Розділ «IX. АЗІАТСЬКА ПОЛІТИКА»

Московський цар Петро I-ий, дiставши добре по пицi, коли пробував загарбати Європу, зрозумiв, що Московщинi спершу треба набратися сил, щоб могти запанувати в Європi. Треба розбудувати величезне вiйсько, як це робив Чингiсхан, Аттила та iншi азiатськi завойовники. А на величезне вiйсько треба величезних грошей. Бiдна дикунська Московщина їх не мала i не знала iншого способу розбагатiти нiж украсти i загарбати. Тож вiн лишив москвинам заповiт — загарбати Iндiю з усiма її казковими багатствами. Наступнi царi почали стало, вперто посовувати кордони Московщини на схiд, щоби захопити Тихоокеанське узбережжя, завоювавши і Японiю.

«Дємакратiчєская» Московщина, перебравши всi нацiональнi традицiї, iдеї та iдеали монархiчної Московщини, перебрала також i план опанувати Азiю перше, нiж пробувати опанувати Європу. Та московська «дємакратiя» пам’ятала японську прочуханку 1905 року, тому й не пробувала «закидати макакiв шапками». Натомiсть вжила, випробуваний кiлькасотрiчним досвiдом, спосiб опанувати ворожий народ зсередини руками його яничарiв. Гетьман Iван Мазепа висловив цей московський спосiб коротко: «Самi себе звоювали». Яничарством.

Японська вiйна 1905 року вiдкрила очi пихатій Московщині, вона побачила нацiональне обличчя японського народу. Побачила горду, вiдважну, нацiонально чесну, провiдну верству самураїв i японський загал, що обожнював свого мiкадо-iмператора. Навiть нахабний москвин зрозумiв, що яничарiв серед японцiв не знайде. Отже, треба знайти якусь iншу силу, яка допомогла би Московщинi загарбати, опанувати Японiю.

Упоравшись 1923 року з ворохобною Україною, Московщина не гаючись почала опановувати Китай руками китайських яничарiв-комунiстiв. Вона вже 1927 року озброїла 50.000 китайських комунiстiв у Пiвнiчному Китаї. Року 1937 мала їх вже 200.000. Ними командували вишколенi в Москвi китайськi старшини-комунiсти. Водночас тисячi московських старшин училися китайської мови.

Китайське нацiональне вiйсько пiд проводом генерала Чанкайшi оточило 1937 року бiля Євану комунiстичне вiйсько. Комунiстичнi генерали i старшини вже збиралися тiкати до СРСР, але москвини порадили їм вжити московський — випробуваний сторiччями спосiб — обдурити ворога. Комунiстичнi генерали запропонували Чанкайшi замиритися i почати переговори. Великий патрiот Чанкайшi вважав, що проти японської безпеки мусять боротися всi китайцi, без рiзницi полiтичних поглядiв. I вiн погодився визнати китайську комунiстичну партiю законною з такими ж правами що й iншi партiї. Комунiстичнi генерали погодилися визнати Чанкайшi за свого зверхника i зобов’язалися пiд його зверхньою командою провадити повстанську вiйну проти Японiї у Пiвнiчному Китаї.

Та незабаром японцi вiдтиснули нацiональне китайське вiйсько з Пiвнiчного Китаю на пiвдень, аж за Жовту рiку. В Пiвнiчному Китаї лишилося комунiстичне повстанське вiйсько, яке мало бити японських окупантiв. Японська окупацiйна влада там була фактично лише в мiстах. У мiжчасi Московщина пiдписала з Японiєю угоду про ненапад. Москва наказала китайським комунiстичним генералам припинити боротьбу з японськими окупантами, а натомiсть всi сили i час дати на розбудову, очевидячки з московською допомогою комунiстичного таємного вiйська. Вони розбудували його так, що 1943 року мали 500.000-не вiйсько. Японська окупацiйна влада була лише у великих мiстах.

Московщина передбачала, коли Японiя пiддасться, то владу в Китаї автоматично перебере мiсцева китайська збройна сила. Нацiональне китайське вiйсько було далеко, 1.500 кiлометрiв на пiвднi, а понадшестирiчна вiйна дуже його виснажила; йому катастрофiчно бракувало зброї, лiкiв, всiлякого вiйськового спорядження. США тодi воювали Японiю, отже, — цiлковито природно i логiчно — генерал Чанкайшi сподiвався одержати зброю та вiйськовий iнвентар вiд свого союзника США. Вiн на власнi очi бачив величезну вiйськову допомогу США Московщинi, що її перевозили до СРСР через Бiрму, де тодi стояло його неозброєне вiйсько. Московщина ж передала китайським комунiстам величезну кiлькiсть зброї, вiйськового реманенту, лiкiв, що їх вона захопила в Маньчжурiї, роззброївши японське вiйсько. Тодi комунсiти мали пiд своєю владою далеко меншу частину Китаю, нiж мали нацiоналiсти. Такий був воєнно-полiтичний стан у Китаї за часу Ялтинської наради.

