Розділ «Юрій Фігурний. ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ УКРАЇНСЬКОГО ЛИЦАРСТВА»

…Яко би ясний сокіл літає,

Старого козака повстрічає,

За рідного батька поважає,

Молодого повстрічає,

За рідного брата почитає.

Бог йому да поміч,

За табір виїжджав,

Первого рицаря встрічав,

Чолом дав —

З плеч голову зняв;

Другого повстрічав —

І тому такий отвіт подарував.

То правда, панове,

Не багато Коновченко по долині Чекень погуляв, — Самих найстарших п'ятсот чоловік рицарів

під меч пускав,

Шести живйом піймав,

На аркан зв'язав.

Перед Филоненка, Корсунського полковника,

Язика примчав.

Але шлях воїна — це дорога перемог і поразок, злетів і падінь. Слава, вірний супутник козака-лицаря, з лівого боку його коня, а Смерть, постійна посестра звитяжця — по праву руку, а над ними постійно кружляють звитяга, мужність, хоробрість, доблесть… Отже, кінцівка думи немовби гімн козацько-лицарського кодексу честі і войовничості, тому що людина смертна, а для українських лицарів головне, «щоб слава не пропала поміж козаками», тому смерть молодого веїна Івана Коновченка лише звеличує козацьку славу, страшить ворогів і підіймає на бій молоде покоління: