Розділ «І. ДРЕВНЯ ТА ДОКИЇВСЬКА УКРАЇНА»

Так практичне застосування міту в реальному житті – миттєво руйнує його самого.

11. Демократія

Сучасне суспільство в усіх цивілізованих країнах світу має бути, зобов’язане бути, тільки демократичним; “вільним”, як то кажуть. Складових такого суспільства – на диво мало. Це – періодична виборність влади всіх (або – не всіх) рівнів за умов загального виборчого права, та – якомога більше різних прав у кожного окремого громадянина. Природною є думка, що обирати на керівні посади слід таких людей, які з цією посадою найкраще упораються, але… є сьогодні навіть такий фах – іміджмейкер, або нашою мовою – видомахер, який береться надати будь–кому, за помірну заплату – ясна річ, – такого товарного вигляду, що за нього будь–хто й проголосує. Так виглядає сьогодні оте загальне виборче право. Але, що ж то за невід’ємні права кожного?

Попри те, що на 3/4 земної кулі не виконується основне право прав людини – самому бути господарем свого життя, – цивілізованих непокоїть зовсім інше.

Один приклад, але як же красномовний. Року 1998 відбувся Всесвітній збір англіканських церков. Одним із центральних питань, які потребували термінового вирішення, було: чи допускати до священницького сану збоченців, педерастів. Бо, коли не допускати, як це дотепер практикувалося, – то це ж буде утиснення їх людських прав! Відповідна резолюція, щоправда, не набрала необхідної кількості голосів, але майбутні святі отці педерасти – не нітяться: мовляв, не цього разу, так наступного, а ми своє візьмемо.

Адже, у хорах хлопчаків при церквах, – святим отцям буде, чого робити, – самі розумієте…

Або ж другий приклад, отой дурний рейвах в Європі, – батьківська турбота про життя серійних убивць; які позбавили того ж таки життя не одну людину.

Так сьогодні стоять справи з демократією та людськими правами.

Але, звідки воно виникло, все це разом? – це – теж доволі цікаво.

Вважається сьогодні, що демократія пішла з древньої Еллади, яку однi здавна іменували “матір’ю всіх істин”, а інші – “матір’ю всіх брехней”; бо ж грецькою “демократія” означає, дослівно, “народовладдя”. Таким чином, отих, що так добре правлять нам про якусь там “народну демократію”, – слід розуміти звичайними невігласами, що підносять нам чергове “масляне масло”.

Все це, однак, як це буває звичайно – і не зовсім так, бо й в Елладі ота демократія була далеко не повсюдною, а пов’язана радше з Атенами. Бо, у їх одвічного риваля – Спарти, – було дещо зовсім інше. Траплялися тирани i в Атенах. Та й у рабовласницьких Атенах ота демократія стосувалася лише вільних, про права рабів там ніхто особливо не турбувався. До того, і сама Еллада, попри її величезні заслуги перед людством, – була лише закутком Європи, не вона вирішувала її долі.

Все це знову відсилає нас до попередниці Еллади, колиски індо–європейської цивілізації – Великої Кимерії, з якої пішли, спочатку кельто–балтицька, потім ґерманська, а останньою – слов’янська – субцивілізації єдиного індо–європейського кореня; з її містами, більшими та набагато ранішими від Риму. Сліди цієї потужної цивілізації ми відкриваємо по найвіддаленіших закутках Європи, починаючи з отієї геродотівської леґенди, що освячувала право мінорату та була звичайною практикою в житті древнього кельтського Уельсу, по інші, не менш цікаві співпадіння.

Американський письменник Роберт Говард – творець постаті Конана з Кимерії, був – не сприймайте це парадоксом, чи не останнім із великих романтиків Європи. Він створив і другий привабливий образ, чомусь не так популярний, – короля шотландських піктів, Брана Мак Морна. Бран – розповсюджене ірландське ім’я, та древні саги Ейріна описують нам і пригоди великого мореплавця Брана, що відкрив на заході океану райські острови. Бран у перекладі означає “Ворон”, та як дві краплі води нагадує нам староукраїнського “врана”. Нагадаємо, що наші давні предки слабо розрізнювали “б” і “в”, передаючи їх одним знаком рун, що увічнилося згодом у грецькій абетці. Нагадаємо, що в такий спосіб почали порізнювати “болгар” і “волгар”, хоча колись це було те саме.

Пригадаємо собі ще й той неспірний факт, що сучасні англійське “сосайеті”, еспанське “сосьєдад”, латино–грецьке “соціологія” та скромне українське “сусідство”, – ідуть з того самого, єдиного, іще балтицького кореня. Тобто те, що ми називаємо співзвучним же українським словом “суспільство”, – повинно було, за звичайною логікою, закладатися ще у Великій Кимерії, поміж Сяном і Доном. Часи були дуже давні, розквіт Великої Кимерії припадав десь на друге тисячоліття перед нашою ерою, на ще доскитські часи, та мало полишилося по цьому історичних слідів або свідчень.

Потім з’явилися скити, ґерманські народи, але… вони були, що би там не казали – родичами. А, крім того, не могли уникнути впливу цивілізації Великої Кимерії. Від них так само мало полишилося, але маленька Iсландія, попри все, зберегла нам основи суспільного устрою ґотів, із їх тереновими громадами, гаусмарками та тереновими ж судами–тінгами, які розв’язували соціальні конфлікти. Тому ми й будемо звертатися до цього заповідника Великої Свитьюд, що змінила Велику Кимерію; власне – Скитії еллінів.

Може ми після цього й почнемо дещо розуміти, як же то могло бути, що ні у кого не було військових міністрів та поґотів – воєнкоматів, а у війнах поміж народами брали участь стотисячні армії. Та, чому ніхто не мав міністерства внутрішніх справ з його чисельним штатом поліції, а жодної країни не заливала кримінальна злочинність, попри поліцію та тюрми. Бо на той час – і тюрем ніде не було.

З останього слова соціологічної науки – класичного марксизму, – нам розумом не розжитись. Бо, пам’ятаєте, як він, класичний марксизм, починає відлік цивілізації саме з рабовласництва, все iнше відносячи до “варварства”, тобто – дикунства? Послухаємо самого Маркса, який розглядає стан до заведення рабства, – мало не як війну всіх проти всіх:

Ось чому складена з родин громада спочатку організована на військовий лад, як воєнна та військова організація, і така організація є умовою її існування в якості власниці.

(К. Маркс, Формы, предшествующие капиталистическому производству, Москва, Политиздат, 1940, с. 8)

До цього сучасний ісландський марксист додає своє, іще більш відверте: