Розділ «Вступ»

Яка молодь, таке й майбутнє народу (нацiї). Моральнiсть, iдеалiзм, побожнiсть, патрiотизм, нацiоналiзм — це непереборнi перешкоди на шляху до свiтової влади. Отже, щоб захопити свiтову владу, треба насамперед знищити цi чесноти. Тяжко знищити їх у старших людей, але легко у молодi. I ми є наочними свiдками того, як по останнiй вiйнi мафiя щораз бiльше захоплює пiд свiй вплив ВИХОВАННЯ МОЛОДI, гiпнотизуючи молодий, недосвiчений критично, розум великими, гарними, нiби iдейними словами та кличами. На видання i поширення безбожницької, статево розпусної (порнографiчної), iнтернацiоналiстичної лiтератури мафiя витрачає великi мiльйони доларiв. Кожна школа i парафiя (понадто в США) може мати вiд мафiозних установ (заличкованих гарними назвами) безплатних викладачiв та книжок на всiлякi теми. I ми бачимо на власнi очi, як щороку поширюється i поглиблюється серед молодi аморальнiсть, розпуста, пияцтво, наркотики, взагалi схудобiння та озвiрiння. Пояснити це лише комунiстичною пропагандою не можна. Якби все таке спричинювала лише комунiстична пропаганда, то справу можна було б розв’язати порiвняно легко. Свiтовий комунiзм має далеко меншi пропаганднi можливостi, як їх має свiтова мафiя. Коли пропагує знаний комунiст, то люди йому не вiрять. Коли ж пропагує ТЕ САМЕ знаний НЕ комунiст, то люди йому вiрять. Справа не в дурнотi державних мужiв. Якби вони були аж такi дурнi, то не були би на високих посадах. Їм просто НЕ СИЛА побороти мафiозну пропаганду, бо ж багато дуже високопоставлених людей є фактичними слугами мафiї. Якби якийсь уряд спробував вигнати їх з тих посад, то вiн негайно впав би, бо ж всi засоби творити громадську думку є в руках мафiї.

Для мафiї комунiзм — це лише засiб зруйнування теперiшнього державного i суспiльного ладу, бо вiн є перешкодою на шляху до свiтової влади. Тим-то мафiя пiдтримувала i пiдтримує комунiзм у свiтi. Комунiзм без її пiдтримки не мав би й одної мiльйонної частини тої сили, яку тепер має у свiтi. Мафiя дуже спритна i вiдважна. Вона боїться лише одного — вiльної, критичної громадської думки.

Мафiя має бiльше грошей, нiж усi держави разом узятi. Щогiрше! Уряди всiх цивiлiзованих держав є «в кишенi» мафiї, бо всi держави напозичали у мафiї стiльки грошей, що кiлька наступних поколiнь не зможуть їх сплатити. Мафiя збагатiла лихварством. Тепер позички не конче треба давати готiвкою. Вистачить переписати в банкiвських рахункових книжках (вiдкрити кредит). Мафiя не лише позичає, але й скуповує збанкрутованi великi пiдприємства за безцiнь i ставить їх на ноги. Керiвниками тих пiдприємств завжди призначає загальновiдомих, поважних осiб. Мафiя взагалi дiє таємно, не виступає нiде вiдкрито, наприклад, не захоплює високих державних посад, а посилає на тi посади своїх випробуваних слуг. Теперiшнiми, навiть великими, державами фактично керують не президенти та уряди, а не обранi нiким мафiозні слуги (свiдомі i несвiдомі своєї ролi), пiд личиною дорадникiв, знавцiв.

У минулих сторiччях деспоти не ховалися за личинами. Люди знали їхнi iмена, наприклад, Цезар, король, iмператор, Ш. Талейран, О. Бiсмарк, В. Ленiн, А. Гiтлер. А новiтнi деспоти заховалися за таємничими назвами як, наприклад, ООН, УОНК, АДА, КП СРСР тощо. Хто ховається за ними? Що за люди фактично керують в тих установах? А цi зашифрованi установи видають закони, накази урядам багатьох держав; вони присуджують кари державам, як, наприклад, Iспанiї, Пiвденно-Африканськiй республiцi, Конґо. Без дозволу цих анонiмiв Канада чи Аргентина не мають права продати свою пшеницю. Цi анонiми визначають кому дати позичку (напр., СРСР, Югославiї, комунiстичним державам), а кому не дати (напр., Iспанiї, Японiї, Єгиптовi).

