РОЗДІЛ 3. БОРОТЬБА З ТАТАРАМИ

Отця свойого Сірка Івана в очі не видаю. То вже Сірченко Петро з козаками опрошеніє принімає, До трьох зелених байраків прибуває. Козаки до Сірченка Петра словами промовляли: «Сірченку Петре, не безпечно себе май, Коней своїх козацьких од себе не пускай». А Сірченко Петро на теє не повіряє, Під тернами, байраками лягає-спочиває, Коні свої козацькі далеко од себе пускає, Тільки Голуба Волошина до коней посилає. Турки теє забачали, Із тернів, із байраків вибігали, Голуба Волошина у полон до себе брали І ще словами промовляли: «Голубе Волошине! Не хочемо ми ні твоїх коней вороних, Хочемо ми добре знати, Щоб твого пана молодого добре ізрубати». Голуб Волошин словами промовляє: «Турки, Коли можете ви мене од себе пускати, — Можу я сам йому с плеч голову зняти».

Турки того дізнали, Голуба Волошина од себе пускали. Голуб Волошин до Сірченка Петра прибуває,

Словами промовляє: «Сірченку Петре, пане молодий, На доброго коня сідай. Меж турками поспішай.».

Не вспів Сірченко Петро меж турки-яничари вбігати,

Мог йому Голуб Волошин с плеч голову зняти.

Тогді турки Пилипа Мерехвіянського округ оступали,

С плеч голову козацьку знімали.

Козаки стародавнії теє забачали,

На добрії коні сідали,

Турок побіждали,

Козацьке тіло позбірали,

До стародавнього куреня привозили,

Суходол саблями копали,

Шапками-приполами землю носили,

Козацьке тіло схоронили.

Отаман торський, Яцько Лохвицький, теє зачуває.

До вдови старенької, Сірчихи-Іванихи, в город у

Мерехву письмо посилає.

Сірчиха-Іваниха письмо читає.

Словами промовляє,