Розділ «II. КИЇВСЬКА РУСЬ»

Обмежимося одним прикладом. Нікому, напевно, не спаде на думку вважати іноземним слово “мусити” та відсилати його до “Словника іноземних слів” української мови. Але, від відповідного ж німецького mussen його порізнює лише балтицьке дієслівне закінчення “-ити” (-iti лит.). Та це – не одинокий приклад. Подібні українські слова, що співпадають за коренями з литовськими, схожі не лише фонетично, але й семантично, то єдине сьогоднішне свідоцтво нашого давнього балтицького cпоріднення через минуле Великої Кимерії.

Тут, щоправда, легко передбачити й заперечення. Мовляв, такі співпадіння можуть бути наслідком примусової, так би мовити, “литвинізації”, якої українці зазнали пізніше під Великим Князівством Литовським. В цьому було би щось істотне лише за умови, як би подібна “литвинізація” дійсно була. Але, про неї ніщо в історії не свідчить. Навпаки, мало не з часів Гедімінаса литовські королі самі володіли українською мовою. Якісь слова, безумовно, могли в цей час потрапити до української мови (як і навпаки), але… Займаються, звичайно, такі слова, яких нема у власній мові, тобто ті, що відображують певного рівня складності поняття, а таких – істотна меншість. Отже, дивіться самі; наведемо певну кількість литовських слів із сучасного литовського словника. Підкреслимо – сучасного. Бо з часом диверґенція навіть поріднених мов зростає, а значить те, що полишилось, то завжди менше від того, що було колись. Адже, там і там з часом пішло у непам’ять багацько слів; сьогодні таких співпадінь за коренями, фонетичних і семантичних, нагадаємо, існує до 700. Отже, подивимось на приклади:

bajus — байка, b?eda — біда, cemerys — чемерис, d?eka — дяка, dvaras — двір, gatavas — готовий, galva — голова, gojus — гай, gontai — гонт, groti — грати, gruodis — грудень, kilim — килим, koplicia — каплиця, lanka — ланка, l?el?e — лялька, liubistas — любисток, misuti — мішати, marmuras — мармур, miesta — місто, migla — мла, mitus — міт, muras — мур, nykti — зникати, paciupti — поцупити, pasiuti — пошити, perti — прати, piragas — пиріг, plugas — плуг, retas — рідкий, rudas — рудий, savavale — сваволя, si?eti — сіяти, siekti — сягати, siurbti — сьорбати, sodyba — садиба, stirta — скирта, suknia — сукня, љalmas — шолом, љirdytis — сердитись, љliundra — шльондра, љpule — шпуля, љratai — шрот, љvita — свита, tad — тоді, tinkas — тинк, ugnis — вогонь, vartai — ворота, vyљnia — вишня, zveris — звір, zvyras — жвир і т. д.

Ми навмисно ввели сюди й два іноземні (для обох мов) слова: “мармур” та “міт”, щоб показати, що й вони тут в обох мовах є ближчі, ніж будь-де. Не так перекручені, як, скажімо, – у мові російській. Привертає увагу й те, про що ми вже писали: спільне дієслівне закінчення “-iti” – “ити”. Слова, як бачимо є прості та старі за семантикою, не було великої потреби займати щось одне в одного.

Так само стоять справи й з не меншим ґерманським спадком.

Iще Геродот, мало не за півстоліття до нашої ери описує нам звичаї скитів, звичай уклонятись мечеві, застромленому ручкою до землі, звичай знімати скальпи убитих ворогів та їх колекціонувати; описує обряд поховання короля, тризну та могилу, обставлену мертвими вершниками на мертвих конях.

Про те ж саме щодо людей Скитії пишуть інші, пізніше. Про скальпи, що ними аси старої “Едди”, які на той час стали аланами, прикрашують збрую свого коня, – пише у IV ст. н. е. римський історик Амміан Марцеллін; так само описує оте шанування меча.

Але, – є ще ґерманська “Едда”, або розлеглі витяги з неї Сноррі Стурлусона (1179–1241). Неоціненне значення цього джерела полягає на тому, що то є свідоцтво тих людей, про яких ідеться, – про самих себе. Про скальпи чи шанування меча, там – здається – не пригадується; можливо, на той час ці звичаї заникли. Можливо, просто не було нагоди пригадати, – але ж і не все має бути. Але поховання конунга є таке саме: навіть з обсадою могили мертвими вершниками на мертвих конях. До яких, пам’ятаєте, в розпачі звертається дружина Гельґі Убивці Гундінга: “Навіщо острожите коні? Хіба вам дане повернутись додому?” Тільки от – зауважимо до цього не абияку важливу обставину: ці люди не були принесеними в жертву рабами, або навіть полоненими. Ні, всі вони добровільно згодилися піти за конунгом, та покінчили самогубством на його могилі.

З цього приводу теж можна ще раз навести переконливе свідчення з “Едди”. Це – історія любовi Сігурда та Брюнгільд, власне – її кінець. Помираючи Брюнгільд намовляє двох своїх улюблених служниць піти з собою, саме в такий спосіб. Але, вони їй відмовляють: “Навіщо? – чи мало піде з тобою?” Як бачимо, це не було навіть примусом, можна було й відмовити, навіть коли дуже запрошують. Втім, про це вже йшлося.

Є, однак, і географічна подробиця, яка пов’язує Геродота з “Еддою”. Бо він із чималим здивуванням, так зрозумілим для людини з давно вже безлісної, загалом, Еллади, – описує нам потужний ліс, що околював колись дельту Дніпра, – могутню Гілею. Її залишки у плавнях Дніпра існували іще у минулому сторіччі та були остаточно донищені вже за совєтів.

