Розділ «X. ІЗРАЇЛЬСЬКА РЕСПУБЛІКА»

Нiмеччина ще 1812 року законом надала нiмецьким жидам однаковi права з нiмцями. До 1916 року сiонiсти вважали Нiмеччину своїм найлiпшим приятелем. Головна управа сiонiзму була в Берлiнi. Нiмецький король Вiльгельм II пробував переконати свого приятеля турецького султана вiддати Палестину жидам. Султан не погодився, хоч свiтове жидiвство давало йому величезного хабара. Отже, сiонiсти побачили, що Нiмеччина не поможе їм створити в Палестинi жидiвської держави, хоч би вона й перемогла в тiй вiйнi. Тож надiї сiонiстiв на таку допомогу переметнулися до Англiї.

Восени 1916 року Нiмеччина своїм вiйськом зайняла майже всю Захiдну Європу, зменшила довiз харчiв, зброї до Англiї з США, так що Англiя мала їх лише на один тиждень. Францiя, втративши 700.000 своїх найлiпших воякiв, хиталася. Англiйське вiйсько у Францiї, не маючи амунiцiї, вiдступило з фронту на узбережжя Ла-Маншу, щоби могло втiкати на свої острови. Московське вiйсько вiдступало на всьому фронтi, московська iмперiя хиталася напередоднi революцiї. Нiмеччина була тодi переможцем. I вона запропонувала Великобританiї замиритися на умовах, якi iснували перед вiйною, тобто повернути полiтичний i державний стан в Європi до стану передвоєнного, i не жадала жодного вiдшкодування. Уряд Великобританiї схилявся до замирення.

Радником Великобританського уряду у справах Близького Сходу був перський мiльйонер жид А. Малком. За його посередництвом уповноваженi провiдники Свiтового Союзу сiонiстiв Хаїм Вайцман, Нагум Соколов i Самуїл Ландман запропонували Великобританському урядовi допомогу свiтового жидiвства. Вони обiцяли намовити уряд i суспiльство США до вiйни на боцi Великобританiї. За цю послугу Великобританiя мала би допомогти жидiвству заснувати в Палестинi свою державу. Таке виглядало цiлковито можливим, бо поразка Нiмеччини була б поразкою i Туреччини i звiльненням Палестини вiд турецької влади. Пiзнiше жидiвський часопис писав: «Англiйський та французький уряди переконалися, що єдиний спосіб втягнути США у вiйну проти Нiмеччини — це обiцяти свiтовому жидiвству Палестину».

Англiя не могла своїми силами захистити Суецьку протоку вiд Туреччини. Англiйський уряд ще 1915 року обiцяв турецьким арабам, отже, i палестинським арабам заснувати арабськi самостiйнi держави, якщо араби допоможуть Англiї втримати в її руках Суецьку протоку. Араби погодилися, Англiя пiдписала 25.10.1915 р. з арабами вiдповiдну угоду. Араби повстали проти турецької влади, захистили Суецьку протоку, взагалi допомогли Англiї звоювати Туреччину. Так Великобританiя перемогла Туреччину.

Той же самий Великобританський уряд обiцяв 1916 року жидам створити в Палестинi жидiвську державу. На вимогу жидiв вiн цю свою обiцянку задокументував у таємному листi-зобов’язаннi мiнiстра А. Балфура до проводу Союзу сiонiстiв.[90]

Мирна угода в Парижi 1919 року визнала за турецькими арабами право творити свої незалежнi держави: Ліван, Сирiю, Iрак, Саудiвську Аравiю, Йємен i ПАЛЕСТИНУ. Люднiсть кожної з тих нових арабських держав одержала право вибрати якусь стару державу на свою тимчасову опiкунку, яка могла би допомогти їм розбудувати своє державне життя. Тi опiкуни мали якомога скорше провести вибори до арабських парламентiв. У Палестинi жило 1920 року 700.000 арабiв i 50.000 жидiв. Жили не ворогуючи. Отже, 82 % людностi Палестини вибрало своєю опiкункою США. Але сiонiсти хотiли, щоб опiкункою була Великобританiя, бо вона вже зобов’язалася творити в Палестинi жидiвську державу. Тож на вимогу сiонiстiв англiйський уряд вислав лiтаком до Палестини англiйського жида Гербера Самуела. Прилетiвши, вiн проголосив, що опiкункою Палестини є Великобританiя, а вiн є великобританським губернатором Палестини. Президент США обурився таким англiйським шахрайством, але жидiвськi банкiри закрили йому вуста. Англiя, не гаючись, вислала до Палестини 200.000 свого вiйська.

