Розділ 1. У РІДНОМУ СЕЛІ

Андрійко миттю зрозумів Чумака, блиснув очима і звернувся до Щепка:

- Ви ведіть їх далі, а я побіжу.

І, не чекаючи схвалення, зник між хатами. Вулицею не користувався, й це було дуже мудро з його боку.

Чумак і Міша залишилися на дорозі. Повісивши автомат на груди, Міша крутив цигарку, а Чумак сумно дивився на свою порожню й пограбовану хату. Про його щасливе життя в ній, починаючи від малого хлопця й на 18-річному парубкові закінчуючи, можна було б написати грубезну книгу, але її, ненаписану, Чумак перечитав удруге за кілька секунд. Упродовж того часу Міша вже мав дві готові запалені цигарки й одну з них устромив Чумакові в зуби.

За іронією долі якраз навпроти Чумакової хати за річкою жив Барц, ватажок польської комуністичної шушвалі. Десь у 1931 році він приїхав до Лубної як управитель двірських маєтків. Тут оженився з Фуксовою дочкою, на початку 1939 року переїхав на Волинь, звідки вернувся в 1943 році без нічого й оселився в цій самій хаті, біля якої Чумак і Міша обговорювали плян дальших дій. Адже вони мали завдання зловити Барца.

- Ти обійдеш хату і станеш під грушею, а я піду до передніх дверей, - сказав Чумак.

Міша швиденько перебіг через кладку й почав обхід хати, а Чумак повільно наближався до дверей, перевісивши автомат упоперек грудей і тримаючи в руці пістоль. Постукав. За хвилину двері відчинила жінка, та сама, чоловік якої на цьому терені був паном життя і смерти, але перелякана вкрай. Тремтіла цілим тілом.

«Це значить, що вістка про бандерівців уже дійшла й сюди», - подумав Чумак і, кинувши коротке слово «Обшук!». переступив поріг. Заглянув до однієї кімнати, до другої, до кухні, потім засвітив лямпу й поліз на горище, хоч був певний, що Барца там немає. Зате знайшов там частину товарів, які колись привіз зі своєї крамниці в Динові на переховання до батьків, їх пограбувала банда кілька місяців тому.

Вернувся до кімнати, в якій лишив жінку. Вона стояла на тому самому місці, тільки тепер біля неї були два хлопці. Побачивши у дверях повстанця, менший прилип до матері і вхопився за її спідницю, а більший застиг там, де стояв, широко відкривши очі.

- Де ваш чоловік? - суворо запитав Чумак.

- Ннн-нема, - дрижачими устами відповіла вона, й на здивування Чумака почала говорити досить доброю українською мовою, якої, певно, навчилася на Волині. - Ви ж нас знаєте… Я… тобто мої батьки… завжди жили добре з вашою родиною… У них… у них сьогодні переховувалося… багато українців.,.

- А де мої батьки?

- В сестри вашої мами…

- Чоловік знає про це?

- Ні.

- Де ж він тепер?

Жінка безрадно підкинула плечима й почала плакати, а малий синок, дивлячись на матір, заплакав і собі. У старшого очі закліпали також.

- Чи ви знаєте, що в селі є бандерівці? - впало поновне питання Чумака.

- Ттт-так.

- Від кого довідалися?