Розділ «ІV. КОЗАЦЬКА УКРАЇНА»

(Iсторія русів, Київ, 1990, с. 265)

Отже, й геть із вашими претензіями до українського народу; майте їх до отiєї чорної зграї православних попів, які століттями намагалися обернути цей нарід на отару двоногої худоби… Та де в чому як бачите, й устигли… От з них і питайте.

Доповнення 4. Карл XII, король шведський

Замислюючись сьогодні над змістом тих давніх подій, можна й здивуватися, як свого часу мала Швеція змогла довший час бути великодержавною потугою Європи та вирішувати її долі? Воювати, скажімо, на рівних із Росією або Польщею. Або ж, як та сама Польща могла протистояти Росії?

Сутність проблеми полягає на змінах демографічних співвідношень. Бо сьогодні таке співвідношення Швеції до Росії становить лише 0,065, але тоді… На початок ХVIII ст. населення Швеції (сьогодні – десь 10 млн.) становило десь 1,5 млн., а приєднані до неї Естонія та Фінляндія – мали поокремо – не менше. В той час перепис за Пєтра I доносить нам про десь 5 млн. “душ”, отже… Співвідношення не аж таке разюче, як сьогодні. Iще вигіднішим, десь 1: 1 а може й більше, – було воно у Польщі.

До того, Швеція була – культурно та промислово, високо розвиненою країною, з додатнім сальдо зовнішньоторгового балансу. Бо необхідний імпорт продовольства покривала експортом продуктів гірничої та металургійної промисловості, – високоякісним залізом та міддю. Бо мала невичерпні поклади заліза в Кіруні та мідні рудники у Фалуні: щодо міді, то була монополістом у Європі. Як перша військова потуга – Швеція вичерпно показала себе у тридцятирічній війні (1618–1648), де добре обучені та дисципліновані шведи, ести та фіни, горували над найманською збіганиною імператора. А сваритись їм не було жодних причин, бо шведи ніколи не вели колоніальної політики, та в іномовній Естонії утримували понад 300 сільських шкіл, де навчання проводилося естонською мовою. Так само було й у Фінляндії.

Не була забута по шведських провінціях і вища освіта.

В році 1632 гімназія в Тарту була перетворена на університет, названий на честь убитого того ж року при Лютцені шведського короля Ґустава II Адольфа – “Академія Ґуставіана”. Його урочисто відкрив королівський губернатор Прибалтики, Юхан Шютте, та побажав, щоб у ньому навчалися не лише дiти шляхти, а й діти простих селян; так і сталося.

З нагоди чергової війни університет 1656 переводять до Таллінна, де він проіснував до 1665. Потім, з 1690 він знову був відкритий у Тарту під дещо іншою назвою – “Академія Ґуставо–Кароліна”. З початком Північної вйни його перевели 1699 до Пярну, де з приходом росіян він вимушений припинити свою діяльність: питання про школи та освіту надовго втратило свою актуальність.

Чергове пожвавлення шведської політики на півночі, пов’язане з вибором на польського короля – такого собі курфюрста саксонського – Авґуста II (1697–1733) (чергового з Габсбурґiв). Здоровенний драб, гуляка та розпусник, він мав, однак, і чималі політичні амбіції, якi важко було здійснити з невеличкою Саксонією, але – маючи до неї ще й Польщу… чому ні? Ставши королем у Польщі, він задумав якнайшвидше розправитись із сеймом, який його обрав, але міг у подальшому заважати його планам. Бо цей останній, хоч і створював бував для Польщі й чимало клопоту, але й не раз вчасно приборкував, бувало, й непомірні апетити її королів.

Для цього, під приводом боротьби з турками за Кам’янець на Поділлі, він привів до Польщі навіть саксонські війська. Які, однак, сейм 1699 категорично наказав вивести геть; Авґуст не послухався та спровадив їх до Литви.

Він знайшов собі доброго партнера та достойного поплічника в особі російського царя Пєтра I, теж пияки та розпусника. Той тоді теж поклав око на давній терен російської агресії – Прибалтику, якої Польща ще Олівською угодою 1660 зріклася навічно на користь Шведського королівства. Але, Авґуст II, ставши польським королем, не збирався цієї угоди дотримуватись; втім – як і всіх інших.

Цих двох звів докупи третій пройдисвіт, вигнаний зі Швеції латиський барон Йоган Паткуль. А незабаром до союзу проти Швеції пристав і Крістіан V, король Данії.

Але, всі вони, як завжди, недооцінили Швецію, потугу, яка тепер неподільно панувала на півночі ще з часів Ґустава II Адольфа (1611–1632). Тепер там був королем Карл ХII (1697–1718), молодий та енергійний, який не тільки любив, але й умів воювати.

Чи не найбільш вражаючим є його портрет від невідомого автора, у музеї провінційного Штральзунда на Балтику. Він сидить у шведському військовому однострої з безліччю ґудзиків але без жодного ордена чи прикраси. Ліва рука спирається на шаблю, права на стіл. Мало не брови Мефістофеля над пронизливими очима, у кутках міцно стиснутого рота зачаїлась усмішка; високий лоб, вольове підборіддя, міцна статура.

Він був добрим тактиком та стратегом, хоробрий, часом, до відчайдушності; був, можливо, навіть військовим генієм. Однак, треба брати до уваги й тих, хто з ним воював. То, як і у Ґустава II Адольфа, були шведи, ести та фіни, люди здорові, розсудливі, відважні та добре вишколені; а до того – стисло дисципліновані та організовані. Кращі солдати Європи, з такими гріх було терпіти поразки.

З початком війни Карл ХII вибиває геть зі союзу недолугу Данію, яка не в кращому стані, а потім всі сили повертає на двох зосталих.

Пєтр I жадає перемог та суне 1700 під шведську Нарву. Туди він прямує, наче на свято, засмаковуючи повну вікторію; жартує та багацько п’є: каже – тільки про перемогу. Та, й дійсно, він – людина зрілого віку, під тридцять, а хто ж отой Карл ХII, шибеник 18 років?

Однак, під стінами Нарви все змінюється, як у поганому сні. Гармати кепсько палять, з причини осіннього бездоріжжя, – нічого не підвезти. Але, оте бездоріжжя чомусь не заважає Карлові з 8000 шведів та естів підібратись халепної ночі до російської армії (а вона була в десятеро більшою) та разбити її вщент. Пєтр під час цих подій – теж змінюється повністю, впадає до панічного відчаю. “Ну, це не солдат…” – принизливо зауважує саксонський генерал Галлер, спостерігаючи як цар шклянками хлистає горілку щоб якось заспокоїтись; але – не заспокоюється. Він кидає армію, кидає все напризволяще та тікає, рятує власну шкуру.

Але, ліпше надамо слово іншому авторові: