Розділ «Юрій Фігурний. ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ УКРАЇНСЬКОГО ЛИЦАРСТВА»

Которые держались наготове к ее приходам,

Как жаждущие добнчи — в море.

Весь движущийся мир склонился перед ее видом.

Прекрасная создает свет.

Да про враждебность щедрая дочь неба!

Да прогонит Ушас светом промахи!

В індоаріїв існувала традиція, що коли чоловік помирав чи був убитий на полі бою, його вірна дружина мала право на добровільне самогубство, щоб супроводити свого коханого і разом з ним відродитися до нового життя.

Про це однозначно свідчать парні різностатеві поховання стародавніх індоаріїв-скотарів, які займали на початку II — в середині II тис. до н. е. територію від Уралу до Тянь-Шаню (так звана андронівська археологічна культура). Так, близько 2 % андронівських могил становлять парні поховання, у котрих чоловік на лівому, а жінка на правому боці застигли, поєднавшись у вічних обіймах. Донедавна панувала точка зору археолога М.Артамонова, що в могилі була насильно похована рабиня чоловіка. Проте якщо використовувати ведійські джерела, то можна прийти до зовсім інших висновків. Скажімо, у першій книзі Махабхарати (героїчного епосу індоаріїв) розповідається, що після смерті родоначальника роду Пандавів — Панду — його молода жінка Мадрі — мати близнюків Накули і Сахадева — добровільно зійшла за чоловіком на поховальне вогнище, здійснивши так званий обряд саті.

У третій книзі розповідається про героя Сатьявана, котрий, будучи приреченим богами на смерть, зустрівся віч-на-віч із всемогутнім богом смерті Ямою, який прийшов з мотузкою, щоб зв'язати й убити героя. Але його юна дружина Савітр, вірно кохаючи чоловіка і ніколи з ним не розлучаючись, зважилась піти з ним за богом смерті. Така відданість, вірність і краса молодої дружини розчулили Яму, і він дарував їм життя.

Якщо судити за текстами Махабхарати, Атхарваведи і Рігведи, звичаю саті (самоспалення) ніколи жорстко не дотримувалися. Самогубство замінювалося символічним актом: удова лише лягала поряд з померлим чоловіком справа, як і в андронівських похованнях. Згодом у іраномовних народів цей звичай трансформувався у інший спосіб: там удова клала свою відрізану косу. Так ще досі роблять жінки скотарів-курдів; донедавна цей обряд був поширений в Осетії.

Судячи з поховань андронівських жінок, їхня зачіска являла собою дві коси, що спускалися нижче пояса і були зв'язані між собою тесемкою із бронзовими прикрасами — накосниками. У подальшому ці деталі жіночого костюма збереглися в Середній Азії у скотарів — саків — і в землеробів — бактрійців і согдійців. Дві коси були характерною ознакою зачіски персіянок Ахеменідського царства. Жінки інших стародавніх східних народів таких кіс не мали, зате вони досі відомі в усіх індоєвропейських народів, у тому числі і в українців.

Обряд добровільної смерті удови для спільного поховання з чоловіком був відомий також іншим індоєвропейським народам. Геродот, приміром, розповідає, що таким чином діяли жінки відомих поважних фракійців та сусідів іранців — скіфів.

Отже, за чоловіком йшла на добровільну смерть зовсім не рабиня, а повноправна любляча жінка, яка вірила, що це надасть їй змогу відродитися в інших життєвих формах разом зі своїм чоловіком.

Тож можна підсумувати, що в суспільстві індоаріїв чоловік і жінка були рівноправними партнерами, розподіляючи обов'язки: коли чоловік-воїн вирушав на битву з ворогом, жінка оберігала сімейне вогнище і виховувала дітей.

У «Нартах» — героїчному епосі осетинського народу — зображуються і жінки героїв-нартів. Молоді воїни-нарти полюють, ходять у військові походи (болци), а коли настає час, шукають собі наречених. Здійснюючи під час таких пошуків видатні подвиги, вони знаходять свою чарівну половину:

Всех солнечньїх ты лучше дочерей

Красу твою могли б воспеть и в песнях. З-поміж жіночих образів героїчного нартського епосу найбільш яскравим постає образ Сатани. Цікаво, що батьком її був бог Уастир-джі — покровитель усіх воїнів і подорожуючих, котрий завжди надавав допомогу героям-нартам у час скрут та випробувань. Його розумна донька теж завжди дає цінні поради воїнам-нартам, отож до неї постійно звертаються за порадою прославлені нарти Уризмаг, Батрадз, Созирко та інші герої. Мудра Сатана неодноразово допомагала нартам у важкий для них час і рятувала їх від смерті. Наприклад, у героїчному сказанні «Смерть безіменного сина Уризмага» Сатана порятовує нартів від голодної смерті, оскільки в урожайні роки вона зробила великі запаси харчів:

И вот теперь глубокие подвальї У нас полньї запасов небывальїх Всем зтим славних нартов угостим Погибнуть нашим нартам не дадим.

Образна постать Сатани — розумної, мудрої жінки і вправної господині — надзвичайно популярний і зараз серед осетинського народу. І коли кажуть: «Наша господарка — Сатана», — це найкращий комплімент жінці в устах кожного осетина. Сатана є уособленням вірної дружини, надійної помічниці, справжньої берегині домашнього вогнища. Тому, вирушаючи у далекі та тривалі походи, воїн-нарт був упевнений, що його дім, його діти у надійних люблячих жіночих руках:

В поход годичньїй Урызмаг собрался,