Розділ «XI. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ»

Органiзацiю Об’єднаних Нацiй (ООН) заснували переможцi у Другiй свiтовiй вiйнi 26.06.1945 р. у Сан-Франциско. Її статут уклали московськi шпигуни, мафiознi слуги, п’яти- i шестиколонники: Алджер Гiс (американець), Лев Пасловський (москвин-емiгрант), Гаррi Декстер Гвайт (жид) i Ейб Фортас (жид). А. Гiс голосував на мiжнароднiй конференцiї, яка затвердила той статут. Вiн же був i першим головою ООН — Генеральним Секретарем.

За тим статутом держави-члени ООН зрiкаються повної державної самостiйностi, передаючи частину своєї державної влади ООН. Перша комунiстична держава у свiтi СРСР має ще й позастатутнi права. Наприклад, уряди СРСР i США таємно вiд iнших урядiв погодилися, що головою Ради Безпеки мусить завжди бути уповноважений СРСР. I справдi, ним були: Аркадiй Савельєв (1946–49), Константин Зiнченко (1950–53), Iлля Чернишев (1953–57), А. Добринiн (1957–60), Ґеорґiй Аркадьєв (1960–62), Євген Кисельов (1962–63), Володимир Суслов (1963–65). А голова Ради Безпеки має в ООН таку посаду, як вiйськовий мiнiстр у державi, тобто йому пiдлягають всi вiйська ООН. Щобiльше, вiн є й керiвником Полiтичного Вiддiлу ООН. Крiм нього, одним iз заступникiв голови ООН мусить завжди бути москвин. Коли головою ООН був бiрмiєць У. Тан, то його заступниками були: москвин Ґ. Аркадьєв та американський негр, комунолюб шестиколонник Р. Бонч.

ООН структурована як державний уряд. Вона має президента — Генерального Секретаря, парламент — Загальнi Збори членiв-держав, сенат — Раду Безпеки, мiнiстерства: економiки, фiнансовий вiддiл, правосуддя — правничий вiддiл, працi — Мiжнародна Установа Працi, здоров’я — Свiтова Установа Здоров’я, сiльського господарства — сiльськогосподарська i харчова установа, пошти — Мiжнародне Поштове Об’єднання, скарбу — Мiжнародна Грошова Фундацiя, iнформацiйне — пресовий вiддiл, атомної енергiї — Мiжнародна Служба Атомної Енергiї i т. п. ООН має власне вiйсько з власним Генеральним Штабом. ООН статутом має право примусити вiйськовою силою чи економiчним тиском своїх членiв-держав виконувати накази ООН. А фактично — не лише ООН, Генеральних Асамблей, уповноважених вiд держав-членiв, але й накази уряду ООН — Ради Безпеки. А вона складається з п’ятьох уповноважених наймогутнiших держав: США, СРСР, Великобританiї, Францiї i Китаю, якi мають стало своїх уповноважених у тiй Радi та п’ятьох несталих уповноважених iнших держав, якi чергуються. Щоб запевнити свою найвищу владу в цьому свiтовому надурядi, переможцi в останнiй вiйнi надали собi право «вето». Навiть лише один з тих п’ятьох сталих уповноважених має право скасувати ухвалу всiєї Ради Безпеки. Iншими словами — ООН не лише не має сили, але й не має права ухвалювати щось таке, що не подобається якiйсь однiй з тих п’ятьох могутнiх держав. Уповноважений СРСР вдавався до того «вето» вже понад 100 разiв. Отже, вся ООН є лише параваном, що за ним ховається диктатура п’ятьох наддержав. Та навiть i не п’ятьох, але лише одної з них. Таким чином, щоб розв’язати якусь бiльшу справу, треба, насамперед, щоб її розв’язали тi п’ять наддержав. Фактично так тепер i розв’язується бiльшiсть свiтових справ, а в ООН лише багато балакають. Це демократiя, чи глум над демократiєю? А демократи мають ООН за зародок свiтового надуряду. Що ж може вирости з такого шахрайського, брехливого зародку?

Пункт 1-ий роздiлу I-го статуту ООН каже: «…полагоджувати мирними засобами мiжнароднi суперечки». А пункт 43 каже: «Всi члени ООН мусять на заклик Ради Безпеки дати Радi свої вiйська, щоб утримати мир i безпеку».

Пункт 2-ий статуту каже: «Нiчого в цьому статутi не дає права ООН втручатися в домашнi справи держав, членiв ООН». А в наступному пунктi написано: «… Але ця засада не забороняє вжити примусових заходiв, зазначених у VII роздiлi».

