Розділ «Юрій Фігурний. ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ УКРАЇНСЬКОГО ЛИЦАРСТВА»

У войовничій Римській імперії червоний колір та його відтінки, особливо пурпурний, набули ще більшого значення, ставши символом не тільки військової верстви, а й імператорської влади. Ця традиція збереглася в майбутньому у Західній та Східній Римських державах. Відомо, що найбільш шанованим державним кольором у Візантії був червоний. На візантійських іконах, на котрих зображена боротьба святого Георгія (Юрія) — покровителя лицарства — з драконом, бачимо червоного коня, що як бойовий лицарський кінь, ймовірно, є символом війни, вогню, героїчної боротьби з ворогом, силами зла. Так, червона фарба неодмінно фігурувала у військовому спорядженні фахових воїнів.

Візантійським істориком Прокопієм Кесарійським у праці «Війна з готами» подано опис гордівливого готського короля Тотіли, який хотів вразити свого ворога перед битвою. Щоб показати, який він ефектний воїн, Тотіла увібрався в панцир із золотих пластин і прикрасив усього себе, від шолома до наконечника списа, стрічками і пурпурними підв'язками.

Традиції червоного кольору як символу війни і воїнів загалом зафіксовано також і в героїчних сказаннях «Старшої Едди». В одному з них оповідається про те, що, викликаючи ворога на поєдинок, конунг Хельгі зі своєю дружиною здіймав на щоглі човна червлений щит — знак війни.

Особливо яскраво традиції червоного кольору як кольору військової верстви воїнів-професіоналів проявилися у середньовічних прапорах. Так, германські імператори Священної Римської імперії, окрім державного прапора, застосовували ще так зване бойове знамено (Blutfahne, що перекладалося як «кривавий стяг»). Під цим прапором, котрий мав червоне (криваве) забарвлення і носився на списі, вони воювали, а також використовували його в урочисті хвилини. Цікаво також, що давнє геральдичне знамено покровителя європейського лицарства св. Георгія являло собою білий хрест на червоному полі. Воно згадується в європейських хроніках XIII–XIV ст. Відомо, що цим Георгіївським прапором (st. Georgsbanners) нагороджувалося швабське і франконське лицарство, і саме такий червоний прапор з білим хрестом майорів над табором С.Наливайка на річці Солониці у 1596 р.'5

Бойовим прапором французьких королів упродовж XII–XV ст. була священна хоругва абатства Сен-Дені, так звана оріфламма (oriflamme від лат. aurifflamma). Цей бойовий стяг вогненно-червоного кольору не мав жодного зображення і висів на кінці золотого списа. Французький король Людовик VI вперше розгорнув оріфламму у воєнний час у 1124 р. Востаннє ж вона супроводжувала французькі війська під час нещасливої для них битви з англійцями при Азінкурі, яка відбулася 25 жовтня 1415 р.

Що ж стосується лицарських знамен, то право на власний прапор отримував сеньйор, котрий з'являвся на війну не менш ніж з 20 воїнами. У Франції під лицарським прапором звичайно крокувало 50 васалів. Щодо забарвлення цих прапорів, то вони, як і герби, мали багато кольорову гама. Проте на ранніх етапах більшість лицарських штандартів було пурпурного і червоного кольорів, які сімволизували пануючу роль військово-аристократичної лицарської верстви в тогочасному суспільстві, і лише згодом трансформувалися у різнокольорові.

Духовні лицарсько-чернечі ордени, які вславилися в середні віки своєю войовничістю і стійкістю у боротьбі за віру, мали кожний своє власне орденське бойове знамено. Так, мальтійські лицарі запровадили червоний прапор зі сріблястим (білим) восьмикутним хрестом, а тамплієри (храмовники) — з червоним восьмикутним хрестом на білому тлі. Варто зауважити, що білий колір і хрест — символи християнства, тому червоні барви дещо поступилися перед ними, особливо на штандартах лицарсько-чернечих орденів.

Отже, західноєвропейське лицарство вважало червоний колір ознакою військової аристократії, головним кольором лицарського стану і широко його використовувало як в одязі, лицарському військовому спорядженні, так і на своїх гербах та бойових знаменах.

Давні слов'яни також вважали червоний колір символом війни, воїнів і військової аристократії, що проявлялося і в одязі, і в бойовому спорядженні, й у військових відзнаках. Приміром, бойові відзнаки давніх слов'ян, так звані «чолки стягові», мали спочатку вигляд довгої жердини, на вершині якої закріплювалися гілки дерев, жмутки трав, конячі хвости та інші предмети. Пізніше до них почали прив'язувати великі шматки тканини яскравого, переважно червоного, кольору, що мали клиновидну форму. Крім суто практичного застосування (засіб керування, орієнтування) на бойовищі і в поході, бойовий червоний стяг набув у стародавніх слов'ян своєрідного культового значення: ймовірно, він уособлював присутність слов'янських богів на полі бою, їхню моральну і реальну, як вірили слов'яни, підтримку. Як вважав російський історик М.Карамзін, слов'яни обожнювали свої знамена й були упевнені, що у воєнний час вони святіші за усіх ідолів.

Поступово, з утворенням держави Київської Русі, прапори зазнають певних змін щодо форми і кольору, витісняючи з ужитку старовинні чолки. Ці військові знамена набули вигляду витягнутих трикутників, а їхні полотнища були переважно червоними. Такими їх можна побачити на мініатюрах Радзивіллівського (Кенігсберзького) літопису (кінець XV — початок XVI ст.), але, ймовірно, подібні історичні малюнки наслідували більш давні оригінали, які до нас, на превеликий жаль, не дійшли. За свідченням ученого М.Рабіновича, колір полотнищ прапорів князівських дружин на мініатюрах — здебільшого червоний різних відтінків. Так, на 147 із 168 мініатюр Радзивіллівського літопису стяги червоні, інші — сині, зелені, коричневі чи білі. Інший вчений, В.Сергійчук, стверджує, що усього стягів на кольорових композиціях цього літопису 213, із них 190 червоних, 7 жовтих, 7 білих, 2 коричневих, по одному синьому та зеленому.

Термін «червлений стяг», «червлене знамено» широко вживається у давньоукраїнських літописах і означає «багряний» або «червоний» колір бойового прапора.

Отже, червоний колір є загальновживаним як колір бойових прапорів у доновітню епоху у більшості європейських народів. Червоний колір як колір військової верстви воїнів-професіоналів у Київській Русі панував не тільки на бойових знаменах, але й активно використовувався для фарбування зброї, військового спорядження, князівського і дружинного одягу. Згадаймо відомі рядки «Слова о полку Ігоревім»: «Лисиці брешуть на черленії щити»; «Русичі великії поля черленими щитами перегородили, шукаючи собі честі, а князю слави». Колір більшості щитів воїнів-дружинників Київської Русі на мініатюрах Радзивіллівського літопису червоний, рідше зустрічається жовтий і ще рідше — інші кольори. А на малюнках «Житія Бориса і Гліба» (перша половина XIV ст.), які на 150 років старші за мініатюри Радзивіллівського літопису, щити дружинників завжди червоні. Про яскраво-червоний колір давньоруських щитів розповідають і літописи. Так, в Іпатіївському літописі повідомляється, що щити хоробрих воїнів на огляді, який улаштував їм Данило Галицький, поставали немов уранішня заграва, а з-за них, як сонце, що сходить, виблискували світлі шоломи воїнів.

В українських козаків червоний колір також був уособленням військової верстви, що проявлялося і в червоно-малинових знаменах, і в козацькому одязі, і в ритуальній та символічній насиченості червоної колористики професійного військового стану українського козацтва.

Вочевідь, можна вважати, що українське козацтво тією чи іншою спадкоємцем традицій воїнів-дружинників Київської Русі, котрі у свою чергу, своїм корінням сягають ще традицій давньої словянської і мілітарної культури. Червоний колір, зафіксований ще в індоєвропейської військовій культурі, виступає символом війни, а також стану воїнів і військової аристократії ще в середньовіччі. Тому, мабуть, недоречно пов'язувати козацький червоний (малиновий) прапор з традиційними кольорами Речі Посполитої (червоно-білими). Як уже зазначалося, червона барва була властивою стародавнім прапорам багатьох народів, і показово те, що червоний колір був символічною атрибутивністю військового стану воїнів-професіоналів усіх індоєвропейських народів.

