РОЗДІЛ 3. БОРОТЬБА З ТАТАРАМИ

Виходить, що Слободська Україна терпіла од татарських нападів у всякому разі не менш, а скорше більш, ніж бєлгородська та воронезька україна Московської держави.

Татари, як ми бачили, уводили у неволю багато українських полоняників, котрі потім довго томилися у тяжкій неволі у Криму або одбували каторжну роботу на турецьких галерах у Царьграді, а бувало й так, що їх перепродували і в інші іще більш далекі краї: у Малу Азію й далі; турецька каторга далася у знаки українському народові, і він яскраво описав її у своїх думах.

Ось, наприклад, плач невільників на турецькій каторзі:

У святу неділю не сизі орли заклекотали,

Як то бідні невольники у тяжкій неволі заплакали

У гору руки підіймали, кайданами забряжчали;

Господа милосердного прохали та благали:

«Подай нам. Господи, з неба дрібен дощик,

А знизу буйний вітер.

Хачай би чи не встала на Чорному морю бистрая хвиля, Хачай би не повиривала якорів з турецької каторги. Да вже ся нам турецька бусурманська каторга надоїла: Кайдани-залізо ноги повривало.

Біле тіло козацьке, молодецьке коло жовтої кості пошмугляло».

Баша турецький бусурманський.

Недовірок християнський.

По ринку він похожає,

Він сам добре теє зачуває,

На слуги свої, на турки-яничари зо зла гукає:

«Кажу я вам, турки-яничари, добре дбайте.

Із ряду до ряду захожайте,

По три пучки тернини і червоної таволги набирайте, Бідного невольника по тричі в однім місці затинайте». То ті слуги, турки-яничари, добре дбали Із ряду до ряду захожали,

По три пучки тернини і червоної таволги у руки набирали,