У пунктах 3-ому та 4-ому II-го роздiлу статуту написано: «Всi члени ООН мусять полагоджувати свої суперечки мирними способами i такими засобами, щоб мiжнародний мир, безпека i справедливiсть не були порушенi. Всi члени мусять стримуватися у своїх мiжнародних стосунках вiд застосування вiйськової сили чи економiчного тиску супроти непорушностi кордонiв чи полiтичної незалежностi кожного члена-держави». А як члени ООН полагоджували суперечки в Кореї, у В’єтнамi, в Конґо, Родезiї, Пiвденнiй Америцi, у Чехословаччинi, Мадярщинi, в Українi, Естонiї, Латвiї, Литвi та в iнших державах?

Пункт 39 каже: «Рада Безпеки має визначати, чи є небезпека мировi, чи нема. I ця Рада має ухвалювати заходи проти тої небезпеки». Чи ця Рада ухвалила, що є небезпекою мировi у вищезгаданих державах?

Пункт 46-ий каже: «Якi саме слiд застосувати заходи, чи використати вiйсько — визначає Рада Безпеки з Генеральним Штабом ООН». А головою тої Ради та Штабу є завжди москвин. Отже, фактично визначає Московщина. А легковiрнi люди дивуються: чому ООН не застосовує тої сили проти комунiстичних держав, а застосовує лише проти некомунiстичних, як, наприклад, проти нацiональної Катанґи. Дивуються, чому в Кореї та у В’єтнамi американськi генерали мали наказ НЕ перемагати комунiстичного вiйська.

ООН проголосила: «… Пiдкорення народiв пiд чуже панування, їх визиск, заперечення їх основних людських прав — все таке несприйнятне для статуту ООН i загрожує свiтовому мировi та мiжнароднiй спiвпрацi. Треба поробити негайно заходи, щоб народи пiд чужою владою перебрали у свої руки державну владу на своїх землях. I це без жодних застережень i обмежень, а лише вiдповiдно до їхньої, вiльно висловленої волi. Всi народи, без рiзниць раси, вiри, мусять мати повну державну незалежнiсть i волю». Ухваливши таке, ООН вибрала 1954 року на своїх Загальних Зборах постiйну комiсiю, якiй доручили пильнувати, щоб цю ухвалу здiйснювали всi держави, члени ООН. На голову тої комiсiї вибрали… москвина, уповноваженого СРСР.

Мафiозна пропаганда зробила ООН якоюсь «святою святих», єдиною надiєю на мир та добробут у свiтi. Заслiпленi тою пропагандою, легковiри не бачать i не хочуть бачити, що та ООН анi словечком не запротестувала, про дiю i згадувати нема що, проти гноблення мiльйонiв людей у СРСР, проти кривавого придушення Москвою боротьби за народну волю i права людини в Українi, Мадярщинi, Чехословаччинi. Щогiрше! Сама ООН криваво скатувала Катанґу за її бажання волi.

Нема нiчого дивного в тому, що головами ООН завжди були комунiсти, соцiалiсти. Такi були комунiст А. Гiс, соцiалiст шестиколонник Трюґве Лi, соцiалiст, москволюб i поганин У. Тан та iншi. А як їх вибирають — показує вибiр Т. Лi. Його кандидатуру висунув московський шпигун А. Гiс. У попереднiх виборах кандидат-канадець одержав 8 голосiв з усiх 11. Отже, його мали би обрати на голову ООН. Московський посол до США А. Громико загрозив своїм «вето», якщо не виберуть Т. Лi. А щоб його напевно вибрали, то А. Гiс i А. Громико зажадали, щоби вибрали вiдкритим голосуванням, а не таємним, як того вимагає статут ООН. Тож вибрали Т. Лi вiдкритим голосуванням, жодний член ООН не запротестував проти такого порушення статуту ООН. I це називається демократiєю.

Щоби заховати таку «демократичнiсть» ООН, автор статуту ООН А. Гiс запровадив у тому статутi засаду: «Один голос кожнiй державi, малiй чи великiй. Але великi держави мусять давати грошi на дiяльнiсть ООН пропорцiйно до свого багатства». США платять 30 % усього рiчного кошторису ООН. Так за статутом, а фактично США платять бiльше. Наприклад, за 1948–63 роки США дали ООН 1.864.218.000 доларiв, що складає 47 % всiх видаткiв. Решту дали 109 iнших держав, та й то не всi, а заборгували 123.791.131 долар, i ООН мусила позичати. Вона випустила позичкових зобов’язань на 200 мiльйонiв доларiв. США позичили без надiї, що їм вiддадуть 100 мiльйонiв доларiв. СРСР не позичив нiчого. Крiм того, США дали на будову будинку ООН у Нью-Йорку 60 мiльйонiв доларiв. Фактично США дають ООН рiчно 146.200.000 доларiв (це — 43,7 % кошторису ООН). СРСР дає рiчно лише 18.200.000 доларiв (це — 5,4 % кошторису ООН).

