Розділ «II. КИЇВСЬКА РУСЬ»

Так от, традиційна архітектура Сванетії, якій теж не одна тисяча років, завжди передбачала поруч із кожною домівкою будувати високу оборонну кам’яну башту, до якої, в разі ворожого нападу, – перебиралися люди, разом із худобою. Ті кавказькі башти й досі називаються – “мур”.

Розповімо трохи й про шведське слово talan; за семантикою воно не зовсім співпадає з нашим “таланом”, та ця семантика є далеко не такою розвиненою та складною, як у нас. Бо шведський talan – то просто промова, зокрема ж – промова на суді. Від якості якої, звертаю увагу, – колись напряму залежала доля обвинуваченого. Бо, хоч у старому ґотському суді були присяглі, але не було адвокатів. Були суддя – godi та знавець законів – lagman; і все. Промовцями були постраждалий та обвинувачений.

В українській мові слово “талан” набуло значно цікавішої семантики. Тепер це – не лише доля (або її посмішка), але й дещо більше, – уміння схилити її на свій бік. “Нащо мені врода, коли нема долі, нема талану” – скаржиться в “Гайдамаках” Т. Шевченка невдаха Ярема Галайда.

В словнику українсько–російському – читаємо: талан – участь, удел, доля, судьба, судьбина. Слів багато, а перекладу все одно, немає, та певно й бути не може. Бо пропустили ще досить важливі слова: “удача, везение”. Адже, наш поет, як ми бачили, – не зводить усе до долі, – у нього є ще й талан: ставлення долі.

Не всі мови мають таке слово. Свого часу в ньому відчула потребу розвинена англійська літературна мова. Там є чимало наших ґотських слів, але от українського “талану” – немає. Та письменник Горейс Волпол (1717–1797) і запропонував у листі до одного з сучасників слово serendipity, з семантикою, тотожньою семантиці нашого слова. Воно спало йому на думку, коли він читав якусь східну казку про пригоди та тарапати трьох принців Серендіпу, яких вони долали завдяки власному таланові. Серендіпом арабські мореплавці називали острів Ланку (Цейлон), від старої, ще санскритської назви – Суварандвіпа.

Людина що не має талану, зветься “бесталанною”, та є відомий класичний твір з такою назвою. Це слово чомусь потягли до російської, але там воно стало всього тільки синонімом слова “бездарний”. Ну, як звичайно: що не поцуплять, те змарнують. Бо тепер це дурство лізе назад, псуючи українську мову.

Є корені надто старі та розповсюджені по мовах. Про слово “мур” ми вже писали. Таким самим є слово “багатий”, яке відоме від Льодового океану та по Чорне море, від фінського pohat по румунське bogat, а до того й по всіх слов’янських мовах: то – чиє ж воно? Так само фінське taivas, а бо естонське taeva – небо, ми знаходимо й на півдні, в румунській та болгарській, – taevan; щоправда, тут воно, як і турецьке tavan, – позначає всього лише стелю над головою.

Але, рекорди розповсюдженості б’є, можливо, наше просте слово “сьорбати”. Воно є у білорусів – “сьорбаць” та таке ж у поляків: siorbac; є й у болгарів – “сърбам”. Зустрічаємо у шведській та фінській: sorpla – хлебати, sarpia – хлебати, прихльобувати. Є воно в еспанській, sorber – прихльобувати, та в румунській, sorbti – пити. Знаходимо його й у латині: sorbeo– втягувати, поглинати; sorbibo – потягувати, відхльобувати або sorbitio – суп. Несподіванкою буде й те, що у наших степових побратимів – казахів є теж слово “шурпа” – суп, або те, чим запивають їжу.

Слово це є й у балтицьких мовах, та теж досить розгалужене: siurbti – сосати, потягувати, siurbsnis – ковток, siurbteleti – ковтнути.

То, хто ж сказав це слово першим?

