РОЗДІЛ 3. БОРОТЬБА З ТАТАРАМИ

Оборона проти татар. Татарські напади1680і1691рр. Інші татарські напади. Українці у неволі. Кріпості у великих городах, містечках та селах. Лінії кріпостей.

Оборона проти татар. Ми знаємо вже. що заселення Слободської України велося разом з обороною країни. Оборона перш усього була обов'язком самої Московської держави, котра мусила напружувати усі свої сили на боротьбу з татарами на свойому південному погря-ниччю. Безмірні грошові кошти, страшенне число служилого люду мусила страчувати Москва, щоб злаштувати та підтримувати оборону держави проти наглих несподіваних татарських нападів. Здається, що було б куди краще не боронитися од Крима. а наступати на нього- інколи се й робила Московська держава, але робилося се випадково, наприклад, при Івані Грозному, потім при Софії (походи кн. В. В. Голіцина)91, при Анні (походи Мініха)92; але головним ділом почиталася оборонна війна з Кримом. Для сього будувалися кріпості і цілі оборонні линії з кріпостей. валів, ровів, засік, тощо. На південному погряниччю була збудована велика лінія міст-кріпостей, так звана Бєлгородська лінія («черта»). За нею оселилася Слободська Україна, з'являючи з себе якийсь єдиний військовий плацдарм, немов єдиний козацький табір, де усе життя мусило приладнатися насамперед до військових потреб, до боротьби з татарами. У таких обставинах ішло й заселення країни. Треба було перш усього захистити якусь там частину країни Дикого поля од татарських нападів і для сього і разом із сим її заселити; потім, коли трошечки вже було безпечніше жити, хоча все ж таки й треба було підтримувати кріпості і оборону — починали обороняти та заселяти другу частину Дикого поля, котра йшла далі на південь. Так було, як ми бачили, і v Слободській Україні: перш заселялася її північна частина, потім південна — Ізюмський полк, а потім вже за Слободською Україною проведена була, як ми знаємо. Українська лінія, а за нею потім будувалися інші лінії аж до самого Кавказа. На південь заслоною проти Крима було Запоріжжя з Новою Сербією, а після зруйнування Січі узято було й Крим — тільки тоді у Слободській Україні зробилося тихо і вона увійшла у спокійне становище. Окрім того що робила для затули Слободської України од татарських нападів Московська держава, іще більше, далеко більше, робило саме населення. Воно затратило на се діло страшенно багацько сил та засобів, невсипущої праці та завзяття. Де вже там було турбуватися про те, щоб розвинути та поширити культуру, хоча вона усе-таки, як ми побачимо, ширилася, бо слобожане якось уміли, хоч се було занадто трудно, з'єднати леміш з козацькою шаблею, хліборобство — з військовою справою, і за се їм належить од нас, їх нащадків, велика, безмірна вдячність. Се було велике діло безіменного велетня-народа. Слободська Україна захищала собою московську Бєлгородську лінію і тому повинна була приймати на себе перші татарські напади.

