Розділ «Вступ»

Самозрозумiло, пiд умовою, що вони виконуватимуть накази мафiї. Пiзнiше (1928 р.) мафiя захопила у свої руки величезнi грошi фундацiй Форда, Рокфеллера, Карнеґi та iнших. З тих грошей вона дарує щороку мiльйони доларiв на дослiдницьку та видавничу дiяльнiсть соцiалiстiв.

Цей гурт змовникiв вже 1912 року мав великi перемоги. Наприклад, Парламент та Сенат США ухвалили 16-ту та 17-ту недемократичнi поправки до конституцiї США; ухвалили заснувати державний запасний банк, якому надали право випускати паперовi грошi i взагалi керувати фiнансовою полiтикою США.

Цей же гурт банкiрiв заснував у США за свої грошi соцiалiстичне товариство з найрозумнiших i високопоставлених науковцiв та полiтикiв пiд назвою «Дослiд», яке 1919 року перейменували на «Раду Закордонних Стосункiв». Таке саме товариство з такою ж самою метою вiн заклав в Англiї, назвавши його «Королiвський Заклад Мiжнародних Справ», у Бельгiї — пiд назвою «Заклад Мiжнародних Стосункiв», в Данiї — «Датська Закордонна Полiтика», в Iндiї — «Iндуська Рада Свiтових Справ» та пiд подiбними назвами у Францiї, Iталiї, Югославiї, Грецiї, Туреччинi. Як бачимо, назви рiзнi, але засновник i найвищий керiвник, що дає їм грошi, той самий гурт банкiрiв — свiтова мафiя.

Рада Закордонних Стосункiв цiлковито опанувала Мiнiстерство закордонних справ США. Усi найвищi посади у тому Мiнiстерствi обсадженi членами цiєї Ради. Членами цiєї Ради були президенти Д. Ейзенхауер та Дж. Кеннедi. Офiцiйним головою Ради був Мiнiстр закордонних справ Д. Раск. Але прiзвища справжнiх голiв знає лише начальник Полiтичної розвiдки США. Так, наприклад, одним з них був банкiр, голова Свiтового Банку та Фордiвської Фундацiї Джон Мекклой.

Рада Закордонних Стосункiв є лише однією (найвпливовiшою) з багатьох установ мафiї. Мафiя не є якоюсь однією, докладно окресленою установою чи товариством з певним, знаним людям статутом, рiчними зборами тощо. Вона є радше таємним, нiде не записаним спiвтовариством дуже розумних, високоосвiчених науковцiв, полiтикiв лiвих (переважно соцiалiстичних) переконань та банкiрiв. Кожний з них на своїй посадi намагається здiйснити свої iдеї, насамперед iдею свiтової наддержави зi свiтовим диктаторським надурядом. Тепер iде боротьба за те ХТО мав би мати ВСЮ владу в тому свiтовому надурядi.

Маючи у своїх руках величезнi мiльйони доларiв всiляких фундацiй, маючи своїх однодумцiв на найвищих посадах в урядах, мафiя має силу скеровувати в бажаному їй напрямi полiтику найбiльших держав. Має силу навiть i в демократичних державах, бо має у своїх руках засоби творити громадську думку. У США, наприклад, всi найбiльшi видавництва, радiомережi належать мафiї. Головним мафiозним часописом є «Нью-Йорк Таймс». Офiцiйним iдеологом мафiї в США є проф. Р. Нiбор, а жрецем — єпископ А. Дон. Мафiозними iдеологiчними провiдниками є професори Г. Ласкi, Л. Кейнес, С. Герiс та iншi.

Англiйський iсторик Е. Джiбон подає п’ять найголовнiших причин упадку Римської iмперiї. Це: 1) Хворобливе загнивання поваги i святостi основ людської громади — родини. 2) Сталий рiст податкiв i марнотратство податкових грошей на даремний хлiб та розваги юрбi. 3) Всенародна жага, шал до розваг, щораз бiльше неморальних, хтивих, жорстоких. 4) Безнастанна розбудова вiйськової потужностi i нехтування справжнiм ворогом, тобто моральним гниттям, розкладом особистої вiдповiдальностi, якими ворог безупинно пiдкопував, пiдточував державу зсередини. 5) Розклад набоженства (релiгiї), упадок побожностi. Вiра обернулася лише в зовнiшню обрядовiсть i втратила свою моральну, скеровуючу силу. Чи ж не такий стан є тепер у США?