Розділ «Вступ»

Не так давно, а саме на початку цього сторiччя селянин орав, сiяв, збирав урожай, платив податки, одружував своїх дiтей i, бавлячи внукiв, доживав свого вiку у своїй хатi, у своєму селi на рiднiй землi. Мiщани жили своїм тихим життям, заробляючи хто чим мiг на свiй хлiб щоденний. Тодi кожна людина знала, що має робити завтра, позавтра, наступного тижня, мiсяця, року. Нiхто нiкуди не квапився. Мало хто виїздив далi свого повiту, чужими краями та народами мало хто цiкавився.

На сiльськогосподарському Сходi Європи були часом неврожаї, було чимало злидарiв, але якось нiхто не вмирав з голоду та холоду.

В Америцi люди розбудовували свої молодi держави i нiтрохи не цiкавилися подiями потойбiч океану.

Були вiйни, але й вони якось кiнчалися, i життя саме входило у свої мирнi береги.

Раптом 1914 року десь — не знати де — прорвало якусь величезну греблю, i жахлива повiнь змила геть iз землi все старе життя. Воно перевернулося шкереберть. Упало кiлька старих монархiй; повстали новi держави; кордони, люди, мови переплуталися; замаяли новi, незнанi прапори: на Сходi Європи — червоний, кров’яний; країни мирних гречкосiїв обернулися в пекло пожеж.

Нарештi замовкли гармати. Вiйна нiби скiнчилася, але чомусь та кров i далi лилася, i далi вiтер зi сходу приносив жахливi зойки дiтей i жiнок. Там, на Сходi Європи, конали мiльйони людей з голоду, а на Заходi люди спокiйнiсiнько купували дешевий схiдний хлiб, що його московський людожер-потвора вирвав з уст голодних українських дiтей.

Так, i не вiйна i не мир. Нiхто не знав, де вiн буде завтра.

Раптом вибухло щось таке жахливе, чому нема назви в людськiй мовi. Немов пекло виригнуло на землю всiх своїх пекельних потвор, що їх назбиралося там вiд Нерона, Чiнгiс-Хана, московських, нiмецьких та американських Iванiв, Пйотрiв, Ленiних, Гiтлерiв, Сталiних, Рузвельтiв, Хрущових. Увесь свiт сказився i обернувся в щось гiрше за саме пекло. Конали в жахливих муках десятки мiльйонiв дiтей, жiнок, дiдiв нараз. Великi країни обернулися у смердючi румовища. Голодом виморювали, живими спалювали мiльйони невинних людей; лiй з мертв’якiв топили; гаманцi з людської шкiри робили. Сам володар пекла перелякався.

Нарештi замовкли гармати. Життя на Заходi мало вже входити в мирнi береги. Але здивований свiт побачив у Євразiї бiльшу, як ранiше, величезну криваву iмперiю i великий мур, що вiдгородив половину Європи. Вiтер знову приносив з-за того муру жахливiшi за колишнi зойки катованих людей та ще якийсь кривавий сморiд-пошесть. Почала та пошесть ширитися i поза мур у ввесь свiт. Переляканi люди безпорадно заметушилися, але пошесть щораз бiльше пожирала мільйони захiдних людей. Зневiренi у своїй силi побороти її, захiднi люди перестали й метушитися, а проголосили «Бетер ред, тзен дед», с.т. краще пошесть, нiж смерть. А що смерть вже наближається, то насолоджуймось життям, пиймо, гуляймо поки ще живемо. «Панем ет цiрцзнсес»! (Хлiба i видовищ). У всьому свiтi запанував матерiалiстичний свiтогляд. Церкви стояли порожнi, а голi повiї танцювали не лише на вулицях, але й у церквах.

Направду, свiт збожеволiв. Усе переплуталося: слова, назви, iмена; зло з добром, бруд iз красою, приятелi з ворогами. Плутократiю iменували на демократiю, ошуканство — на соцiалiзм, пекло — на рай, вiйну — на мир, кривавих катiв — на мирних реформаторiв, шпигунiв — на державних послiв (амбасадорiв), нiж у спину — на спiвiснування. Замурзанi жиденята з Одеси, Варшави стали мiнiстрами у великих державах. Українськi селюки нiколи не чули назв Австралiя, Венесуела, Бразилiя тощо, а тепер вони стали громадянами тих нових «батькiвщин».