В iсторiї людства бачимо чимало полiтичних таємних убивств. Тепер вони є вже не окремими випадками, але звичайним явищем. Наприклад, таємне вбивство сербського короля Олександра, болгарського Бориса, грецького Юрiя. Чому Англiя та Францiя не допустили, щоби Лiга Нацiй дослiдила справжнi причини i справжнiх убивць? Король Борис казав англiйському письменниковi Д. Рiдовi: «Є у свiтi велика сила, яка не хоче миру i ладу на Балканах. Про її намiри я попередив Олександра. Вона його вбила, i вона ж уб’є колись i мене. Вона вже двiчi пробувала вбити мене». Та сила скидала з трону грецького Юрiя три рази. Мафiйознi часописи прозивали Юрiя спершу запроданцем Англiї, вiдтак запроданцем Нiмеччини, а потiм фашистської Iталiї, з якою вiн воював. Не викликавши обурення грецького народу, вона сама отруїла Юрiя.

Передовi стежi американського вiйська були вже на передмiстях Берлiна, коли ген. О. Бредлi одержав наказ зверхникiв вiдступити на захiд, щоби до Берлiна першим увiйшло московське вiйсько. Чому?

А. Гiтлер нiби покiнчив життя самогубством. Єдиними свiдками нiби спалення тiла Гiтлера були: ад’ютант Гiтлера Гайц Лiнґе та начальник охорони Гiтлера полковник Ратенгубер. Московська команда в Берлiнi оголосила, що обидва цi свiдки є в її руках. Американське та англiйське командування Берлiна хотiли їх бачити. Москвини не дозволили. Чому? Гадають, що тiло Гiтлера спалено опiвночi 30.04.1945 р., а саме тодi генерал Ганс Кребс виїхав на фронт до маршала А. Жукова сповiстити про смерть Гiтлера i бажання нiмцiв капiтулювати. За 12 годин вiн повернувся, але потiм i слiд по ньому загубився.

Московське командування Берлiна проголосило також, що Йозеф Ґебельс покiнчив життя самогубством i тiло його в руках москвинiв. У жодному часопису не було фотографiї мертвого Й. Ґебельса. Чому?

У жовтнi 1941 року нiмцi могли взяти Москву голими руками i це знав нiмецький командувач фронтом. Але його зверхник наказав йому не брати Москви. Хто i чому?

Начальник нiмецького Генерального штабу ген. Людвiґ Бек добре розумiв, що починати вiйну проти будь-кого було би самогубством Нiмеччини, бо за тих обставин найменша вiйна в Європi сама собою перейде у свiтову вiйну зi згубними для Нiмеччини двома фронтами на сходi i заходi, i з гiршою, як за першої вiйни, облогою (блокадою) морiв. З тих причин вiн таємно намовляв нiмецьких генералiв повстати i скинути гiтлерiвський уряд, коли б А. Гiтлер проголосив будь-яку вiйну. Цей нiмецький патрiот, разом із посадником Лейпцiґа Карлом Ґорделером повiдомив ще 1938 року Британський уряд, що А. Гiтлер планує розпочати вiйну. I вони радили Британському урядовi твердо, поза всяким сумнiвом, проголосити, що напад на Чехословаччину вважатиме за проголошення вiйни Британськiй iмперiї. У вiдповiдь на те Англiя та Францiя порадили Чехословаччинi пiддатися Нiмеччинi.

Президент Ф. Рузвельт умер наглою смертю за дуже таємничих обставин. Вмер далеко вiд дому. Єдиним свiдком його смертi була московка-малярка, що малювала його образ. На другий же день по смертi вона щезла. Звичайно труну померлого (а визначної особи понадто) лишають не закритою 2–3 днi, аби родичi та приятелi могли подивитися на нього в останнiй раз i попрощатися. Труну ж Ф. Рузвельта одразу закрили, вiко забили цвяхами i не показали мертвого Ф. Рузвельта нiкому. Не показали навiть його синовi, який приїхав здалеку. Чому?

Президент Л. Джонсон доручив провадити слiдство про вбивство президента Дж. Кеннедi вiдомому мафiозному босу, вiдкритому комунолюбовi суддi Е. Уореновi, водночас забороняючи всiм iншим слiдчим установам вести своє розслiдування. По кiлькох мiсяцях слiдства 20 свiдкiв убивства та приятелiв, причетних до убивства осiб, померли наглою смертю. Навiть убивця вбивника президента Л. Освальда жид Дж. Рубiнштейн умер на-глою смертю у в’язницi. Чому?

Великий ворог комунiстiв i мафiозних поплiчникiв, голова Сенатської слiдчої лави Дж. Маккартi помер наглою смертю в лiкарнi вiд невiдомої хвороби.

У XX ст. органiзацiї полiтичних таємних i нетаємних вбивств переходять вже межi однiєї держави, їх метою стає вже не нищення осiб, а розправа з iдеями, що їх убитi сповiдували й захищали. Ми тепер є наочними свiдками всiлякого нищення i то у свiтовому масштабi, насамперед нищення всiх без винятку iдей, що їх породило християнство. Чільне мiсце серед християнських iдей займає iдея вiльної людини i вiльного народу. Ця iдея породила iдеї гiдностi людини, вiльної думки i слова, особистого почину, народоправства, вiдповiдальнiсть уряду перед народом i законом. «З народу, через народ, i задля народу,» — так висловив цi iдеї президент США Б. Франклiн, — одним з найголовнiших здобуткiв вiльного громадянина є незалежний суд, що має однаковi закони для жебракiв i для короля, що має право карати як короля, так i уряд. Тепер же, на наших очах, у всьому свiтi падає щороку влада парламенту i незалежнiсть суду. Так поволi, але стало, навiть на батькiвщинi парламентаризму в Англiї, вiльний колись громадянин стає лише безвiльним колiщатком величезної, всесильної, бездушної державної машини. Навiть в Англiї i культурних її точках у Пiвнiчнiй Америцi, Австралiї вiдходить вже в царину спогадiв вiльний особистий почин (iнiцiатива), самоуправа, децентралiзацiя уряду, права i вольностi, що за них предки пролили море кровi. А предки колись казали: «Найбiднiший англiйський жебрак у своїй безверхiй халупцi має законом забезпеченi права НЕ виконати наказу найвищих можновладцiв Британської iмперiї. До похилої халупки англiйського злидаря буревiй може влетiти, але не смiє переступити її порогу без дозволу власника сам король. Вiльна хата англiйця — це наймiцнiша твердиня волi i могутностi британських островiв».

Цi гордi слова вiльного народу сказав 200 рокiв тому своєму королевi його мiнiстр Вiльям Пiт. А 1947 року англiйський же мiнiстр К. Етлi сказав Парламентовi, що урядовцi в усiй Англiї мають право зайти до кожної англiйської хати, не питаючись дозволу, аби подивитися чи власник бува не порушує наказiв уряду. Тепер таке називається гарною назвою «планова державна економiка». Гордi англiйцi вже не мають моральних пiдстав спiвати колишнiй свiй гiмн: «Нiколи, нiколи, нiколи англiєць не буде рабом». Загубивши моральнi пiдстави цього гiмну, само собою загубили англiйцi моральне право i на свiй колишнiй гiмн: «Британiя, пануй на морях». Загубивши моральне право на цей гімн, — загубили i свою iмперiю.

Увесь свiт є свiдком якогось планового намiру накинути крiпацтво не лише малим, але й великим народам, всьому свiтовi. I водночас якихось iнстинктивних, вiдрухових зусиль народiв вирватися з лабет, що їх затискують. Влада таємничих осiб над урядами навiть i великих держав — це вже факт, доведений подiями. Бюро розслiдувань Конгресу США виявило навiть прiзвища таких осiб в урядi i поза урядом. Тi особи захопити владу таким способом, що тепер полiтика кожної держави, а великої i поготiв, пов’язана з полiтикою держав усього свiту. Обсяг же свiтової полiтики є такий величезний, що її не в силi збагнути розум однiєї чи кiлькох осiб, хоч би й генiальних. Тим-то тепер президенти, голови урядiв, мiнiстри мусять мати бiля себе дорадникiв, знавцiв окремих царин життя i то не лише в їхнiй державi, але й у всьому свiтi; мусять робити лише те й так, як радять тi дорадники. Так фактично державна полiтика опинилася в руках тих дорадникiв, а президенти, королi, мiнiстри обернулися лише в гумовi печатки. За останнiх 50 рокiв тими дорадниками щораз бiльше стають мафiози рiзних забарвлень: комунiсти, соцiалiсти, лiвi лiберали, iнтернацiоналiсти.