Про цей великий ліс Європи пригадує й “Едда”:”… I ліс той славетний, / що Мюрквидом зветься…” Бо, землі ґотів та гунів поділяли Великі Пороги, які тягнулися на сотню кілометрів, від Кодаку на півночі до Данпарстаду на півдні. Потім ішов Вал Ґревтунгів, а до самого моря – ліс Мюрквид. Весь його, чи частину, обіцяє подарувати Гунарові та Гюкі підступний гунський конунг Атлі, аби якось заманити їх до себе, а потім зрадницьки вбити, порушуючи степовий кодекс гостинності.

Шведською мовою Mцrkvid – то темне, морочне (mцrk) місце або простір (vid – вид). Проста семантика, в дусі прямослів’я минулих часів. Цілком відповідає лісові; високому та густому, а значить – темному.

Але, познайомимося тепер дещо й з ґерманською власне – ґотською частиною нашої української лексики (словного запасу). Постараємося й тут представити не більше півсотні слів, – достатньо для ознайомлення та не надто обтяжливо. Отже – шведський словник:

bagare – пекар, balja – балія, balk – балка, beskydd – охорона, захист, blеk -блакитний, borga – боргувати, fack – фах, gapa – гапитись (німецьке gaffen), garn – гарн (нім. Garn) – прядиво, glad – веселий, задоволений (гладкий), glatt – гладкий (нім. glatt), goda – годувати, hake – гак, hjord – гурт (нім. Herde), hov – двір (нім. Hof), hеmma – гамувати, hеrta – гартувати (нім. hдrten), hеna – насміхатися, ганити, kost – кошт (нім. Kost), kram – крам (нім. Kram), krеka – крук, kopa – купувати (нім. kaufen), lдkare – лікар, lan – лан, mord –морд (нім. Mord), mur – мур (нім. Mauer), nota – нотувати (нім. nоtieren), olja – олія (нім. Ol), plundra – плюндрувати (нім. plьndern), prеkдre – прикре, rina – бігти, текти, ринути (нім. rеnnen), rцpa, rцpe – репетувати, ruta – рута, rеd – рада (нім. Rat), skada – шкода (нім. Schade), skin – скриня, smak – смак (нім. Geschmak), smеtt – шмат, stack – стіг, steg – стежка, stirta – скирта, strapats – тарапати, strom – струм, styvna – штивне, stеl – сталь (нім. Stahl), stдpp – степ, tak – дах (нiм. dach), talan – талан, vagare – вагарь, vag – ваги (нім. Waage) і. т. д.

Зазначимо тут досить рідке явище по мовах: перехід “т” – “к” у слові stirta, властивий і литовській мові – skirta. Зустрічаємо тут і наш блакитний колір – blе, blеk (в англійській він переходить у чорний; нагадаємо, що шведська літера “е” вимовляється як середнє між “о” та “а”, а “у” шведською та фінською, як тверде “ю” або “ь”. Слово beskydd – охорона, захист, – набуло у нас дещо іншої семантики, як непрохідна гірська місцевість – кручі, скелі та провалля. Але колись, за давніх часів, саме такі непрохідні місцевості хоронили людей від ворожих нападів. Отже, слово мало подвійну семантику, та вони тут якраз поділилися: одну набула шведська мова, другу українська.

Укорінилося це слово у слов’янстві, також, як ім’я власне. Дві гірські системи з такою назвою – Західні та Східні Бескиди – відокремлюють Словаччину від Польщі, вони є водорозділом притоків Вісли та Тиси.

Гладкий (шв. glatt) позначає якість поверхні, але є ще схоже слово glad – веселий, задоволений. Українська семантика дещо загальніша, бо “гладкий”, то не тільки веселий та задоволений (собою), а ще й добре вигодований, що цілком пояснює його попередні стани.

Про слова спільні обом мовам, литовські та шведські, – дещо зауважимо пізніше, а поки відзначимо, що обідві мови мають схожі між собою та схожі до українських, – закінчення географічної або народної приналежності. Це литовські -љkas, — љkis, або шведське -sk, як у слові svensk – шведський. В українській мові це звелося до альтернативи: “-ський”, “-цький”. Є й більш цікаве – спільне закінчення жіночого роду в словах, що визначають національну приналежність: шведське grek, grekinna, українське “грек”, “грекиня”. Однак, при бажанні можна угледіти тут і щось значно більш древнє, угро–фінське, бо таке закінчення прямо нагадує про мадярське no – “жінка”; те саме буде тут -gцrцg, gцrцgno. Зауважимо, що український відповідник є дещо ближчий до no, ніж шведський – “-ня”. Отже, це могло потрапити до обох сучасних мов, шведської та української – із ґотської, зміненої під впливом гунів.

А це коротке дослідженя, де вже задіяні аж три сучасних мови, загадом – доволі далекі одна від одної, демонструє нам, як можуть бути насправді переплутані мови, які повинні бути далекими одна від одної; бодай, навіть не порідненими.

Є в обох попередніх словниках і спільні слова: литовське muras – мур, та ґерманське mur, mauer. Але, на цьому ще не кінець. Бо за тiєю ж “Еддою” “світлі аси” жили колись на Кавказі, та їх леґендарний Асгард – Місто Асів, було, правдоподібно десь там, де бурхливий Терек виходить на рівнину. За хребтом на заході лежить колишня країна ванів “Едди”, сталих ривалів світлих асів, – Сванетія. Колись про таких собі суанів, чи не наймогутніший нарід Кавказу, писав іще римський географ Страбон.