У Сенатi США голосували за статут ООН 89 сенаторiв, проти — 2, утрималися 5. Один із тих, що голосували проти, — Дж. Ланджер тодi сказав: «У глибинi моєї душi я передчуваю, що ухвала цього статуту ООН призведе до безперервних вiйн. Я передчуваю, що ухвала оберне в рабство сотнi мiльйонiв людей вiд Польщi до Iндiї, вiд Кореї до Яви та iншi мiльйони на нашiй планетi. У тій ООН ховається велика небезпека i нашiй державi, з нашими вiльними, демократичними установами. Я голосую проти, бо бачу, що статут ООН заперечує Конституцiю США, а тим ми, сенатори, зраджуємо нашу присягу i наших виборцiв».

Чи цей сенатор був провидець, чи думав вiн логiчно?

Урядовцiв ООН наймає Голова ООН i його канцелярiя. Вiн має право, навiть обв’язок, наймати громадян усiх держав членiв ООН, не питаючись згоди, рекомендацiї їхнiх урядiв. Та фактично громадяни всiх держав, крiм США, мусять мати вiд своїх урядiв паспорт та дозвiл виїхати, щоб у Нью-Йорку шукати працi в ООН. А уряд СРСР повiдомив Голову ООН, щоб вiн не наймав громадян СРСР без дозволу його уряду. Громадяни США можуть без жодних перешкод прийти до канцелярiї ООН i найнятися на працю в ООН. Закони США забезпечують кожному повну волю вибирати працю. А одержавши посаду в ООН, злочинець, чи зрадник, чи комунiст одержує опiку, захист мафiозi в ООН, бо уряд США не має права вимагати вiд Голови ООН вигнати когось зi служби, хоч би та особа й була громадянином США. Уряд США може лише просити Голову ООН, щоби вiн вигнав. Як ми вже згадували, всi голови ООН були шестиколонники, отже, мафiознi слуги, якщо не самi мафiозi. Уряд США вже кiлька разiв просив про це голiв ООН, i вони завжди вiдмовлялися виганяти, викручуючись тим, що, мовляв, їхня провина не доведена судово. А довести судово уряд США не завжди може, бо не має права покликати на суд свiдкiв, не громадян США, а про зрадницьку дiяльнiсть урядовця можуть найбiльше посвiдчити тi, хто з ним працює в установi. Так ООН стали для зрадникiв США раєм i золотою нагодою валити США. I справдi, всi урядовцi в урядi США, яких уряд вигнав чи пiдозрiвав у зрадi, стали дуже високими урядовцями ООН з високою платнею. Серед них багато жидiв.[93]

Служба безпеки США знайшла багато комунiстiв та шпигунiв серед урядовцiв ООН. Сенатська слiдча Комiсiя почала дослiджувати минуле та дiяльнiсть тих із них, якi були громадянами США. Голова ООН Т. Лi дуже обурився цим i гостро запротестував проти слiдства, називаючи його дикунством, самосудом, очорнюванням. Слiдство вiдкрило зграю московських шпигунiв серед урядовцiв ООН. Одним із найбiльших був громадянин США, жид, юрист Аврам Феллер. Як громадянина США суд мав право його ув’язнити i карати. Отже, щоб А. Феллер не видав судовi iнших московських шпигунiв та мафiозi у ООН, мафiя його вбила, проголосивши, що вiн нiби сам, з власної волi вистрибнув із вiкна свого помешкання на 12-му поверсi. Коли вистрибував, то з ним у покої був Голова ООН Т. Лi.

До речi, президент Чехословаччини Е. Бенеш теж нiби з власної волi вистрибнув з вiкна i забився. Так само мiнiстр США Дж. Форестел нiби покiнчив своє життя самогубством у лiкарнi. Так само заступник мiнiстра США Г. Д. Гвайт нагло помер («з власної волi»). Так само високi урядовцi США Уолтер Смiт i Джон Вiвант, шпигун Л. Доган i ще чимало iнших, якi знали таємницi мафiї.

Служба безпеки США вiдкрила 1949 року серед урядовцiв ООН 62 московських шпигуна. З них 29 були членами посольств до ООН, отже, особи, що мають право дипломатичної недоторканостi. А 32 з них були у себе вдома високими урядовцями Служб безпеки. Крiм того, викрила ще 21 комунiста. А що кожний комунiст заприсягався шпигувати для СРСР, то разом викрила 83 московських шпигунiв лише 1949 року. А потiм ще багато бiльше. А скiльки не викрила?

Великий англiйський видавець часописiв лорд В. Бiвербрук казав янкі: «Ви, американцi, маєте в Нью-Йорку найбiльшу у свiтi i найнебезпечнiшу московську п’яту колону — ООН».