Розділ 36. У ВІЛЬНОМУ СВІТІ

- Вир боротьби за нами, але цікаво знати, скільки то документів про визвольну боротьбу нашого народу збережеться в архівах?

- Сказати важко, - відповів командир Громенко. - Але знаю одне, що вони збережуться. Частина їх знаходитиметься у

Проводі на Заході, частина - на Рідних Землях, але найбільше їх буде в канцеляріях НКВД-КДБ.

Бунчужний і Лагідний відійшли до відділу, а командир Громенко, замріяний, продовжував дивитися на схід. Він ніби передчував, що вкоротці вертатиметься цими самими теренами в Україну і згине у вирі боротьби.

Вже добре стемніло, як сотня погасила вогні й узяла напрям на місто Пассав над Дунаєм. Пройшовши кільканадцять кілометрів, вона зупинилася на ніч у сосновому лісі. Тут знову розпалила вогні, кухарі з решти борошна варили чир, а повстанці біля ватр намагалися передбачити своє майбутнє в незнаному повоєнному Заході.

Котрийсь із вояків мрійно оповідав:

- Тут майже в кожному місті є українські табори, в яких живе по кілька тисяч наших людей. Уявіть собі, що до нашого рейдуючого відділу приєднається кілька тисяч українців із такого табору, прийде до нас зі священиками, хоругвами та прапорами, й така колона пройде через яке-небудь німецьке місто. Яка б то була пропаганда для української революційно-визвольної справи!…

Після вечері командир Громенко зарядив збірку й виголосив дещо довшу як звичайно промову. А коли скінчилася спільна молитва, він іще раз пригадав своїм задимленим і пропахлим порохом воякам:

- Друзі! Завтра, здається, ми на деякий час муситимемо скласти свою зброю. Але пам'ятайте завжди про присягу воїна Української Повстанської Армії, яка не звільняє вас від обов'язків ніколи, навіть після зложення зброї!

Другого дня на дорозі в лісі, біля міста Пассав, упівці стискали руки американським воякам на німецькій землі. Вир боротьби лишився позаду, на сході в Україні, звідки вони прийшли, несучи зі собою одвічний подих непокірного степу, нев'янучий квіт полтавських садів, бравурний перегук грунів Карпатського кряжу і грізний шум розлогих лісів Лемківщини?

Що ж було спереду?

Вони не знали, але рушили у грядучі дні з гордо піднесеними головами, з мужніми серцями, з непохитною вірою в остаточну перемогу.