Справдi, свiт перевернувся горiдном. Хто, чи що ж його перевернуло? Та ж i за попереднiх сторiч були вiйни, революцiї, голоди, пошестi, i свiт дуже мiнявся, але ж не перевертався горинiж. Чому перевернувся у XX ст.? Чому тепер люди, заплющивши очi, бiжать наввипередки до краю якоїсь безоднi?

Вiдповiдь знаходимо у Св. Євангелiї. Євангелiст Марко оповiдає, як диявольськi духи вселилися у свиней, а свинi кинулися з кручi в море та й втопилися. Люди поробилися в XX ст. свиньми, а до їхнiх засвинених душ вселилися тi диявольськi духи, про яких мова в Євангелiї. Теперiшньою мовою цi диявольськi духи називаються «матерiалiстичним свiтоглядом».

Тепер у всiх цивiлiзованих країнах точиться незрозумiла загаловi величезна вiйна, що захоплює всi царини людського життя i кидає людьми, як розбурхане море трiсками. Направду, прийшли часи, пророкованi в Апокалiпсисi. Мiлкодуми називають цю вiйну «боротьбою демократiї з деспотiєю». Короткозорцi не бачать, що ця назва є нi що iнше, як димова завiса, штучно створена мряка, щоби люди не могли бачити, хто є їхнiй справжнiй ворог.

Ми, українцi, повиннi вже давно зрозумiти брехливiсть тої назви, бо ж ми пiзнали її на власнiй шкурi. Згадати хоч би Версальський мир з його Вiльсонiвськими 14 пунктами, якi визнавали всiм народам право на самовизначення, а водночас прихильники тих 14 пунктiв: США, Англiя, Францiя своєю збройною, полiтичною, економiчною силою допомогли Московщинi, Польщi, Румунiї, Чехiї поневолити Україну, яка пробувала здiйснити тi 14 пунктiв. Або демократична Лiга Нацiй, що проголосила у своєму статутi свiй обов’язок боронити бодай морально права людини i народiв, не хотiла чути зойкiв мiльйонiв українських дiтей, жiнок, дiдiв, що їх Московщина вигублювала голодомором 1933 року. Або ООН, яка визнала державну незалежнiсть маленьких, дикунських народiв, а водночас не визнає цього права старезному, другому в Європi щодо величини територiї i людностi українському народовi, який колись урятував європейську цивiлiзацiю й культуру вiд знищення дикими монголами. Або як демократичнi часописи, радiо всього свiту криком кричать про знищення 4 мiльйонiв жидiв Нiмеччиною, але анi одним словечком не згадують про екстермiнацiю 15 мiльйонiв українцiв Московщиною i про тисячi iнших iсторичних фактiв, якi аж надто наочно показують як виглядає в дiйсностi ота «боротьба демократiї з деспотiєю».

Задурманений гарними, високопарними словесами, загал безкритично, як папуга, повторює облуду, мовляв, теперiшня боротьба мiж СРСР та США є боротьбою християнських сил волi з диявольськими силами деспотiї. Нi! Ця боротьба є боротьбою двох тотожних сил. Обидвi борються за те саме: за СВIТОВЕ ПАНУВАННЯ, обидвi виступають у личинi iнтернацiоналiзму. Обидвi є силами диявольськими, бо ж обидвi борються проти християнського, iдеалiстичного свiтогляду. Обидвi побудованi на засадах деспотичної iєрархiї пiрамiдальної доктрини — внизу пiрамiди безправнi народи-раби, а вгорi — мала зграя всемогутнiх, жорстоких, безвiдповiдальних, аморальних деспотiв.