Нацiональний Китай був тодi, є i тепер для США союзником бiльшої полiтичної i вiйськової ваги нiж Великобританiя. Все Тихоокеанське узбережжя та японськi острови охороняли вiд висадки на них вiйська США лише допомiжнi, складенi зi старих воякiв запасу, вiйськовi частини. Тодi японський флот уже не мав сили охороняти Тихоокеанське узбережжя вiд американського десанту, отже, вся надiя японцiв була на тi допомiжнi узбережнi дивiзiї. Посилити їх Японiя не мала з чого, бо потребувала бiльшої сили проти нацiонального вiйська Чанкайшi. Отже, щобiльше збройної допомоги одержить Чанкайшi, то бiльше своїх дивiзiй Японiя примушена буде перевезти з узбережжя та островiв на китайський фронт, а тим дуже полегшить США висадити своє вiйсько на узбережжя i на островах.

Це розумiв i найдурнiший пiдстаршина. Їдучи на нараду з Ф. Рузвельтом у Каїрi, Чанкайшi був цiлковито певний, що одержить вiд США значно збiльшену допомогу зброєю, вiйськовим спорядженням та лiками, а поготiв ще й тому, що Парламент США вже ухвалив дати цю допомогу на 150 мiльйонiв доларiв.

Та патрiот Чанкайшi не знав, якого «союзника» вiн мав в особi Ф. Рузвельта. Чесний Чанкайшi i не пiдозрював, що хтось вже визначив долю Китаю. Хто?

Московщина уклала дуже далекозорий план знищити силу Японiї руками i кров’ю американцiв, а руками китайських комунiстiв опанувати не лише Китай, але й Корею, Тiбет, Iндiю, Цейлон, Iндонезiю, взагалi всю пiвденну Азiю, застосовуючи свiй, випробуваний кiлькасотрiчним досвiдом, спосiб — яничарство. Його силу Московщина нещодавно випробувала в Українi.

Отже, задурманивши голови китайських комунiстiв балаканиною про єднiсть свiтового пролетарiату, про мету мiжнародного комунiзму створити рай на землi i тому подiбне, москвини вирiшили перехопити вiд китайських комунiстiв роль визволителя азiатських народiв вiд європейського колонiального рабства. Потрiбно їм було приховано усунути своїх нiби союзникiв, китайських комунiстiв вiд впливу на азiатськi народи i вiд проводу над ними, змiцнюючи натомiсть вплив i провiд московськi. I Московщина запланувала зачекати поки США переможуть Японiю, а за два-три тижнi до японської капiтуляцiї оголосити Японiї вiйну, щоб мати право не лише на участь у мирних переговорах, але й (це найголовнiше), щоб мати право та можливiсть перебрати вiд японцiв владу на зайнятих нею землях. Також i щоб мати поруч з американськими свої, московськi, залоги в окупованiй Японiї.

Наставивши свої залоги в тих землях, вже буде легко провести там «найдемократичнiшi» вибори. Азiатськi народи, вдячнi Московщинi за своє визволення, очевидячки «виберуть» до своїх урядiв «прогресивнiших демократiв», вишколених у Москвi яничарiв. Так будуть здiйсненi 2-ий i 3-iй пункти «Атлантичної хартiї».[82] Та, найголовнiше, що будуть здiйсненi не європейцями, навiть не китайцями, але «найпередовiшим народом у свiтi» — московським. Так Московщина стане в очах колонiальних народiв визволителькою їх з колонiального рабства, захисницею їхнiх нацiональних прав i волi. Як тепер бачимо, це московське марення вже не виглядає на марення лише.

Щоб створити свою державну владу, вiйсько, промисловiсть, щоби полiпшити способи сiльського господарства, цi новоповсталi з колонiй держави потребуватимуть знавцiв, машин, зброї. Звернутися за допомогою до вчорашнiх поневолювачiв-європейцiв не дозволяє їм ще жива ненависть до них за страх, що вони їх обдурять i знову привернуть в iншiй формi своє колишнє панування. Таке ставлення до європейцiв штовхає їх звернутися до своєї «визволительки» — Московщини. А вона сама, навiть без просьби, дає їм свою «допомогу», i то на нiбито дуже легких умовах. Але це лише нiбито. Щоправда, Московщина продає їм машини, прилади, зброю тощо на довготермiновi сплати, на менший за європейський i американський вiдсоток, i не вимагає платити готiвкою. Проте, Московщина заробляє на цьому бiльше нiж європейцi чи американцi. Таємниця московського шахрайства проста. Використовуючи обставину, що новоповсталi держави не мають своїх спецiалiстiв, або мають московських, Московщина продає їм застарiлу машинерiю та зброю, награбовану в Нiмеччини та в Маньчжурiї. Продає те «барахло» не за грошi, але за сировину. Цiну на сировину визначає Московщина. Само собою зрозумiло, значно нижчу, нiж платять європейцi чи американцi. Цю сировину Московщина або сама переробляє, або продає європейцям за європейськi повновартiснi грошi. За цi грошi Московщина купує собi в Європi найновiшi машини та прилади.