ООН ухвалила 29.11.1947 р. подiлити Палестину на двi частини — жидiвську й арабську. Жиди мали б одержати половину всiєї землi, хоч 96 % землi в Палестинi належало арабам. Само собою зрозумiло, що араби обурилися таким грабунком i не погодилися.

Тому, що жидiв у Палестинi було не бiльше як 10 %, Г. Самуел не робив 26 рокiв жодних виборiв до парламенту чи самоврядування. А за той час (1921–1947) до Палестини приїхало 600.000 європейських жидiв. Арабiв за той час збiльшилося природним приростом до 1.350.000. Англiйський правитель Г. Самуел наказав арабам вiддати всю зброю, яку мали, погрожуючи шибеницею за нездачу.[91] Водночас Великобританiя та США озброїла жидiв найновiшою зброєю вартiстю 300 мiльйонiв доларiв. Обеззброївши арабiв й озброївши жидiв, англiйське вiйсько виїхало 14.05.1948 р. з Палестини. На другий же день жиди напали на арабiв і повиганяли їх із Палестини понад один мiльйон, забравши без жодної заплати все їхнє майно. Вигнавши арабiв, жиди проголосили 15.05.1948 року незалежну жидiвську республiку. Президент США Г. Трумен визнав її офiцiйно десять хвилин по проголошеннi.

П’ять iнших арабських держав хотiли збройно захистити пограбованих палестинських арабiв, але ООН намовила їх не розпочинати вiйни, обiцяючи арабам повернути їм їхню землю i маєтки дипломатичним шляхом. I Загальнi Збори ООН ухвалили 11.12.1948 р.: 1) Щоб Iзраїльська республiка дозволила 900.000 вигнаним з Палестини арабам повернутися до Палестини. 2) Щоб заплатити тим арабам, якi не захочуть повертатися, за загарбане майно. Само собою зрозумiло, що жиди лише глузували з тої паперової ухвали. За статутом ООН тих членiв, що не виконують ухвал ООН, викидають з членства ООН. Iзраїльську республiку досi не вигнали, хоч ООН повторювала ту свою ухвалу кiлька разiв.

Переможцi США, СРСР, Великобританiя та Францiя примусили 1952 року переможену Нiмеччину заплатити Iзраїльськiй республiцi за шкоди жидам, зробленi гiтлерiвським урядом, 822 мiльйона доларiв, виплачуючи 12 рокiв. Крiм того — 107 мiльйонiв доларiв за забране жидiвське майно. Крiм того Нiмеччина виплатила окремим жидам вiдшкодування: у 1954–1958 роки — 187 мiльйонiв доларiв, 1959 року — 60 мiльйонiв доларiв, 1960 року — 101 мiльйон доларiв, у 1961–62 роки — 150 мiльйонiв доларiв. Вiд Австрiї жиди одержали вiдшкодування 60 мiльйонiв доларiв. Вiд Iталiї — 10 мiльйонiв доларiв. Голова Свiтового Союзу сiонiстiв др. Н. Ґолдман казав 5.02.1961 р. на сiонiстському з’їздi в Нью-Йорку, що Iзраїльська республiка i окремi жиди одержали вiдшкодування понад два мiльярди (2.077.000.000) доларiв.

Жиди пограбували у палестинських арабiв майна вартістю бiльше як десять мiльярдiв доларiв.

Чому великодержави не примусили анi Iзраїльську республiку, анi свiтове жидiвство, що має величезнi мiльярди доларiв у своїх банках, заплатити вiдшкодування вигнаним палестинським арабам?