Але є й рiзниця помiж цими двома силами, i то рiзниця дуже велика, бо вирiшальна. Одна сила — московська, друга — свiтова. Провiд московської сили спирається морально i матерiально на ПРИРОДНIЙ основi: на ВСЬОМУ МОСКОВСЬКОМУ НАРОДОВI (нацiї). Московський народ, вiд першого дня свого зародження й досi, виховувався в духовному i фiзичному РАБСТВI. Психiчна рiвновага зродила i змiцнила в тому рабському народi ЗАГАРБНИЦТВО (iмперiалiзм), як психологiчну винагороду (компенсацiю). Отже, провiд на горi московської пiрамiди має ПРИРОДНУ (значить, непохитну) основу пiрамiди — увесь московський народ (нацiю). Iдеї та iдеали московського нацiонального i державного проводу цiлковито ТОТОЖНI з iдеями та iдеалами всього московського народу. А це робить московську силу далеко сильнiшою за силу свiтову.

Пiрамiда свiтової сили стоїть на дуже широкiй, але й дуже НЕПЕВНIЙ основi. Її основа не є природна, а є штучна, побудована на брехнi, ошуканствi, горлопанствi (демагогiї), людськiй дурнотi та людськiй слiпотi, безкритичнiй ВIРI. Пiдкреслюємо вiрi, а не розумовому переконаннi. Найвищий провiд цiєї свiтової сили складається з малої зграї свiтових (нью-йоркських) банкiрiв. Вони за свої мiльйони вишколюють та купують виконавцiв своїх планiв. Задля простоти викладу ми називаємо цю таємну силу СВIТОВОЮ МАФIЄЮ.

Європейцi пролили море кровi у боротьбi за вiльну, критичну думку та слово. Виборенi сторiччями особистi, громадськi, полiтичнi вольностi увiйшли у кров i душу європейця. Духовно вiльний європеєць, навiть i закований у кайдани, не буде рабом. «Нiколи, нiколи, нiколи англiєць не буде рабом» — спiвають англiйцi.

Комунiзм, соцiалiзм, iнтернацiоналiзм, космополiтизм є не знанням, обґрунтованим критичним розумом, а безпiдставною ВIРОЮ у можливiсть i потребу їх здiйснити. Тим-то навiть волелюбний європеєць сприйняв отi iзми не розумом, а душею. Широка демократизацiя всього життя призвела до того, що тепер не може примусити, навiть воякiв, пiд страхом кари йти у бiй. Тепер воякiв у вiйську не лише навчають воювати, але також i пропагують потребу воювати. Дешевi, доступнi всiм часописи, що друкуються мiльйонними накладами, щоденна радiопропаганда всiляких iдей, 24 години у всi 365 днiв року, з радiоприймачами в кожнiй хатi в усьому цивiлiзованому свiтi ПОЛОНИЛИ безкритичний розум i душу загалу (маси). Тепер пропаганда виросла вже на велику науку i мистецтво. Науковцi дослiджують психiку людини i винаходять способи та засоби виховувати СВIТОГЛЯД людини. А який свiтогляд матимуть люди, таке буде й їхнє життя. Так СЛОВО (правдиве i брехливе) стало тепер справжнiм володарем людства. Отже, в чиїх руках будуть засоби поширення слова, в руках тих буде i ВЛАДА, бо загал (маси) «думають» не розумом, а серцем. Тим-то мудрi китайцi мають приповiдку: «Шлях до людського розуму йде через серце». Людина охоче вiрить у те, чого бажає. Кожна чесна людина бажає, щоби була воля, справедливiсть, мир, щастя, добробут усiм людям. Коли такi гарнi, шляхетнi, пiднесенi слова хтось (понадто поважна людина) проголошує з почуттям непохитної вiри, то вони ГIПНОТИЗУЮТЬ безкритичний розум. Московщина i свiтова мафiя видали великi мiльйони доларiв на видання такої лiтератури. Громадськi та унiверситетськi книгозбiрнi в усьому свiтi переповненi такою лiтературою. Щогiрше, у рабськiй, деспотичнiй московськiй державi завжди була i тепер є жорстока i безглузда цензура. Волелюбний Захiд давно вже знищив державну цензуру, але у XX ст. мафiя запровадила в захiдному свiтi свою цензуру. Маючи великi мiльйони доларiв, мафiя пiдкупила продажних полiтикiв, науковцiв, iсторикiв, журналiстiв, радiотлумачiв, або загрозила непiдкупних великою карою, навiть i таємним убивством. У США, наприклад, усi найбiльшi видавництва, всi найбiльшi радiомережi, всi найбiльшi мiльйоннi фундацiї є вже в руках свiтової мафiї.