За свідченням історика В.Сергійчука, перший знаний нам з історичних джерел козацький прапор мав червоне полотнище з білим хрестом. І надалі саме поєднання цих кольорів неодноразово зустрічається на козацьких знаменах. Тут напрошуються паралелі між цим першим відомим нам козацьким стягом і прапором мальтійського лицарства (лицарсько-чернечий орден іоаннітів-госпітальєрів) — червоним штандартом з білим (сріблястим) восьмикутним хрестом (нагадаємо, що українські козаки-запорожці вважали себе мальтійськими кавалерами29). На думку В.Сергійчука, історія цього першого бойового червоного козацького прапору бере свої початки від родинного герба уславленого запорозького ватажка — князя Дмитра Вишневецького (Байди, як прозвали його в народі). Саме під його червоним стягом вирушали козаки у бойові походи в середині XVI ст. Ймовірно, припускає історик, у пам'ять про мужнього українського князя, котрого так жорстоко скарав турецький султан, українське козацтво й залишило на своїй корогві символи Дмитра Вишневецького, нащадка турово-пінських Рюриковичів.

Козацькі прапори набирали різноманітної форми (існували трапецієвидні, прямокутні і трикутні полотнища), у кольорах переважали різні відтінки червоної барви. Хоча варто зауважити, що в українських козаків упродовж тривалого часу не було єдиного типу козацьких корогв, а панувала цілковита довільність і щодо барв прапорів, і щодо зображених на них геральдичних знаків. Так, у 1651 р. під Гомелем козацькі прапори були такі: один червоний з білим хрестом і білою обвідкою, один червоний, три білих, два чорних, два жовто-блакитних. А в 1655 р. під Львовом за Б.Хмельницьким несли червону корогву і другу — з образом св. Миха-їла, що пробиває змія. За свідченням польського очевидця, за гетьманськими корогвами несли ще близько 34 стягів: на них було відкарбовано герби майже всіх воєводств і повітів, за винятком польського білого орла в короні. Д.Яворницький, описуючи чотири старовинні козацькі корогви, зазначав, що одна з них ткалась із подвійного оксамиту, з однієї сторони червоного, а з другої — зеленого кольору; три ж інші корогви були білими, виготовленими із звичайного полотна.

Незважаючи на різноманітність форм і кольорів козацьких прапорів, спільною для більшості знамен була присутність червоного кольору — кольору військової верстви воїнів-професіоналів — і білого — кольору, котрий (як уже зазначалося вище) символізував християнство, а козаки, як відомо, завжди вважали себе вірними захисниками християнської релігії. Власне, у такий спосіб символічна гама червоної і білої барви поєднувала козаків-запорожців та європейських лицарів-ченців. Скажімо, велика корогва запорожців у XVIII ст. зоставалась червоною із зображенням з одного боку архангела Михаїла, а з другого — білого хреста із золотим сонцем, півмісяцем і зірками. Прапори куренів і паланок були здебільшого малиновими, а під час морських походів використовувались особливі прапори: білий — із зображенням св. Миколая і червоний — із зображенням козацького корабля.

Подібна червона корогва зберігається в Ермітажі (Санкт-Петербург). На ній зображено великого двоголового орла, архангела Михаїла з вогненним мечем у правій руці, Спасителя, який благословляє козаків на бій, і дещо нижче — військового козацького корабля із запорожцями.

Повага до бойового козацького прапора промовисто відбилася в народній думі «Самійло Кішка». Запорозький кошовий Кішка, потрапивши у полон, тривалий час пробув у турецькій неволі на галерах. Проте, попри всі негаразди, він зберіг червоний козацький стяг. Коли, використавши сприятливу можливість, козаки-невільники повстали, знищили турецьку залогу і відпливли додому, Самійло почепив його на галері:

Тогда Кішка Самійло, гетьман запорозький,