Молодi держави потребують, крiм машин, ще й спецiалiстiв з кожної галузi знання та технiки. Європейцi та американцi посилають їм своїх. Московщина також посилає своїх знавцiв, якi водночас провадять шпигунство i пропаганду комунiзму. Крiм них Московщина сама запрошує молодь нових держав вступати до вищих шкiл у Московщинi, вчитися та жити безплатно. Хто ж вiдмовиться вiд такої «золотої» нагоди? А в тих школах Московщина, попри навчання якогось фаху, виховує яничарiв. Так московський павук ловить у своє павутиння молодi, недосвiдченi, напiвцивiлiзованi колишнi колонiальнi народи.

Та ошуканство i брехня мають короткi ноги. США — не СРСР. I хоч янкi у полiтицi — найдурнiшi дурнi, проте в технiцi та економiцi Московщина може лише галасувати «дажєньом — пєрєжєньом» Америку, але коли прийде до технiчного чи економiчного торговельного змагу, конкуренцiї зі США у новоповсталих державах, то не поможуть Московщинi i вишколенi нею тубiльнi яничари, хоч би вони й мали владу. Як не галасуй, але наочнi факти сильнiшi за пропаганду, навiть i серед напiвцивiлiзованих азiатiв чи африканцiв. Отже, треба заздалегiдь подбати, щоби того американського технiчного змагу не було в новоповсталих державах. Зробити це можна лише руками мафiозi.

Чанкайшi мав поразки лише тому, що його вiйську дуже забракло зброї. Вiн був примушений погодитися на Рузвельтову вимогу взяти комунiстiв до свого уряду. За це Ф. Рузвельт обiцяв йому негайно вислати багато зброї та вiйськового спорядження.

З Каїра Ф. Рузвельт полетiв до Тегерана. Тут Й. Сталiн сказав йому, що буде воювати з Японiєю. А це означало, що сильне нацiональне вiйсько Чанкайшi перешкодить московським i мафiозним планам в Азiї. I Ф. Рузвельт зрадив Чанкайшi — обiцяної допомоги НЕ послав.

Ф. Рузвельт зрадив Чанкайшi ще гiрше в Ялтi. Вiн запевнив Чанкайшi, що вiн, Рузвельт, подбає про права i користi Китаю.[88] На Ялтинськiй нарадi Ф. Рузвельт, У. Черчiлль та Й. Сталiн пiдписали так звану «Далекосхiдну угоду». За тою угодою Московщина мала взяти китайський порт Дайрен, Схiднокитайську залiзницю та iнше, що належало Китаєвi. Й. Сталiн вимагав, щоб союзники тримали цю угоду в таємницi аж поки Московщина не буде готова воювати з Японiєю. I вони тримали. Кiлька мiсяцiв минуло поки Чанкайшi дiзнався про Рузвельтову зраду. Якби дiзнався вiдразу, дуже можливо, що встиг би створити в Китаї такий вiйськово-полiтичний стан, який запобiг би теперiшньому катастрофiчному протистоянню свiтових сил. Хоч китайськi комунiсти тодi вже мали досить велике пiдпiльне вiйсько пiд японською окупацiєю i мали владу у Пiвнiчному Китаї, за винятком великих мiст, де була японська залога, проте i китайськi нацiоналiсти мали владу в далеко бiльшому Пiвденному Китаї. Чанкайшi мiг би одержати таємно допомогу Великобританiї, бо та «Далекосхiдна угода» дуже шкодила англiйським правам в Азiї, У. Черчiлль був проти неї, а пiдписав лише тому, що боявся втратити допомогу США за вiйни i по вiйнi. З таємною допомогою Англiї, а може навiть i без неї, Чанкайшi перешкодив би здiйснити ту «Далекосхiдну угоду». Опинившись перед таким доконаним фактом, мафiя не змогла би вiдкрито воювати з Чанкайшi, бо всi генерали США були за повну пiдтримку китайських нацiоналiстiв i проти китайських комунiстiв. Та й не можна було б сховати вiд Парламенту і людностi США вiдкритої вiйни проти китайських нацiоналiстiв i водночас допомогу китайським комунiстам. Це був би затвердий горiх навiть для всесильної мафiї. Таким чином, в найгiршому випадку мали б ми тепер два Китаї, як вже маємо двi Кореї, двi Нiмеччини, два В’єтнами. А в найлiпшому випадку, у випадку перемоги Чанкайшi, мали би великий нацiоналiстичний, ворожий Московщинi (за її пiдтримку комунiстiв) Китай. У такому випадку ледве чи Московщина наважилася би розбудовувати велику вiйськову промисловiсть у Сибiрі. Вона була б змушена розбудовувати її в Московщинi та в Українi. Розбудовувати своїм старим, iсторично традицiйним способом (бо iнакшого не знає) — в’язнями смертельних таборiв. А 15 мiльйонiв українцiв у таборах недалеко вiд Чорного, Балтiйського, Бiлого морiв — це надто небезпечний для московської iмперiї план.