I чому нi один парламент у свiтi, нi великi часописи, журнали не висловили анi словечка протесту проти цього жидiвського бандитизму? Бо, мовляв, то було справедливо, коли нiмцi заплатили жидам, а буде несправедливо, коли жиди заплатять арабам. Отака-то «мораль» державних i культурних провiдникiв цивiлiзованих народiв XX ст. Поворот до доби печерного двоногого звiра. А цi ж провiдники найголоснiше за всiх кричать про потребу справедливостi i мають себе за християн.

Жидiвською боротьбою за створення їхньої держави керував створений Свiтовим Союзом сiонiстiв провiд на чолi з Давидом Бен-Гурiоном, що офiцiйно називався «Жидiвська агенцiя». Д. Бен-Гуріон настирливо вимагав вiд уряду Великобританiї значно побiльшити переселення жидiв до Палестини i створити уряд жидiвської держави. Великобританiя мусила оглядатися на далеко бiльший i далеко потрібнiший їй арабський свiт з його нафтою та на мусульман Британської iмперiї, понадто iндуських. З цих причин англiйський уряд не хотiв надто вiдкрито пiдтримувати жидiвськi вимоги. Мусив плисти мiж жидiвською Сцилою i арабською Харибдою. Отже, щоби примусити англiйцiв приспiшити творити жидiвську державу, сiонiсти створили в Палестинi таємнi озброєнi терористичнi боївки:

Гаґана. Вона складалася 1945 року з 40.000 селян та мiщан. Мiж ними були дiвчата і жiнки. Окремо слiд сказати про охоронникiв-полiцаїв i 3.000 вiйськовикiв. Ця органiзацiя була добре озброєна, мала свiй штаб i вiддiли по всiй Палестинi.

Iрґун Цвай Лнумi (нацiоналiстичне Вiйськове Товариство) мало 5.000 вишколених, добре озброєних членiв.

Гурт Стерна. Мав лише 300 членiв, але це були надзвичайно запеклi шовiнiсти i надзвичайно жорстокi.

З наказу Д. Бен-Гурiона цi боївки розпочали в Палестинi шалений терор. Вони вбивали не лише арабiв, але й англiйцiв. Вони висаджували в повiтря англiйськi радiостанцiї, нищили летовища та лiтаки; захоплювали в полон англiйських офiцерiв; висадили динамiтом у повiтря великий готель, в якому мiстився Штаб англiйського вiйська, убивши при цьому понад 100 англiйських офiцерiв; висаджували в повiтря залiзницi i станцiї; закладали мiни на шляхах. Лише за два мiсяці було понад 500 вибухiв у 50 мiсцях. Вони напали 10.04.1948 р. на арабське село Дейр Ясин; вигнали зі села всiх 600 арабських родин, пограбувавши все їхнє майно; закатували на смерть 250 арабiв, мiж ними 25 вагiтних жiнок, 60 матерiв з немовлятами. Решту жiнок та дiвчат роздягли i голими ганяли по вулицях Єрусалиму. Подiбне зробили у 1948–1956 роки у двохстах арабських селах. Зруйнували понад 150 мусульманських мечетей i християнських церков, зогидивши святинi, пограбувавши майно. Зайнявши християнськi цвинтарi, нищили хрести, викидали з могил кiстки.

Найбiльше, на що спромоглася англiйська влада в Палестинi зробити проти жидiвських звiрств, — це огородити себе колючим дротом i не виходити поза нього, бо її начальник-правитель Палестини, призначений англiйським урядом, був жид Г. Самуел. Про жидiвське харцизство та звiрства мовчали уряди США i Великобританiї i всi англiйськi та американськi великi часописи почали писати (дуже мало) лише, коли жиди вбили в Палестинi уповноваженого ООН графа Ф. Бернадота та голову ООН Д. Гамарскольда i загрожували вбити командувача вiйськом ООН на iзраїльсько-арабському кордонi генерала Фон Горна.