Розділ «І. ДРЕВНЯ ТА ДОКИЇВСЬКА УКРАЇНА»

Але, звернімося – може, до головного, – на яких підставах так ефективно працювала ця проста система народовладдя, не керуючи нормальним життям (та й, чим тут, власне, керувати?), а лише вирішуючи конфлікти? На які якості тодішніх людей вона спиралася?

Це були окремі виробники, звичайні тодішні селяни, озброєні лише власними силами та худобою, але… То було цілком самодостатнє суспільство, куди нічого не імпортувалося з?за кордону, де все їм потрібне люди виробляли самі. Де відповідальність за все замикалася на кожному голові родини, який користувався тому й виборчим правом. Люди робили все, робили самі та для себе. Погано покрив стріху? – сам і підставляй цеберку під течу. Недостатньо заготував палива на зиму? – сам і мерзни. Погано відгодував кабана? – то сам і давись жорстким салом; і, – так далі. Не дивно, що тодішні люди вчилися, від себе як від інших, – усе своє свідоме життя, та уміли все. Важко сприйнятний та важко зрозумілий для сучасника світ майстрів на всі руки. Та, не тільки, були й вищі інтереси.

Бо часом, довгими зимовими вечорами, хтось із них міг створити й одну з пісень “Едди”, або відкувати дружині золоту гривну, яку захоплені нащадки – знайшовши – відразу потягнуть до музею. Не дивно, що такі люди у своїй громаді – знали, кого їм обирати суддєю або лагманом, та й не помилялися. Як не помилялися, певно, й у більшому, – обираючи королів або каганів.

Варто прочитати, як вивищують якості цезарів фахові римські історики. Та порівняти з тим, що пише про свого імператора Валенса, що пав від мечей ґотів під Адріанополем, – Амміан Марцеллін. Він, римський офіцер, що добре знав варварів, – з варварською прямотою пише, як про якості, так і про вади покійного. Про великого вченого з рубежа тисячоліть, математика Одді з Рейкядаля, який знав, що земля кругла та обертається навколо сонця, та на цьому й будував свою математичну теорію навігації, – його ісландські сучасники пишуть з величезною повагою до його знань. Але, не забувають і додати, що “господарем він був не з кращих”.

Вони, ці люди, не тільки бездоганно уміли обрати над собою саме того, кого треба, але й оті їх обранці виростали саме й тільки з такого народу, – своєрідний зворотній зв’язок. Люди того часу вміли не тільки бездоганно працювати та будувати. Коли була в тому потреба, вони всією нацією збиралися та воювали, де треба; воювали не гірше, ніж працювали. Розум і розуміння розсіюють сумніви, але створюють і свідому дисципліну. Коли Аттіла, силою обставин, утратив на Аґрі Каталауні під Парижем половину армії, хто ж йому щось за це дорікнув?

Люди розуміли, що він і вони зробили все можливе, а зробити неможливе – перевищує людські сили. Їх “шана” – віра в людину та її авторитет, – не похитнулася.

Бо й соціальне баламутство виникає переважно з невігластва та нерозуміння.

Зазначимо принагідно й цей, можливо, вирішальний чинник. Культурний фонд народів був тоді, ясна річ, меншим ніж зараз, але – кожна окрема свідома людина володіла ним мало не в повному обсязі, а от тепер…

Отже, якщо ми претендуємо на те, аби проаналізувати кризу демократії в сучасному суспільстві, то можемо відразу зауважити, що це не криза системи. Це, радше, криза матеріалу, на якому вона існує та працює. А ще точніше – криза особистої відповідальності. Бо того, що потрібно для успішного функціонування демократії – особистостей – більше немає. Сучасний виборець, який ледь навчився накручувати десь на заводі гайку на відповідний болт, або за потребою включати чи виключати відбійний молоток, а хоч і натискувати на відповідні клавіші комп’ютера, – то є таке щось так само придатне до участі у виборах, чи то мера, чи то голови держави, як і його домовий кіт. Бо, не має вищих інтересів. Бо, від того, що тут саме й потрібне – думати, – він давно відучений; іще у школі.