Татарські напади1680і1691рр. Татари рушали або цілою ордою, на чолі котрої стояв сам хан, або невеличкими загонами. Великих ханських нападів було небагато, але се був немов страшенний вихор, котрий нищив та руйнував усе, що траплялося йому на його шляху. Ось, наприклад, документальні звістки про татарський наступ та плюндрування Слободської України у 1680 р. Тоді пограбовані й знищені були Деркачі, Лозова, Липці, Борщова, Жихор і деякі інші села Харківського повіту, Богодухів і село Павлівка Богодухівського повіту, Валки, Огульці, Перекоп Валківського, Сінне, Ольшана, Краснокутськ, Городнє Охтирського. Розсипавшися своїм звичаєм по ріжних селах, татаре пограбували усюди худобу та збіжжя, поубивали та позабірали у неволю багацько народу і спалили по селах багато хат, усяких будинків та хліба. У с. Борщевому вони ограбували церкву, захопили напрестольне євангеліє, усі священничі та дияконські убори, паникадило, кадило і всі церковні сосуди, усю церкву й образи облупили. Побили та узяли у неволю 74 чол. поспільства з жінками й дітьми, 71 чол. козаків, челядників їх — вівчарів та пасішни-ків — з жінками й дітьми; великоросіян з жінками та дітьми. У посполітих взяли 978 голів товару (20 волів, 40 корів, 3 коней, 915 овець), у козаків захопили 8813 голів товару (86 волів, 18 корів, 19 коней, 8790 овець), у великоросійських поселян — 133 голови товару. Сплюндрували татари у тому ж Харківському повітові деревню полковника Гр. Донця і 8 хуторів, взяли у неволю 4 челядників і 25 чоловік посполітих, захопили 1104 голів панської худоби (174 коней, ЗО голів товару і 900 овець), унесли ЗО вуликів бджіл, пограбували й спалили 1994 четвертей панського й людського хліба, спалили 11 дворів. У хуторах забрали усе збіжжя хуторян, захопили рогату худобу, попалили хати, будівлі і хліб. Усього убили і повели у неволю 215 чол., захопили 11 299 голів товару, спалили 11 дворів з 8 хуторами, пограбували і спалили багато хліба в зерні й копицях. У Богодухові убили і повели у неволю 233 чол. козаків та міщан з жінками й дітьми, у Павлівці 49 чол., спалили 400 дворів з 2 млинами, узяли й спалили 19 984 четвертей хліба, захопили 1566 голів худоби, 2043 вулика бджіл, 600 цебер горілки, 19 бочок пива, 9 казанів з винниць. У Сінному взяли в полон 61 чол., у Ольшанці — 89, в Валках і Валківському повітові- 117, пограбували 79 волів, 105 корів, 24 коней, 643 вівці, 66 вуликів бджіл, 60 цебрів меду (93 пуда), 82 четверті хліба і 2 казана з винниць. У Перекопі спалили церкву і 81 двір, узяли у неволю 26 чол., пограбували 2 вола, 4 корови, 75 овець, 162 четверті хліба, 260 вуликів бджіл, 16 пудів меду. У Охтирському повіті захопили 527 чол. у неволю, 90 голів товару. У Краснокутську — 102 чол. (між ними двох попів) і 847 голів худоби; у Городному- 118 чол., більш усього дітей — 92, 68 коней, вуликів з бджолами, тощо.

Звернемо тепер увагу на другий татарський напад 1691 р. Вони сплюндрували тоді Чугуївський повіт, Зміїв, слободи Лиман і Бишкин. Усього одвели у неволю 115 козаків, дітей їх і сродників 838 (дорослих 238, дітей 484 і 1 попа), жіноцтва- 1009 (молодиць — 341, дорослих дівчат- 131, дітей — 537). Убито було 11 чол., 17 дітей і сродників ЗО чол.;

у неволю 1915 чол. (109 великоросіян і 1806 українців), одігнано 4902 гол. рогатої худоби, 1358 коней, 2272 голів волів та корів, 2272 голів овецьта кіз; спалили і сплюндрували 65 дворів з клунями й хлібом, 1 хутір,

2 пасіки, 2 млина, взято 40 вуликів бджіл, зброю та збіжжя. У селі Терновому сплюндрували церкву, убили попів, з престола та жертвеника стягли парчу, з образів — шати, захопили церковні убори, книжки та ризи. Татари розруйнували країну, забрали у неволю багацько народу, особливо жінок та дітей, бо вони цінували їх тоді найдорожче, пограбували хазяйства, попалили хліб, захопили з собою цілі отари овець та гурти худоби, коней, підняли навіть руку на Божі церкви, котрі штив нарід яко святиню. При таких несподіваних татарських нападах приходилося слобожанам хазяйнувати. Таких великих нападів ми знаємо два.

Інші татарські напади. Але малих було без ліку, і їх мусили терпіти ледве не усі оселі Слободської України, а хоча й в деякі з них і не навідувалися несподівані гості, все ж таки можливо було їх повсякчас сподіватися і треба було до сього готовитися, завжди їх нападу дожидати. Місто Ізюм було гарно ошанцьоване, але у 1690 р. татари зробили напад на городян саме тоді, як вони виходили з церкви. У 1678 р. татарський загін явився під Савинськ несподівано; там сидів наказний полковник в облозі з невеличким числом козаків; жінку його, дітей і багато мешканців татари побили або узяли у неволю, а гурти худоби позабирали

3 собою. Тоді ж татари спалили слободу Дворічну так, що залишилася од неї тільки одна кріпость. Іще раніш мешканці її прохали дати їм хліба, бо вони гинуть з голоду; сіяти хліб, казали вони, за татарськими нападами вони не можуть, бо їм завжди приходиться стояти на вартах. Під Тор (Слов'янськ) приходили татари у 1690 р. великою ватагою, цілими ордами з гарматами й напали на Солоний; посад біля міста і солеварені курені спалили. Кубанська орда побила табір (з 400 чол.) торських та маяць-ких козаків і позабірала їх у неволю. Швидко після того Кафинський паша Муртаза наблизився до Тору з ордами, яничарами й гарматами, зруйнував кріпость і посад, спалив солеварені курені, дрова і усяку снасть, звелів побити казани, напав на табор козацький, розбив його і узяв у полон 450 чол. Ось при яких обставинах приходилося українцям промишляти солеварством у Торі< та на Маяцьку. Трудно було жити і в Балаклії, хоча там на чолі оборони стояв звісний нам полковник Як. Черніговець. Дожидаючи татарського нападу, балаклійці з слободи на лани свої не ходили, хліба не жали й хотіли йти світ за очі. Балаклійський протопоп писав: на тій Україні жити ніяк не можливо, нічого їсти, бо пахати і сіяти через татар не можливо. Приходили татарські орди і під Печеніги, Малинівку і Андрієві Лози. Дуже сплюндрували татари Ізюмський полк і в 1736 р. Довго про сі часи згадував нарід, оповідаючи, як багато шкоди зробила тоді орда: «Щоб їй поганій за це борщу у вічі не видати», — додає од себе з гіркою іронією оповідач. Терпів од татарських нападів і Зміїв. Ізюмський полк був погряничним і терпів від нападів більш усіх. Але й другі полки терпіли немало. У 1680 р. харківський полковник Донець побив татарську орду під Харковом і одбив у неї невільників та худобу. У 1687 р. Озовська орда (5000 чол.) палила та грабувала оселі Харківського та Ізюмського полків, поки знов її не розбив той же Донець. У 1710 р. хан сплюндрував і спустошив оселі Харківського полку; і на другий і на третій рік після цього кримці пустошили села, грабували й забирали у полон поселенців. Навіть Харків, до котрого боялися звичайно підступати татари, сполохався тоді і добирав способів для оборони. Мерехву і церкву її тоді спалили й сплюндрували, мешканців позабирали у неволю. Немало терпіли і Валки, а іще далеко більше Перекоп; його палили і плюндрували і у 1680, і у 1699, і у 1711 рр., коли його сплюндрували уже увесь і усіх як єсть мешканців забрали у неволю з усією худобою і збіжжям. Грабували і Нову Водолагу, й Водо-лажку, й Таранівку, котра лежала якраз на Муравському шляху; біля неї стояла Орда, а навкруги порозсилала свої загони (до Змієва, Водолаг, Мерехви, Соколова). Терпів чимало й Охтирський полк. Коломак у 1709 р. спалили шведи, а у 1711 р. знов його спалили і сплюндрували татари. Терпіли од татар Високопілля, Мурахва, Краснокутськ, Рублівка, Сумський полк терпів менш інших, але у XVII ст. і туди заходили іноді татари, а у початку другої половини XVIII ст. і його становище було дуже небезпечне. Острогозький полк був погряничний, і татари туди приходили почасту.

Українці у неволі. Народна пісня так малює нам татарський напад на Україну:

Зажурилась Україна, що нігде прожити: Ой маленьких витоптала, великих забрала.

Гей витоптала Орда кіньми маленькиї діти, Назад руки простягала, під хана погнала.

А про розор сіл татарами вона каже так:

За річкою вогні горять, Бо на заріз людей ведуть.

Там татари полон ділять, Коло шиї аркан в'ється,

Село наше запалили, А по ногах ланцюг б'ється,

І багатство розграбили, А я, бідний, з діточками

Стару неньку зарубали. Піду лісом стежечками.

А миленьку в полон взяли. Нехай йому із водою.

А в долині бубни гудуть, Ось, ось чайка надо мною.