішного, бо в разі провини гетьмана він підлягав єдиному судочинству — Генеральній Раді Війська Запорозького. Така дика сваволя царського уряду щодо гетьманів перекреслювала всі його «жалування» вольностей і прав.

Маєтності гетьмана Івана Самойловича (на велику суму — близько півмільйона золотих) та двох його синів полковників Григорія та Якова (третій — Семен помер 1685 року) були конфісковані. Повністю їх не передали до військового скарбу, як того просили новий гетьман і генеральна старшина, а тільки з половини — другу частину було заграбастано в «царської пресвітлої величності казну».