Тіло біле козацьке, молодецьке, коло жовтої кості обривали,
Кров християнську неповинно проливали.
Стали бідні невольники на собі кров християнську забачити,
Стали землю турецьку, віру бусурманську клясти-проклинати:
«Ти, земле турецька, віра басурманська,
Ти, розлуко християнська!
Не одного ти розлучила з отцем, з матір'ю,
Або брата з сестрою.
Або мужа з вірною жоною.
Визволь, Господи, в'мх бідних невольників
З тяжкої неволі турецької,
З каторги басурманської
На тихії води,
На яснії зорі,
У край веселий,
У мир хрещений,
В города християнські.
Деякі невільники утікали з дороги і потім оповідали воєводам, як їм пощастило утекти. У 1681 р. явився у Тор козак Левко Ус і оповідав, що його укупі з 4 товаришами забрали татари у полон, як вони рубали у лісі дрова, і потім їх одправили у Озов з 5 татарами, але в дорозі він, Левко, розв'язався, убив 3 татар, розв'язав товаришів, і вони добили і останніх двох татар. Вийшла з неволі й дівчина Уляна Свинарева, дочка посполитого села Нової Водолажки. Повернувшися, вона пояснила, що втекла од татар вночі, коли вони стояли у Великому Лузі над річкою Карачакраком. У Великому Лузі вона зустріла полтавських козаків, котрі там рибалкували, з ними доїхала до Полтави, а звідтіля вже допленталася і до Водолажки. Але ледве не усіх невільників татари доводили до Крима або Озова. Там вони зоставалися у тяжкій праці та гіркій, вічній неволі, коли тільки хто-небудь їх не викупав або сам невільник не утікав з полона. Валківський піп Сем. Михайлов писав архієрею у 1738 р.: «Торік, восени, був я в Ізюмському полку у слободі Гієвці, щоб побачитися з родиною. У тій слободі взяли мене ногайські татари в» полон, одвели у Кримський город Карасев (Карасубазар)96, а з Карасева перевели у Кафу і у городі Кафі продали турчину, а він продав мене на каторгу дервишову. І був я на каторзі до березоля 1739 р. З каторги в Царьграді викупив мене козак Ніжинського полку, Дмитро, за 270 карб., а тепер одпущено мене на поруки, щоб зібрати гроші сьому козакові». Йому видана була грамота на збір грошей. Таке ж прохання подав у 1710 р. коломацький піп: його було узято у неволю укупі з жінкою й дітьми; викупив його грек за 170 талярів, за жінку ж і дітей визнауено було 300 талярів. Про полон трьох попівен ось що оповідає нам народня дума:
Коли турки воювали, Білу челядь (жінок) забирали, 1 в нашої попадоньки Взяли вони три дівоньки. Одну взяли попри коні, Попри коні на ремені. Другу взяли попри возі. Попри возі на мотузі. Третю взяли в чорні мажі.. Що ю взяли попри коні, Попри коні на ремені, То та плаче: «Ой Боже ж мій, Косо ж моя жовтенькая. Не мати тя розчесує, Візник бичем розтріпує».
Що ю взяли попри возі, Попри возі на мотузі. То та кричить: «Ой, боже ж мій, ніжки мої, Ніжки мої біленькії. Не мати вас умиває, Пісок пальці роз'їдає, Кровця пучки заливає». Що ю взяли в чорні мажі, То та плаче, то та кричить: «Ой, Боже ж мій, очка мої, Очка мої чорненькії. Тільки Орсак проходили, А білий світ не виділи».
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія Слобідської України» автора Багалiй Дмитро на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗДІЛ 3. БОРОТЬБА З ТАТАРАМИ“ на сторінці 3. Приємного читання.