Цi дорадники кажуть, що тепер у всьому свiтi запанувала тенденцiя до усуспiльнення та одержавлення всього життя. Щобiльше! Появився нахил узгiднювати полiтику однiєї держави з полiтикою всiх iнших держав у свiтi. А це породило потребу збiльшити багаторазово кiлькiсть мiнiстерств. Перед 1914 роком навiть великi держави мали менше як 10 мiнiстерств. Тепер навiть малi держави мають їх кiлькадесят, хоч i не всi називаються мiнiстерствами. Але ж всякий суспiльний нахил творять люди, а нiщо iнше. Людина народжена вiльною, i вона може вибирати: що взяти, а що вiдкинути. Вiльна людина вiддає свою долю та майбутнє в руки суспiльства лише тодi, коли сама не може творити отого «нахилу». Марксизм заперечує можливiсть духовно (а з того i фiзично) вiльної людини. Ця найбiльша помилка марксизму веде його до упадку i забуття на смiтнику iсторiї. Його упадок вже бачимо на власнi очi в СРСР i у свiтi.

Теперiшнi президенти, мiнiстри, полiтики є в полонi сильнiшої за них сили. А та захована сила може наказувати їм лише тодi, коли народ не має нагляду над своїм урядом. Щоб уникнути народного, парламентського нагляду, та сила видумала нову систему всiляких надзвичайних «повновластей», «уповноважень» урядовi, чи окремим мiнiстрам. Ця система щораз бiльше обмежує, зменшує права та свободи громадян, що за них сторiччями боролися їхнi дiди, прадiди. Уряд, мiнiстри обертаються в диктаторiв. Голова Великобританського уряду В. Пiт казав 200 рокiв тому: «Конечнiсть, неминучiсть, крайня потреба i т. п. є лише виправдуванням порушення прав вiльного громадянина. Всi вони є доказами (аргументами) всiх деспотiв i всiх рабiв». I нiколи в iсторiї людства не було так багато рабiв, як є тепер. Їх найголовнiшою проблемою нашої доби є НЕ порожнiй шлунок, а ПОРОЖНЯ ДУША. Ранiше межа мiж добром i злом була виразно зазначена. Тепер же панує «нейтралiтет» мiж добром i злом. Зловiсним є не саме зло, а БАЙДУЖIСТЬ СУСПIЛЬСТВА ДО ЗЛА. Одною з найголовнiших причин теперiшньої трагедiї свiту є те, що тепер 95 % людей не думають власним розумом. За них думають отi 5 %. Те, що називалося колись Людиною (з великої букви), зникло в XX ст. Людську iстоту з подобизною Божою заступили хмари великих, середнiх, малих i найменших ленiнiв, гiтлерiв, рузвельтiв. I не лише в полiтицi, але й у всiй культурi та господарствi. Людство потратило понад 10.000 рокiв часу, щоби вiд печерної пiвлюдини вирости на цивiлiзовану людину, яка вже летить на iншi планети. Та останнє пiвсторiччя показало — аж надто наочно — що теперiшня цивiлiзована людина ДУХОВНО лишилася й досi печерною напiвлюдиною. Найпереконливiшим прикладом є сталiнiзм та гiтлеризм.

Перша свiтова вiйна починалася, щоби запанувала у свiтi справедливiсть. А закiнчилася вона найцинiчнiшою несправедливiстю. Друга свiтова вiйна починалася, щоб у свiтi запанувала воля. А закiнчилася вона найжахливiшим в iсторiї рабством пiвсвiту. Третя свiтова вiйна почнеться, щоби побраталися народи всього свiту. А закiнчиться вона … смертю майже всього людства.

Вiйна, що розпочалася 1914 року, тягнеться без перерви досi. Лише вiд 1945 року по 1966 рiк вибухло 40 нових вiйн: в Iндонезiї 1945–47, у Китаї 1945–49, у Кашмiрi 1947–49, у Грецiї 1946–49, в Iзраїлi 1948–59, на Фiлiппiнах 1948–52, Iндо-Китаї 1945–54, у Мальвi 1945–54, Кореї 1950–53, Кенiї 1952–53, Синаї 1956, Мадярщинi 1956, Квемой-Матсу 1954–58, Лебадонi 1958, Тiбетi 1950–59, Кiпрi 1955–59, Алжирi 1956–62, на Кубi 1958–59, Лаосi 1959–66, Кувейтi 1961, в Ґоа 1959–66, Єменi 1962–66, Конґо 1950–62, Кубi 1961, В’єтнамi 1959 i досi, Гiмалаї 1959–62, Анголi 1960–66, Новiй Гвiнеї 1962, Колумбiї 1960–66, Алжирi 1963, Венесуелi 1963, Малайзiї 1963–66, Конґо 1964–66, Таїландi 1964-досi, Домiнiканськiй республiцi 1965, Перу 1965, Пакiстанi 1965.