Розділ «І. ДРЕВНЯ ТА ДОКИЇВСЬКА УКРАЇНА»

(Г. Е. Марков, Кочевники Азии, Москва, 1976, с.303)

У степових народів, єдино (не будемо цього укривати), існував старий звичай, коли полонений на війні мусив або викупитись за гроші, або відробити певну кількість років; щось на зразок тимчасового домового рабства. У Кримському ханстві, напередодні його падіння, цей термін становив 6 років. Згадки про це, час від часу, знаходимо в літературі. Коли в “Едді” до Ґудрун збираються подруги, щоб за народним звичаєм утішити її розповідями про власні нещастя, – гунська конунгіна Герборґ розповідає про свої негоди у ґотськім полоні. Ретор Пріскос, що побував із візантійським посольством у країні Аттіли, зустрічає там земляка, грека, який теж свого часу потрапив до гунського полону. Але, пішовши на війну зі своїм тимчасовим володарем, викупився у нього за власну військову здобич.

Але, повернемося до наших колишнiх колоній.

Работоргівля з Візантією та Іраном хутко збагатила нові поселення на півночі, привела їх згодом і до незалежності. Та, – не тільки.

Вона закріпила рабство як соціальний устрій на всій півночі, з приблизно 1000 року та аж по 1861, – на вісім з гаком столітть. Постраждала і колишня метрополія, наша Україна, остаточно захоплена “старшим братом” 1709 року, внаслідок програної нами та Швецією війни. Тому і в нас було введене російське рабство, хоч і тільки 1785. Але, – після? Вільною (принаймні – номінально) від рабства, – була лише друга Російська імперія (1861–1917). Саме російський більшовизм і став реакцією на цей її відносно європейський характер. Бо, не випадково, підкреслимо цю очевидність знову, що забрехувальні ідеї господіна товаріща Маркса, ніби цивілізація починається з рабства – знайшли свого втілення саме в Росії.

Рабська система, в свою чергу, уформувала ментальність народу, зробила її протилежною ментальності будь–якої демократичної людини. Саме в Першій російській імперії (1725–1861) ми спостерігаємо найбільші успіхи в імперіалістичній агресії. А в ній армія складалася саме з рабів, яких купували та продавали, а вони – віддано воювали, віддаючи власні життя за поширення теренів рабовласництва. Успіхи Другої імперії, за яку воювали вже вільні люди – були значно скромнішими (щоб не сказати – ніякими). Не випадково, і справжніх демократів у Росії (будь–коли!), – можна було перелічити на пальцях.

Глибоко антидемократичним став за століття сам нарід. Раб, що військовою силою нав’язував рабство вільним народам – унікальне явище світової історії. В той же час українська ментальність, як би там вона не була покалічена російськими впливами, – ґрунтується чи не на старіших демократичних традиціях Європи, та полишається повною протилежністю російській ментальності.

Ментальність і мова – нероздільні, – ми це зараз дещо покажемо.

Цікаво подивитись, які невигладні сліди полишило рабство в російській мові. В європейських мовах нема своїх позначень для раба, бо то переважно мови вільних варварських народів; вживається, звичайно, латинське “славе”, та нема від нього й похідних. Не те, навпаки, в російській, де найбільш розвиненим є саме те, що полишило по собі работоргівля й рабство.

Російське слово “раб” походить від ґотського “раппа” – захоплювати, брати в полон (є й у шведській мові). Воно, можна думати, пов’язане з “грабба” – захоплювати, грабувати. Але, подивіться, яким пишним цвітом розквітнув цей корень у російській мові: раболепство, работник, рабочий, работа… В жодній з європейських мов “раб” та “работа” не йдуть від спільного кореня, тут – тільки так. А, є ж іще й інший кущ слів: робость, робеть, робкий… Більше від того, навіть дитина, навіть вільної людини, – зветься “ребенок”; але – ніхто ж так це слово не вимовляє: кажуть або “рабенок” або “робенок”, в залежності від вимови, а це ж воно саме й є – рабеня! До цього є ще слово “ребята”, яке знову ж, вимовляється як “рабята” або “робята”, а значить – корінь є той самий. Слово “робота” є в українській, є в чеській мові, але вживане для тяжкої праці; звичайно ж кажуть “праця”, “працювати”… До речі, чеською російське “отрок” (підліток) – означає, знову ж – раба.

