РОЗДІЛ 3. БОРОТЬБА З ТАТАРАМИ

Тіло біле козацьке, молодецьке, коло жовтої кості обривали,

Кров християнську неповинно проливали.

Стали бідні невольники на собі кров християнську забачити,

Стали землю турецьку, віру бусурманську клясти-проклинати:

«Ти, земле турецька, віра басурманська,

Ти, розлуко християнська!

Не одного ти розлучила з отцем, з матір'ю,

Або брата з сестрою.

Або мужа з вірною жоною.

Визволь, Господи, в'мх бідних невольників

З тяжкої неволі турецької,

З каторги басурманської

На тихії води,

На яснії зорі,

У край веселий,

У мир хрещений,

В города християнські.

Деякі невільники утікали з дороги і потім оповідали воєводам, як їм пощастило утекти. У 1681 р. явився у Тор козак Левко Ус і оповідав, що його укупі з 4 товаришами забрали татари у полон, як вони рубали у лісі дрова, і потім їх одправили у Озов з 5 татарами, але в дорозі він, Левко, розв'язався, убив 3 татар, розв'язав товаришів, і вони добили і останніх двох татар. Вийшла з неволі й дівчина Уляна Свинарева, дочка посполитого села Нової Водолажки. Повернувшися, вона пояснила, що втекла од татар вночі, коли вони стояли у Великому Лузі над річкою Карачакраком. У Великому Лузі вона зустріла полтавських козаків, котрі там рибалкували, з ними доїхала до Полтави, а звідтіля вже допленталася і до Водолажки. Але ледве не усіх невільників татари доводили до Крима або Озова. Там вони зоставалися у тяжкій праці та гіркій, вічній неволі, коли тільки хто-небудь їх не викупав або сам невільник не утікав з полона. Валківський піп Сем. Михайлов писав архієрею у 1738 р.: «Торік, восени, був я в Ізюмському полку у слободі Гієвці, щоб побачитися з родиною. У тій слободі взяли мене ногайські татари в» полон, одвели у Кримський город Карасев (Карасубазар)96, а з Карасева перевели у Кафу і у городі Кафі продали турчину, а він продав мене на каторгу дервишову. І був я на каторзі до березоля 1739 р. З каторги в Царьграді викупив мене козак Ніжинського полку, Дмитро, за 270 карб., а тепер одпущено мене на поруки, щоб зібрати гроші сьому козакові». Йому видана була грамота на збір грошей. Таке ж прохання подав у 1710 р. коломацький піп: його було узято у неволю укупі з жінкою й дітьми; викупив його грек за 170 талярів, за жінку ж і дітей визнауено було 300 талярів. Про полон трьох попівен ось що оповідає нам народня дума:

Коли турки воювали, Білу челядь (жінок) забирали, 1 в нашої попадоньки Взяли вони три дівоньки. Одну взяли попри коні, Попри коні на ремені. Другу взяли попри возі. Попри возі на мотузі. Третю взяли в чорні мажі.. Що ю взяли попри коні, Попри коні на ремені, То та плаче: «Ой Боже ж мій, Косо ж моя жовтенькая. Не мати тя розчесує, Візник бичем розтріпує».

Що ю взяли попри возі, Попри возі на мотузі. То та кричить: «Ой, боже ж мій, ніжки мої, Ніжки мої біленькії. Не мати вас умиває, Пісок пальці роз'їдає, Кровця пучки заливає». Що ю взяли в чорні мажі, То та плаче, то та кричить: «Ой, Боже ж мій, очка мої, Очка мої чорненькії. Тільки Орсак проходили, А білий світ не виділи».