Формулюючи стан справ гранично точно можна твердити, що сучасний виборець не має саме тієї єдиної якості, що від нього вимагається та забезпечує функціонування справжньої демократії: не в стані відрізнити суп від помиїв. У країнах традиційної демократії це призводить лише до повільного псування системи, але стає згубним у країнах тоталітарної орієнтації.

До цього додається й ще одна, не абияк важлива обставина. Наш масовий сучасник, принаймні – по цивілізованих країнах, де вона й існує, власне – ота демократія, – є людина понад своєрідна й в іншому. Як просто з мосту, то це фаховий зівака, роззява, здатний годинами бездумно гапитись на будь–що; хоч на спортивні змагання, бодай сам до спорту не має жодного відношення, хоч на будь–яке інше “шоу”. Не дарма ж і термін відповідний з’явився, бо “шоу”, це не є щось там визначне, певне. Це просто збірна назва для всього, на що можна роззявити рота – загапитись.

А діячі від цих “шоу” вже зараз перевищують популярність будь–кого, в тому числі й будь–яких політиків, а вже щодо багатства… У світі зівак воно, природно, є найбільшим із можливих. Отже, передбачаю заздалегідь та провіщую: настануть часи, коли в цивілізованому світі на президентів обиратимуть стрибунів з мікрофонами, або порнозірок із найбільшими у країні (а може й у світі, чому ні?) цицьками.

Жарти – жартами, а в сучасному світі демократія вже відверто не спрацьовує, важко цього не помітити: людський чинник…

Доповнення 1. Господарська діяльність людини

Для правильного розуміння історії потрібно добре знати також історію господарської діяльності людини.

Людині, як і тварині (або будь–якому живому організмові), – треба стало харчуватись, підживлювати себе, щось їсти. Перша та головна потреба, всі інші ідуть потім. У цьому первісні люди мало чим порізнювалися від мавп, споживаючи рослинні продукти, комах та дрібну дичину. Отже, все починалося зі збирання та полювання.

Не збирання, а вже спеціалізоване збиральництво, скажімо, дикого рису або пшениці, – неодмінно призводило, з часом і до штучного висіву та споживання продукту колишнього збирання: шлях до майбутнього землеробства, до створення землеробних культур. Ці останні бувають різні за своєю сутністю. Культура Єгипту ґрунтувалась на періодичному наводненні полів розливами Нілу, які відновлювали плідність, а поширюватись не мала куди: навкруги була неплідна пустеля. Тому Єгипет вів війни за своє збереження, та не за поширення.

Римська господарка вільних селян починалася як інтенсивна, римляни знали добрива орґанічного походження та уміли їх використовувати. Цікавий аналіз конкретної семантики деяких латинських слів зробив свого часу Ян Парандовський. Зокрема, слово “лаетес” – веселий, спочатку позначало просто людину, що має вдосталь лайна на добриво. Слово “фелікс” – щасливий, спочатку позначало того, хто мав добрий урожай і. т. д. Створення імперії та використання праці рабів – справило революцію в римському сільському господарстві. За відновленням родючості землі більше не стежили, беручи те, що є. Згідно з твердженнями сучасних авторів, на місці знаходження великих римських господарств епохи імперії – латифундій, – і сьогодні нічого не росте, крім бур’янів. Отже агресивність Риму знала свій невблаганий чинник: виснаживши землі Італії, він захоплює Сіцілію, виснаживши її – перебирається до Африки та Еспанії і т. д. Втім, дістатися родючих чорноземів України – йому так і не судилося.

Полювання може поширюватись на все, на будь–які види того, що плаває, бігає та літає; людина, що цим і живе – називається полювальником, живе за рахунок полювальництва.

Однак, по степах, де різноманіття травожерних видiв не є аж так велике, з’являються полювальники виспеціалізовані. Вони прискіпливо вивчають триб життя та звички бізонів, коней або оленів, та пристосовуються до найбільш ефективного полювання на них. Так індіанці прерій Північної Америки, іще наприкінці минулого сторіччя переміщувалися восени за отарами бізонів, заготовляючи на зиму м’ясо та шкіри тварин.