Пишно розквітнув у російській і другий, вже балтицький корінь “верг” – (в українській майже не вживаний), який представлений в литовській та латиській мовах, але як же скромно! – всього трійкою слів. В литовській то три слова: “вергас” – раб, “вергове” – рабство та “павергті” – порабити. В російській же – не перебрати не перелічити: изверг, извержение, отвергать, опровергать, подвергать, ниспровергать,.. Використаний знову – сповна. Від нього, напевно, йдуть також “вериги”, “вервь” (зобов’язання групи людей) та навіть, можливо, й звичайна “веревка”.

Добре пішов і ґерманський, ґотський корінь “бой” – (сучасною шведською – ланцюг) – теж із рабовласницьких причандалів. Від нього пішли: боярин, бояться, боязнь, боязливый, разбой, разбойник… і, дійсно, людині, що розбила свої ланцюги, збіглому рабові, – що ж і полишається в житті, як не податися у розбійники? – недарма ж їх завжди було в Росії стільки, що пісні та розповіді про них стали чи не переважаючою частиною російського епосу.

Бо, й насправді, що може бути страшнішим для рабовласника – від розбійника, людини, що наважилася розбити накладені на неї рабські ланцюги?

Досить цікавим явищем недосконалої мові є подвоєння, потроєння семантики слова. Коли те саме слово набуває різного значення в залежності від контексту. Наприклад – слово “язик”; в українській односемантичне, – той, що в роті. Не те – в російській – “вєліком і могучєм”. Тут “язык” – то ще й мова. Але, може означати й нарід: “Наполеон с двунадесять язык…”; тут мова однозначно пов’язується з народом, нацією: дуже характерно. Тому що, дійсно, ота суміш людей та народів, з якої утворилася Росія, – тільки й має спільного, що мову. Не випадково ж сьогодні, – вона є основним знаряддям імперської агресії. Але, й це не все, можна ще “пойти в разведку и взять языка…”, от вам і четверте значення; звідки ж воно?

Відповідь на це запитання потребує повернення до минулого, до давньої работоргової практики. Коли якийсь російський “оґранічєнний контінґєнт” виправлявся з Владіміра, Мурома чи Суздаля до європейської тайги та натрапляв на фінське селище, треба було з’ясувати його склад: на який опір можна розраховувати та скільки там, як поталанить, можна захопити “жівого товара” (термін теж, суто російський), усіх категорій, – рабов, рабинь, рабят та рабенков? От, на те він і потрібний, отой четвертий “язик”. Про це пригадують і середньовічні автори. Бо в цій справі – “взять языка”, росіяни – кажуть, і досі неперевершені: генетичне!

Чотири різних значення має в російській мові й слово “мир”. Нагадаємо, про всякий випадок, що полісемантизм – то свідоцтво нерозвиненості мови; так, принаймні, вважається.

Цікавою є й російська назва крамниці – “лавка”. Старий естонський корінь “лава” позначає щось поперечне, на чому можна сидіти, або по чому можна перейти через невелику річку. Але, звідки ж у російській мові побралося її друге значення (знову – полісемантизм)? По це звернемося до російського ж історика:

Уже в Х–ХI ст. челядь складала головну статтю російського вивозу на чорноморські та волзько–каспійські ринки. Руський купець того часу всюди незмінно з’являвся з головним своїм товаром, з челяддю. Східні письменники Х ст. у живій картині малюють нам руського купця, що торгує челяддю на Волзі; вивантажившись він розставляв на волзьких базарах, у містах Болгарі та Iтілі, свої лавки, на котрих розсаджував живий товар – рабинь. З тим же товаром з’являвся він і в Константинополі.

(В. М. Ключевский, Сочинения, Москва, 1956, т. 1, с.275)

“Челядь” теж є займанням у інших. Мадярською мовою “чалод” – родина, а вже “челейд” – то прислуга. Бачите, наче соромилися ще називати рабів просто рабами. Лавка, як бачимо, тоді вичерпувала всі знаряддя російської торгiвлі, отже, нема й нічого дивного, що згодом назва перейшла й на будь–яку крамницю. Набула ще й узагальненої семантики.