Але, продовжимо наши мандри по словниках. Однак, ми не маємо в нашому розпорядженні гунського словника, то й спробуємо його якось замістити мадярським та тюркським, пам’ятаючи, що гуни були родичами мадярів та угро–тюрками за походженням. Щоб не перевантажувати читача, обмежимося тiєю півсотнею спільних слів із сучасного мадярського словника (настанова до читання: с – ц, сz – тс, сs – ч, ly – ль, ny – нь, s – ш, sz – с, ty – ть, z – з, zs – ж):

бbroncs – обручка, babona – забобона, babral – бабратись, bбrбny – баранчик, barбzda – борозна, barna – барнатний, ebйd – обід, finom – файний, galuska – галушка, gally – гілля, gazda – газда, gereben – гребінь, hаz – хата, hiba – хиба, kacsa – качка, kбsa – каша, kasza – коса, kazan – казан, kostol – коштувати, kulcs – ключ, kucsma – хутряна шапка, кучма, lбnc – ланцюг, lapбt – лопата, legйny – легень, pasztur – пастур, patkбny – пацюк, pecsenye – печене, pokol – пекло, ritka – рідке, sator – шатер, sereg – шерега, strapa – тарапати, sonka – шинка, suba – шуба, szalma – солома, szйna – сіно, szita – сито, tabor – табір, tйgla – цегла, tйr – терен, tiszta – чистий, udvar – двір, vacsora – вечеря, vihar – вихура, zsir – жир.

Всього таких слів налічується десь дві сотні. Хто та у кого їх “займав” – витрачати час не будемо: “слов’янські слова у мадярській мові“? – хтось з такого приводу може й радісно застрибати. Але ми – люди досвідчені: хай нам спочатку науково доведуть: що то є “слов’янські”… А до цього й те – хто є старший? – слов’яни чи слова?

Підкреслимо тут одну цікаву рису – близкість фонетики навіть у тих словах, що є для обох мов іноземними. Перелічимо дещо з них у мадярському написанні: bank, cigany, cukor, lampa, posta, proba, program, sakal, sanc, szatira, urna.

Перейдемо до турецького словника, наведемо дещо знайоме (настанова для читання: з – ч, i – и, s – ш):

aigir – огір, ambar – амбар, araba – гарба, ata – батько, ayva – айва, bahзa – сад, город, balk – риба, banyo – баня, baraka – барак, baslk – шолом, башлик, bavul – бавул, basmak – ступати, boga – бик, бугай, bostan – город, баштан, cьce – малий (цуцик), cakal – шакал, зapa – сапа, зnar – чинар, зoban – пастур, чабан, dede – дід, da – та, так, damga – тамга, dьman – дим, туман, duzine – дюжина, dьdьk – дудка, fasulye – квасоля, gerdanlk – намисто, гердан, gцзebe (koзeve) – кочовик, halva – халва, kabak – кабак, kahve – кава, kams – камиш, караn – капкан, картак – схопити (хапнути), karga (карга), kasap – різник, убивця, кат, kazan – казан, kazine – казна, kefal – кефаль, kerpiз – цегла, кирпич; krmz – кармазин, leylek – лелека, meydan – майдан, pazar – базар, saksagan -сорока, tas – таз, terazi -терези, tьtьn – тютюн, sal – шаль і т. д.

Слова все старі та знайомі, але тут звернімо увагу всього на три. Очевидним є тепер походження слова “кацап” (турецьке kasap), що здавна є українським позначенням, зарезервованим виключно для “старшєго брата”, яке згодом дещо потіснилося набагато менш змістовним – “москаль”. В турецькому відповіднику представлена повністю вся його багата семантика; яку, скажемо так, – сповна виправдала історія.

Слово leylek, схоже, займане з української, бо, згідно леґендам, лелеки були у нас із давніх давен, коли турків у сусідстві ще не було. Слово saksagan – сорока, пояснює нам справжнє походження такого прізвища як Саксаганський, хоч і немає певності, що таке прізвище не вигадане.

Та, наприкінці нашого короткого аналізу зазначимо, що й це ще не є все. Бо наша українська мова, що цілком слушно вважається індоєвропейською, носить в собі й досі відчутній фінській слід, показуючи тим, що колись ці люди далекої півночі жили набагато південніше, та не могли не спілкуватися з нашими предками. Чи то кимерійськими, чи то – більш ранніми.

У сучасному естонському словникові таких слів можна нарахувати до сотні (!), але наведемо лише кілька: