РОЗДІЛ 6. ВИБОРИ ДО ЄКАТЕРИНИНСЬКОЇ КОМІСІЇ ДЛЯ УКЛАДАННЯ НОВОГО «УЛОЖЕНІЯ» І НАКАЗИ СЛОБОЖАНСЬКИХ ПРЕДСТАВНИКІВ

Вибори до Комісії. Накази дворянських представників. Накази городянських представників. Накази військових обивателів. Бажання усіх станів взагалі.

Вибори до Комісії. У 1767 р. Катерина ii зібрала у Москву представників з усієї Росії для того, щоб уложити нове «Уложеніє» замість зовсім задавнених законів царя Олексія Михайловича. Вибрані були туди представники і з Слободсько-Української губернії, котра незадовго перед тим, як ми бачили, була зложена замість Слободських полків. Цікаво придивитися, як одбувалися самі вибори, яких було вибрано депутатів, які накази дали своїм депутатам ріжні стани тодішнього суспільства, що вони сказали про своє сучасне становище, які були їх бажання і які були їх відносини до тієї реформи, котра тільки що перед сим була установлена Катериною у Слобожанщині, що сі представники пропонували і підтримували у самій комісії у Москві. Се усе потрібно і цікаво нам буде знати, щоб зрозуміти стан і настрій слободсько-українського населення і суспільства зараз після того, як була введена начебто щаслива реформа Катерини II і Щербініна. Слободсько-Українською губернією тоді правив її реформатор Щербінін, котрому хтілося, щоб населення не виявило свого протесту проти тієї реформи, котру він сам головним чином і виробляв, а тепер виконував. Усього з Слобожанщини треба було вибрати 15 представників- по п'ять од кожного стану (окрім підданих): від дворян, від мешканців міст і від військових обивателів. Тільки не могли подати свого голоса піддані, котрі, як ми бачили, складали з себе більшість усього населення. Дворяне і мешканці міст вибірали представників прямими виборами, військові ж обивателі вибірали перше довірених, котрі вже вибірали з себе представників: отже вибори тут були двохєтупневі. Дворяне мали право вибрати стілько ж представників, як і городяне і військові обивателі, а їх було 588 чоловік, військових же обивателів було кілька десять тисяч, а коли приступили до виборів дворян, то їх у Слободсько-Українській губернії майже не виявилося, і прийшлося вважати дворянами козацьку старшину, котра тільки що залишила свої уряди і частиною була перейменована у армійські чини, другі ж так таки зісталися абшитованими козацькими старшинами і прав російського дворянства не мали.

Була невелика купка російських дворян, котрі мали маєтності у Слобожанщині і велике число підданих. Слободсько-українська колишня старшина теж мала підданих, а були й такі, що їх зовсім не мали. Значна частина сих магнатів і деяка частина дрібних землеволодільців на вибори не явилася. У Харків на дворянські вибори приїхало 52 чол., не явилося 35 чол. Себто присутніх було 65 %. Неприсутні прислали заяву, що вони покладаються на своїх товаришів. Явилися на вибори такі вельможні пани та пані, як генерал Девіер, граф Гендриков, Кантемирова, Дуніна, Ковалевський. Підпрапорний Черняк явився п'яним, наробив бешкету, і його виключили. Предводителем вибрали колишнього харківського полковника М. Куликовського, котрого вибрали потім і представником. У Сумській провінції — Кондратьева, Охтирській — Боярського, у Ізюмській — Заруд-нева, у Острогозькій — Тевяшова. Таким побитом, представниками дворянства вибрано було чотирьох колишніх слобожанських старшин і одного армійського офіцера. Щодо городських виборів, то у Харкові усіх тих, хто мав будинки й займався торгівлею, промислами й рукомеслом, було 200, і з них явилася половина — 100. Серед них були абшитовані сотники та підпрапорні Слободських полків. Головою вибрано абшитованого сотника Гуковського, а представником — абшитованого сотника І. Черкеса. Але з наказом вийшло непорозуміння. Коли його склали і підписали, п'ятеро абшитованих сотників, троє абшитованих підпрапорних і іще деякі з підписавших подали заяву, що наказ підписали вони примушені більшістю простих та нерозсудливих людей, котрі внесли туди зовсім не подходячі пункти, і через те вони прохають Щербініна, щоб він розглядів наказ і вернув його для поправи. Щербінін розглядів наказ, навів на його свою цензуру (чого не мав права робити), звелів голові виключити з нього деякі пункти і в нову редакцію не включати вже, як він казав, «партикулярних діл»: здається, одначе, що отсі партикулярні діла були не зовсім партикулярні, коли проти них так гостро запротестувала колишня козацька старшина і коли їх треба було доводити судом.

Міщанськими представниками було вибрано двох сотників, у Харкові — Черкеса, у Острогозьку — Синельникова, одного каптенармуса 156 (у Охтирці- Дзюбу), двох військових обивателів: у Сумах — Ст. Перекрестова, у Ізюмі — Веприцького.

І так вийшло головним робом через те, що у слободсько-українських городах все-таки перевагу над міщанами мали козаки, котрі займалися і торгівлею, і промислами, а міщане, яко окремий стан, були, здається, тільки у Харкові.

Військових обивателів було незмірно більше, ніж дворян та городян, а вони мусили вибрати з цілої губернії тільки 5 представників. Вибори тут були трьохступньові. Слободи вибірали довірених, котрих відсилали до комісарств, там знову вибірали довірених, котрих посилали до провін-ціяльних городів, а там вже вибірали повітових представників.

У селі Межирічах на виборах повстав народний протест проти скасування козаччини: приступивши до складання наказа, усі почали заявляти, щоб у них по-прежньому була козацька служба, а новоположений оклад скасувати. А оден з обивателів, Я. Грінченко, навіть дуже голосно крикнув: «Хто положив цей оклад, нехай пропаде». Отеє був їх єдиний наказ свойому довіреному, і іншого вони й складати не хотіли. Місцевий комісар сотник Селеховський, почувши се, зачинив збори, узяв Грінченка під каравул і доніс про се воєводі Лосеву, а той Щербініну. Щербінін звелів пояснити межирічанам, що в наказі вони не повинні були торкатися козачої служби, бо вона скасована, а замість неї зложені гусарські полки для вигоди держави; що усі теперішні прохання, як і колишні, про відродження скасованої козаччини не матимуть ніякої ваги і марне пройдуть, бо вони безглузді і вередливі, і вносити тепер у наказ вимоги про скасування оклада й відродження коззаччини — се значить іти проти цариці. Виборчий маніфест, писав Щербінін, каже, що робити вибори треба як слід, по ряду, тихо, мовчки, поштиво. А окрім сих пояснень Щербінін звелів узяти під каравул 15 межиріцьких обивателів і дізнатися, по чиєї підмові вони зробили оттаку перешкоду урядові, а Грінченка закути у ручні та ніжні кайдани і випитати окремо. Між тим межирічане явилися у комісарство і з галасом вимагали, щоб ослобонили Грінченка. Лосев з військовою командою явився в Межирічі, зробив слідство і дізнався, що більш усіх виноватий був сам комісар Селеховский, бо він перший сказав, щоб не обкладали окладом дітей до 7 літ, а тоді вже і межирічане почали казати про те, щоб вернути козаччину, але я їм пояснив, писав Лосев, про подушний оклад, що він корисний для їх самих, а комісара скинув з посади. Грінченко заявив, що сказав він свої слова зп'яна: інші казали, що справді їм трудно платити оклад, бо його положено на них більше як слід. Ті, що приходили ослобоняти Грінченка, пояснили, що явилися прохати, щоб його ослобонили, а коли їм у цьому відмовили, вони розійшлися по домівкам. Але все ж обвинувачених відправив Лосев у сумську провінціяльну канцелярію. Там Грінченко довів, що усі хотіли відродження козаччини і ніхто на це не підмовляв його, а ті слова свої він сказав розлютувавшися, бо на його наложили по розкладці більш податків, ніж слід; і слова ті відносилися тільки до розкладчиків, а не до когось іншого. Деякі признавалися, що намагалися козаччини, інші відпиралися від цього. Канцелярія винесла дуже сувору постанову — 23 межи-річан вибити канчуками у присутності усіх мешканців Межирічів; ся постановка була зроблена на підставі 1 і 18 ст. «Соборного Уложенія», де говориться про замір на царське здоровля й змову на його особу. Губер-ніяльна канцелярія сю постанову зм'якшила: вибили канчуками та нагаями тільки двох — Грінченка та Вечірку. Таке претерпіли отсі бідолахи за те, що повірили пишному наказу цариці Катерини і її бажанню вислухати правду про народні потреби і недостатки. Мабуть, межирічане після сього заказали і своїм дітям піднімати питання про козаччину та про несправедливий подушний оклад, особливо коли воєвода роз'яснив їм, буцім той оклад був уведений для їх власної користі.

В інших місцях вибори пройшли спокійно. З Харківської провінції представником вибраний був Гук, з Охтирської — Бондирев, з Сумської — Никифоров, з Ізюмської — Попадічев, з Острогозької — Водарський. Але з представником Харківської провінції вийшла така історія, що прийшлося вибірати на його місце нового. Він перш усього почав мішатися у межевания земель панських та обивательських: про нього ольшанський сотник казав, що його треба відстранити від представництва, бо він мужик похмурий та грубий і може в комісії наробити бешкету. Представникам платили жалування, але Гук сим не задовольнився і почав вимагати гроші з сільських обивателів, кажучи, що як вони не дадуть йому грошей, то їх діло спатиметь, і коли у кожного села або деревні справді були земельні і інші діла і їм хтілося, щоб сі діла були вирішені їм на користь, то ж до харківського представника Гука посипалися гроші з усіх сторін: з Золо-чева, Уд, Лопані, Деркачів, Лозової, Мерехви, Люботіна, Таранівки і інших сіл, з 22 сіл він получив 66 карбованців, що на наші гроші (звісно, до війни) дало б 300 карбованців. Його одставлено було від представництва й побито канчуками при комісарському правлінню, а на його місце вибрано Капиноса.

Оттак скінчилися вибори: з 15 представників 7 належало до козацької старшини і дворянства, а 8 — до військових або казенних обивателів.

Вибрані представники мусили повезти з собою: 1) прохання про суспільні справи, 2) накази, 3) свої уповноваження. Вони получили прогони (на двоє коней по денежці на версту) й жалування.

Накази дворянських представників. У Слобожанщині, як ми знаємо, тільки що скасований був козацькій устрій і колишні її стани. Абшито-вана козацька старшина тепер могла звернути усю свою увагу і енергію на хазяйство у своїх маєтностях та на здобування російського дворянства, бо воно одне давало їм спроможність здобути посади на службі гражданській, чини, володіти кріпаками і зайняти найвище привілейне становище у тодішньому суспільстві.

Колись жалованні царські грамоти видавалися на ймення козаків з старшиною, і їх привілеї були однакові щодо займанщини земель, промислів — і старшина не була тоді особистим станом, котрий був отділеним, немов стіною, від козацтва. Тепер козацтво було одсунуто геть у низ на нижчу ступінь, а старшина навпаки могла посунутися (і справді посунулася) далеко вверх і зовсім відпала від козаків, котрих тепер, яко казенних обивателів, повернуто у подушний оклад. Щодо городянського стану, то такого майже й не було, і у всякому разі він був дуже нечисленний й слабий — купців та міщан було обмаль. От таке було становище трьох найголовніших станів (виключаємо стан духовний, котрий стояв зовсім окремо і на виборах участі не мав).

Щоб зрозуміти зміст дворянських наказів, треба трошки ширше, ніж раніш, вияснити питання про те, з кого складалося тоді отеє дворянство.

В виборах мали участь 1) козацька старшина, 2) великоросійські дворяне, військові і гражданські чиновники великоросійського або чужоземного походження (німецької або волоської нації).

Колишня козацька старшина була тепер абшитована, і тільки декотрі з неї поступили на службу у нові регулярні гусарські полки. Участь у дворянських виборах мали, одначе, не тільки справжні дворяне, але й уся колишня козацька старшина, хоч вона ще права на російське дворянство не мала. Се утворено було на користь старшини, щоб її зрівняти з дворянством. У списку харківських дворян — а їх усіх було 588 чол. — ми бачимо абшитованих козацьких полковників, обозних, суддів, осавулів, хорунжих, сотників, підпрапорних, старшинських дітей, канцеляристів, абшитованих і військових чинів — генералів, бригадирів, полковників, секунд-майорів, майорів, капітанів, ротмістрів, поручиків, підпоручиків, прапорщиків, капралів, вахмістрів і гвардійських солдат, а нарешті ще гражданських чиновників усякіх рангів — колишніх російських старшин.

Трапляються поміщики з титулами князів, графів, у котрих було дуже багато підданих, а були й «разночинці», у котрих зовсім не було підданих. Але найбагатшими земельними власниками і володільцями підданих взагалі були колишні слободсько-українські старшини, а серед їх було чимало і старшинських удов. Серед отсих земельних власників і поміщиків з великим числом підданих найголовніше місце займали звісні нам слободсько-українські фамілії — Шидловських, Куликовських, Донців-Захаржевських, Квіток, Сошальських, Краснокутських, Лесевицьких, Надаржинських, Осипових, Савичів, Данилевських, Ковалевських і інших. Деякі з них поріднилися з захожими російськими дворянами, котрі таким чином, а частина й пожалованием, здобули собі маєтності у Слобожанщині — то були Щербініни, Хрущови. Подгорічані. За сими великими панами йшли, як кажуть, полупанки, у котрих часто не було ні російських кріпаків, ні українських підданих. І таких було значне число. Таким побитом, слободскоукраїнське дворянство взагалі було досить демократичне. Тільки поодинокі сімейства провадили свій рід від українського шляхетства з Польщі, але й вони не мали на се документів, як, наприклад, Донці-Захаржевські.

Більше певності мала б їх указівка на військові заслуги їх дідів й прадідів, але у сьому вони схожі були з дрібнотою, котра також хотіла вискочити у російське дворянство. Хоча на вибори у Харків приїхали, як ми бачили, й магнати, але вони, здається, участі у складанню наказа не приймали. Представниками від дворянства було вибрано, як ми знаємо, двох полковників, полкового обозного, колишнього кандидата у сумські полковники і тільки одного армійського офіцера, але можливо, що й він колись належав до козацької старшини. Отже силу на виборах узяла абшитована козацька старшина. Вона мусила керувати і у складанню дворянських наказів. Як же вона у наказах відносилася до своєї старовини і до нової реформи? Вона побачила, що вернути старовину, себто козаччину, неможливо — сього не хтів державний уряд — й через те вона хотіла удержати що можна із старих привілеїв і признати реформу, щоб покористуватися нею для себе, щоб здобути через неї нові привілеї.

Оттак прилажувалися дворяне у своїх наказах до поглядів самодержавної цариці: хоч і нелегко було їм разом підтримувати і її централі-заційну політику, і свою автономію. У всіх наказах слободсько-українського дворянства говориться про те, щоб усі його привілеї були стверджені особливою царською грамотою яко законом. Про се прохало дворянство Харківської провінції, а дворянство Острогозької йшло ще далі й прохало ствердити йому усі старі грамоти й привілеї Острогозького полка, додавши туди теперішні розпорядження і ті їх прохання, котрі будуть ухвалені нині. Й укупі з тим дворяне Острогозької провінції прохали, щоб і тим козацьким старшинам, котрі получили абшити й не вступили в армійську службу, дадені були офіцерські чини; свої ж полкові та сотенні колишні уряди вони називають «безгласно закоснълаго рода начальствомъ», а штаб і обер-офіцерські ранги «изящнЪйшимъ степенемъ». Усі хотіли получити права російського дворянства і певним способом для того вважали одержання чинів по табелі о рангах як військових, також і гражданських. І на се старшини справді мали право, бо й вони, і їх діди та прадіди вірно служили державі, особливо у військових ділах. Але старшини для підтримання свого прохання окрім сього ще проводили вигадку про своє дворянське походження. Вони казали, що слободсько-українська старшина склалася з шляхетських переселенців з Польші, а в дійсності ми не знаємо, чи були серед старшини справжні шляхтичі; коли й були, то їх було зовсім мало.

Острогозькі старшини у свойому наказові додають ще до того, що у Слобожанщині склалися з них дворянські роди, котрим і давалися чини полкової та сотенної старшини. І хоч ніхто з них не клопотався про те, щоб відріжнитися від інших станів, бо сього й не вимагала регулярна військова служба, одначе усі призначали старшин за шляхтичей, як це видно з інструкції, виданої Петром І бєлгородському воєводові Лачинову у 1722 р. Але інструкція Лачинова не підтримує того, що уся старшина справді була шляхетським станом у російському його значінню, бо вона каже тільки взагалі про старшинство козацького стану і його привілеї називає шляхетськими. Старшинського уряду досягали, як ми знаємо, службою та виборами, а не шляхетським станом. Старшина ще не обмежувалася тоді від козацтва, хоч положила тому перший камінь тим, що її діти робилися підпрапорними. Зробили старшини у свойому наказові ще й другу помилку, кажучи, щоб й абшитовані получили офіцерські чини, — сього вони домагалися, але багато їх і не получило.