Розділ «Юрій Фігурний. ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ УКРАЇНСЬКОГО ЛИЦАРСТВА»

Правда, панове,

Полягла Івася Коновченка

На долині Черкені голова —

Слава не умре,

Не поляже!

Буде слава славна

Поміж козаками,

Поміж друзями,

Поміж рицарями,

Поміж добрими молодцями!

Одна з головних засад лицарського кодексу — це релігійність. Побожність українських козаків була глибинним і природним явищем. Постійно перебуваючи в небезпеці, між життям і смертю, лицарі степів і морських просторів розуміли всю ницість мирських переживань. Віра в Бога допомагала козакам не тільки вижити в складних ситуаціях, але й здолати ворога та з перемогою повернутися на батьківщину, а вже там проявити свою релігійність і щедрість.

Первую часть брали, на церкви накладали, На святого Межигорського Спаса, На Трехтемирівський монастир, На святую Січову Покрову давали,

Которі давнім козацьким скарбом будували, Щоб за їх вставаючи і лягаючи Милосердного Бога благали.

Щедрість, як ми зазначали, також була характерною рисою лицарського кодексу поведінки. Повертаючись з успішних походів, козаки не тільки жертвували на церкви, монастирі, богоугодні справи, але і просто пили і гуляли, виявляючи щедрість до шинкарів і шинкарок, як часто про це співається в пасхальному героїчному епосі, що так робили не тільки козаки, але їхні предки, дружинники Київської Русі, європейські лицарі тощо. Так, у думі «Козак нетяга Фесько Ганжа Андибер» для героя багатство — це не головне, головне — козацькі традиції:

Став шинкарці молодій Насті кабачній

Увесь стіл червінцями устилати.

Отже, українське козацтво не тільки успадкувало від своїх попередників — дружинного лицарства — головні засади військового кодексу честі і звитяги, мужності, героїзму, войовничості, хоробрості, рішучості, кмітливості, релігійності, благородності, вірності, вільнонародженості, порядності, великодушності, правдивості, щирості, чесності, відвертості, щедрості тощо. Всі перераховані вище чесноти були невід'ємними складовими індоєвропейського військово-лицарського кодексу, який почав формуватися ще в II тис. до н. е. у воїнів-індоєвропейців на широких просторах Євразійського материка від Рігведійської Індії до Ахейської Греції, а в І тис. до н. е. цей процес продовжується у кіммерійців, скіфів, сарматів та в інших індоєвропейських народів, щоб уже в І тис. і до середини II тис. н. е. набути довершених форм етичних засад поведінки середньовічного європейського лицарства, в тому числі і в моральних традиціях князів і дружинників Київської Русі, щоб потім бути успішно взятим на озброєння українським козацтвом. Навіть із загибеллю європейського лицарства і українського козацтва ці чесноти не зникли, не канули в Лету (ріку забуття стародавніх греків), а увійшли в наше з вами життя. Тому поняття «лицар» залишається уособленням порядності, відважності, благородності, мужності. Так само, як і для українця слово «козак» асоціюється з поняттями героїчний, доблесний, щедрий і звитяжний. А значить, лицарсько-козацький дух — незнищенний!

Релікти давнього військового поховального обряду в українських козаків

В культурному комплексі козацтва України поховальні обряди займають важливе місце, оскільки на війні, у військовому поході, у двобої з ворогом смерть — непозбутній супутник козака. Пріоритетом для воїна, поза сумнівом, була перемога над ворогом, проте іноді вона діставалася ціною власного життя, щодо цього максимально ємко висловився герой нартського епосу Болатбарзай:

Смерть для героя — подвиг неминучий. Хай буде мир душі його бентежній!1