Розділ «II. КИЇВСЬКА РУСЬ»

Вершини своєї компрометації християнство сягнуло, нема сумніву, в особі отих бандитських орденів, Тевтонського та Меченосців, що століттями ґвалтували та грабували народи Східної Європи. Їх було прикартано при Ґрюнвальді, та – шкода, не винищено до останнього.

Щоб покінчити з цим боком діяльності милосердного християнства, зробимо два зауваження. По–перше, палили живцем єретиків та відьом не лише на заході, а й на сході; от тільки, як звичайно, не афішували своїх злочинів. По–друге, подібних кривавих жнив не збирала більше жодна зі світових релігій. Включаючи войовничий іслам, який визнає “джіхад” – війну проти невірних.

Але, по кількох століттях християнства народжується черговий пророк – Мохамед (570–632), та з ним виникає новіший порівняно до християнства пагін того ж самого класичного юдаїзму. Починаються війни, – Хрестові походи, і всяке таке. Знову гине чимало людей, а за віщо, власне? Бо, як Бог є один – то він один і той самий для всіх: жидів, християн, мусульман чи ще когось. Отже, воюють за те, який шлях до Бога є кращий, правильніший. А сваритись за це – можуть лише розумово хворі люди, бо шляхів до Бога – може бути безліч. Це повинно бути зрозуміло й останньому дурневі.

Християнство, стільки ж невігласне, скільки непримиренне, – роздирають внутрішні протиріччя. По рокові 1054 настає Велика Схизма – розпад на католицьке, класичне, та візантійське християнство, найбільш невігласне та відстале. Реформації (Мартін Лютер, тези від 1517) передують релігійні війни гуситів (1419–1434) у Чехії, а після неї Німеччиною котиться Селянська війна (1524–1526). Iз розповсюдженням лютеранства на всю північ Європи вибухає тридцятирічна війна між католиками та реформатами, яка спустошує цілу Європу (1618–1648). Продовженням цієї війни стали Козацькі Війни в Україні. Бо, йшлося тут не так про права та свободи українського народу, як про права православ’я, утискуваного класичним католицизмом.

Але, оглянемо ще один бік плідної діяльності християнства по удосконаленню людства, так би мовити, – мирний.

Античний світ, в значному ступені – домен Римської Iмперії, був, що тут казати, – і не правовим, і не моральним. Це було монополією “варварського” світу. Але, порівняно з наступним християнським світом – він мав і свої незаперечні переваги: не був фізично брудним. В Римському світі підтримувано досить високий рівень суспільної гігієни, забезпечений каналізаційними системами та надвишком термів – громадських лазень; в античному світі не було, в середньому, ні брудних, ні вошивих. А тому цей світ і не знав епідемій.

Не гірше було й у “варварському” світі, переважно селянському, там лазня була при кожній садибі та так само не було брудних та вошивих. А значить, так само, не було епідемій.

Так було, хоч і не досі це всі розуміють. Бо, такий собі совєцький поет, Боріс Слуцкій, колись підніс нам наступне:

Не отличался год от года,

как гунн от гунна, гот от гота,

во вшивой сумрачной орде.

Він вважав, напевно, що створив шедевр (“года – гота”, яка ж оригiнальна рима!), але такому можна й дарувати. Але ж, він увесь був продуктом аж двох “культурних” потоків: класичного російського – вошиво–православного (отого – від “курних ізб”), та новітнього прогресивного – вошебойно–совєцького. Отже був, так би мовити, невігласом у квадраті; втім, як і мільйони його читачів.

Однак, переможне розповсюдження християнства з його культом убогих тілом та духом, з часом докорінно змінює умови існування людей. Розвалюються римські каналізації, розвалюються римські лазні, а горда Європа з її спрямованими до неба баштами ґотичних соборів, – знає тепер, як правильно жити, але починає деiнде потопати у власному лайні; та, зрозуміло, з’їдатися вошами. Завести легко та важко вивести, та ще у ХVIII ст. – в добі Розуму та Просвіти, – їх іще вичiсуватимуть слуги з перук своїх можних: графів, маркизів тощо.

Минулу чистоту можна тепер відшукати хіба що на язичницьких окраях християнського світу: Iсландії, Скандинавії, Фінляндії, Литві.

Те саме й у домені духовного. Ставлення до науки в дохристиянському Римі було цілком нормальним, бо всі знали, що це веде до створення механічних жаток, яких уже тоді було широко вживано, або до розрахунку потужних водогонів, що доставляли до міст чисту воду, бувало, й за кілька сотен кілометрів. У християнському світі – наука не в пошані. Розум, дарований людині Богом, – постійно розглядається як джерело гордині та єресей, бо угодні церкві – лише убогі духом.

Наука Еллади, успадкована Римом, на час переселяється до Iсламського світу, де її ніхто не зневажає й не переслідує, а в Європі освічені люди, нечисленні та самотні, – з повагою вимовляють імена Авіцени, Біруні або Ґабіроля.

Щоправда, iрландські християнські ченці, спадкоємці мудрих друїдів, – намагаються якось, не порушуючи християнських догм, створити подобу культурних центрів по християнських кляшторах. Щось там із цього подекуди й виходить, але не дуже. Про це свідчить просте порівняння. Найбільшим культурним центром Середньовіччя вважався кляштор Сент Ґаллен (Швайцарія), його бібліотека нараховувала аж 500 рукописів. Нагадаємо, що римські книгарні містили їх тисячі. А вже у ХХ ст. сер Аурель Штейн, досліджуючи покинутий буддіський кляштор у Тунгхуанґу, – сучасника Сент Галлена вивіз звідти близько 20 тисяч рукописів. Такою вона була, ота Ніч Середньовіччя.

За якої, однак, у маленькій “варварській” Iсландії, – практично всі люди уміли читати та писати, та створили велику літературу, прототип сімейного та історичного роману: ісландські саги.

Потрібний був зовнішній струс, – прихід мадярів, потім монголів, щоб вивести Європу з християнської летарґiї, створити передпосилки для Відродження. Відродження занедбаних на століття: науки, мистецтва, культури…

Але, попри Відродження, християнство все ще полишалось при силах. Та навіть після нього зуміло залити кров’ю Європу у Тридцятирічній війні. Неминучою реакцію на це чергове криваве шаленство – став вік Просвіти, що почав свою ходу саме з тих країн, які не брали участі у цьому шаленстві: Нідерландів, Франції, Англії. Реакція була настільки рішучою, що чимало видатних діячів цього віку Розуму та Просвіти, свідомо оголосили себе атеїстами. Вони, можливо, дещо поспішили виплескуючи разом із брудною водою і дитину, але… їх можна зрозуміти. Остаточно, здається, здетронувала класичне християнство в Європі – Французька революція.