Розділ «ДОБА РУЇНИ»

Шоста стаття містила положення про «вдарування дворянською честю» старшини, яка буде «бити про них чолом», а також про царські грамоти на маєтності.

Стаття дванадцята забороняла «гетьману і всьому війську» «приймати від навколишніх государів усілякі присильні листи» (з подальшою їх передачею, як то обіцяли козаки, в Москву). У мотивації цієї відмови неприкрите ошуканство, бо нагадувалося, що й Богданові Хмельницькому та іншим гетьманам «не велено було ні з якими государями чинити спілкування, бо від того в малоросійських містах чиниться великий розлад». Водночас за березневими статтями 1654 року така заборона поширювалася на зносини тільки з двома державами — Туреччиною і Польщею.

Про грабіжництво царських військ на Україні свідчить наступна стаття, в якій козаки били чолом про повернення «дзвонів, риз, начиння, книг, образів і всілякого срібла», забраних полком Ромодановського.

У вісімнадцятій статті містилася заборона гетьманові спілкуватися безпосередньо з чужоземними державами, необхідно було по суті справи писати до великого государя.

Стаття дев’ятнадцята узаконювала донощицтво. В ній ішлося про «гетьманські посварні зачини» в Україні: «того поміж себе остерігатися і вивідувати та писати про те до великого государя, а тим гетьманським посварам не вірити».

Ця стаття, а також двадцять друга — «Про малоросійські посвари, коли б виникли від кого», в якій вимагалося карати смертю тих, «від кого зчиняться якісь посвари в малоросійських містах» (а отже, й учасників національно-визвольних змагань), були мовби міни сповільненої дії, закладені у механізм гетьманської держави.

Це були три імперські завоювання царизму:

— узаконення розколу України навпіл;

— постій на її території окупаційного війська;

— офіційне схвалення донощицтва українців на свого гетьмана та старшину.

Якщо поглянути на список тих, що «на раді були і до статей руки приклали», кидається у вічі суцільне перекручення українських прізвищ на російський лад. Навіть гетьмана Дем’яна Гнатовича Многогрішного записано там «Дем’ян Ігнатов». І таким чином багатьох інших — генеральну старшину, полковників, сотників і писарів: Іван Самойлов, Іван Домонтов, Карп Мокрієв, Петр Ворошилов, Павел Михайлов, Андрей Васильєв, Іван Воробей, Роман Сергієв, Павел Павлов і т. д.

За Многогрішного було заведено своєрідну гвардію — «компанійські полки» — спочатку при гетьманові, а потім і при полковниках, які мали їх за охоронну дружину.

Цим Многогрішний не обмежився, а випросив у царя стрільців, які його оберігали і яких утримував. Так відтоді повелося при кожному гетьманові, що було для Москви дуже вигідно.

Представники генеральної старшини, а також відсторонені гетьманом від своїх урядів полковники, за допомогою стрільців, схопили Дем’яна Многогрішного в ніч з 12 на 13 березня 1672 року і таємно, закутого в кайдани, відправили в Москву. А з ним Генерального осавула Павла Грабовича і полковника Матвія Гвинтовку. Арештували і гетьманового брата Василя. До Москви виїхав генеральний писар Карпо Мокрієвич, який повіз донос на повергнутого гетьмана з обвинуваченням на 38 пунктів, у першому з яких було зазначено: «Безпрестанно он списивался и братство и дружбу имел великую с Петром Дорошенком, и хотел он же поддаться турскому салтану». Це був наклеп, бо нічого кари гідного за гетьманом не числилося.

У квітні 1672 року Дем’яна Многогрішного почали у Москві катувати і допитувати, що замишляв він проти Москви; потім катували сина його і брата Василя і приятеля Матвія Гвинтовку та Генерального осавула Павла Грабовича.

За цими політичними засланцями шлях на Сибір був уторований і для славетного козацького полководця Івана Сірка. Та після численних клопотань запорожців, навіть польського короля бранця доставили в Москву, де цар приневолив його присягнути на вірність. Цей акт відбувся у присутності всього аеропагу — патріарха, Священного собору та сановників. Але ще півроку козацького звитяжця не відпускали в Україну — на тому наполягав гетьман Іван Самойлович.

Він усіляко запобігав перед Москвою. Трьох своїх синів був відправив туди, щоб вони зажили ласки самодержця, водночас ті стали закладниками, запорукою вірності батька. Дочку видав за боярина Ф. Шереметьева і виклопотав для нього воєводство в Києві. Москва крізь пальці дивилася на доноси, що сипалися на Самойловича, але на кардинальні поступки, яких він домагався, не йшла. Так, царський уряд рішуче відмовив передати під регімент гетьмана Слобідську Україну. Натомість він став вельми ручним гетьманом на московському налигачі. Тяжкий і непрощенний гріх перед своїм народом взяв він на душу, пособивши Москві поглинути українську церкву 1686 року — підпорядкувати її московському патріархові. За це йому в царській грамоті обіцяно було «сотворити божествену благість мздовоздаяння». І справді, пожалували золотого ланцюга і два діамантові клейноди.

Не менший злочин цього гетьмана перед Україною — це потурання Москві і навіть співучасть у потопті й нищенні Правобережжя, якого йому не довелося прибрати під свою реальну владу, хоч гетьманство його туди й сягало. Таємна російська інструкція про знищення Чигирина яко козацької столиці й оплоту українства і зігнання відтіля людей була втілена у життя не без допомоги Самойловича.

Попри всю свою лояльність до Москви, гетьман усе ж таки волів відчувати себе господарем України. Він бойкотував нав’язану йому російську грошову систему, а основне противився зближенню Росії з Польщею. Та, незважаючи на його спротив, навесні 1686 року, в Москві було укладено з Польщею «вічний мир», який потверджував Андрусівську угоду. Польща відмовлялася від претензій на Лівобережжя, віддавала цареві Київ та довколишні місцевості між річками Стугною й Ірпенем. Запорожжя лишалося у підданстві цареві. За передачу Києва Москва мала сплатити Польщі 146 тисяч рублів. Середнє Києвське Подніпров’я Польща не повинна була заселяти, щодо нього мали домовитися пізніше. Царський уряд зобов’язався іти походом на Крим.

Самойлович не приховував обурення умовами цього миру, найбільше допікало закріплення на Правобережжі Польщі, він навіть послав протест польському королеві, а щодо дій царя та його дипломатів відкрито заявив: