Розділ 33. СОЮЗ ПРОТИ УПА

- Будьте здорові!…

Сотня завернула. Маршуючи повільно до лісу, кожний думав про того чесного, але поруч із тим бідного словацького старшину. Що чекає його завтра? Як поставиться до нього комуністичний уряд? В Совєтському Союзі за таку штуку він заробив би собі щонайменше двадцять років на Соловках…

Через кілька годин сотня гостювала в поблизькому селі. Повстанці добре підкріпилися й запаслися харчами на дорогу, а замість заплати проспівали кілька бадьорих українських пісень

Теоретично марш сотні відбувався на захід, але практично вона йшла то на південний захід, то на північний, часто обходила велику гору півколом, а інколи для затертя слідів звертала цілковито у протилежну сторону, їй треба було перейти високі гори, які з кожним новим днем ставали прикріші. Молодим воякам, тепер дещо підгодованим, вони додавали романтичного настрою, але гірша справа була із хворими й пораненими, які завжди являлися для відділу проблемою. Не дивлячись на те, що вони мали добру обслугу й користувалися загальним співчуттям, їхня присутність у рядах сотні зменшувала набагато її бойовий і маршовий стан.

У додатку до всього, захворів усіми люблений капелян куреня отець Кадило. Йому вже минуло п'ятдесят років, але він виглядав старшим. У нього з кожним днем все більше й більше росла гарячка та пекло у грудях. Одного разу з ним вів довгу розмову командир Громенко. Вони оглядали військову карту й дивилися на південь. До них прикликали інших немічних повстанців. Отець Кадило попрощався з усіми й із торбою священичих риз, автоматом на грудях і сльозами в очах пішов униз до якоїсь плебанії, а за ним пошкутильгали три повстанці. Відхід отця Кадила зробив на вояцтво дуже пригнічуюче враження. Що чекає цього церковного місіонера, українського борця й політика? Чи вдасться церковній владі цієї країни врятувати його?…

Ввечері сотня пішла на «інспекцію» овечого господарства. Тут, на високій полонині стояла маленька гірська хатка й досить велика стайня, крита ґонтами, довкола якої була загорода. Три молоді словачки і два старші словаки доїли овець. Повстанці заходилися їм помагати й викликали багато сміху. Одну вівцю допомагав доїти чотовий Бартель, а другу, рогату, Петя привів до доктора Зубенка, який, здається, вперше бачив зблизька вівцю. Він довго шукав дійок, а всі реготали й ледве не падали на землю, бо це був баран…

Вояки поїли сиру, попили овечого молока й пожартували з веселими дівчатами, деякі зробили огляд продукції різних сирів, потім усі подякували добрим словакам і відійшли. На Словаччині сотня відвідала кільканадцять таких ферм. Вони були різної величини. Найменші нараховували біля двохсот овець, а деякі мали їх понад тисячу. Сир виготовлявся по-різному, мав різні назви й був дуже смачний, але надто важкий для шлунку.

Вже минуло чотири тижні від початку рейду по словацькій території, а перейдений шлях не був дуже довгий. Гори ставали все більше прикріші, й не раз повстанці маршували цілий день тільки для того, щоб другого дня переконатися, що вчора сотня знаходилася на другому березі глибокого потоку, який неможливо було перейти. Стояла гарна погода, довкола розлягалися чудові краєвиди, тож про таку «прогулянку» могли мріяти лише колишні пластуни-революціонери, гуляючи по українських Карпатах.

Ворог поки що не був страшний, порівнюючи із тим страшним пеклом, крізь яке сотня пройшла місяць тому. Одначе так виглядало тільки в тих мальовничих словацьких горах, пасмо яких уже зближалося до Низьких Татр і міста Попраду. Зовсім інакше представлялася справа у долинах і містах, де хазяйнували московські наймити. Вони заалярмували проти відділів УПА цілу чеську адміністрацію, міліцію й військо. Панцерні й артилерійські формації забльокували кожний перехід чи стежку, а також усі броди й переправи на ріках. У парляменті й далі велася палка дискусія на тему небезпечних «банд», вся комуністична преса розперезувалася в наклепах на УПА. В ліси були вислані тисячі чеських вояків, які одержали наказ винищити тих страшних бандерівців. Але та баталія у пресі і промови на комуністичних вічах не мали ніякого успіху, бо майже ввесь словацький нарід серцем і душею був по стороні УПА.

А тим часом сотня Громенка маршувала далі. Вона зупинилася спочити на великій полонині, знову ж таки біля овечої ферми. Вояки поїли доброго сиру, напилися овечого молока й були дуже веселі. У великій колибі перебувало п'ять чоловіків, п'ять гарних і жартівливих дівчат та дві старші жінки. Всі вони із захопленням слухали повстанських пісень, а хлопці співали так, що в горах котилася стоголосова луна. Потім старий словак витягнув зі скрині гармонію й почав грати веселі словацькі мелодії. Вояки не витримали й пішли в танець. Найкраще бавилися дві старші жінки, а потім посмілішали іі дівчата, переходячи від партнера до партнера. Забава охопила не лише балакунів і весельчаків, які були майже в кожному рою, але навіть тих «поважних», які мало говорили й жартували. Словачки почували себе «на сьомому небі».

Передавши розчервонілу дівчину Петі, задиханий Чумак зупинився в кутку й закурив цигарку. У другому куті стояв старий словак, пахкаючи люлькою. Його обличчя й очі виглядали дуже мудрими, він захоплено спостерігав розбавлених повстанців. Чумак підійшов до нього, подав йому руку, й зав'язалася розмова.

- Хто ви такі? - запитав словак, і не чекаючи відповіді, продовжував:

- Я сьогодні прийшов із долини, був у Попраді. Там проти вас підготовляється велика баталія. Я бачив десятки танків і сотні автомашин із військом. Усі говорять про бандерівців.

Люди по містах стривожені, бо комуністична пропаганда каже, що ви стріляєте багато цивільного населення.

- Це брехня, - заперечив Чумак. - Невже й ви такої думки про нас?

Словак витягнув люльку з уст, усміхнувся й замість відповісти, знову запитав:

- Чому ви такі сильні? Котрий із вас Бандера? Я хотів би його бачити.

Чумак усміхнувся й собі, а потім замислився. Словак думав, що те, про що він запитав, є великою таємницею, й Чумак її не зрадить, а його питання, фактично, застановило самого Чумака. Адже він також Бандери ще не бачив і хотів би його побачити. він тільки чув багато про Бандеру, Стецька, Лебедя, Шухевича, Шанковського й інших, але нікого з них не мав змоги зустріти. Що ж то за люди, які змінили курс політичної думки в цілій Східній Европі?… Про бандерівців зараз говорили всюди - в Москві, на Сибірі, в кожній східньоевропейській країні. Та тільки москалі й чехи були тепер ідейними комуністами, а своє існування повинні завдячувати в найбільшій мірі Рузвельтові, Труманові й Гітлерові, бо комуністичну «льояльність» вдалося затримати лише при допомозі московських багнетів. Коли б Україна зараз мала бодай одну вільну сусідню державу і трохи моральної піддержки, її боротьба та змагання інших поневолених народів могли б мати успіх.

Кличі «Свобода Народам!» - «Слава Людині!» поширювалися з кожним днем. Далекі рейди відділів УПА в різні країни здобували щораз то більше прихильників революційно-визвольної боротьби, й популярність АБН росла. Це добре знали наслідники Петра Першого в Москві, тому так скажено поборювали уггівські формації в кожній країні, де вони з'явилися рейдом. А їх можна було зустріти всюди - в Румунії, Югославії, Мадярщині, Чехії, Словаччині, Польщі, Білорусії, Східній Пруссії, по цілій Україні. Тисячі арештованих революціонерів разом з українським духовенством, трималися гордо на засланні й по концтаборах та поширювали там визвольні ідеї. Навіть холодну війну большевики видумали тільки для того, щоб заслонити нею революційні рухи у своїх колоніяльних країнах. При допомозі пропаганди УПА й АБН міт комунізму щезав, мов камфора, а москалям для рятунку їхньої імперії лишалися тільки багнети…

Словак із люлькою лишив задуманого Чумака й підійшов до інших повстанців. А Чумак, вийшовши з колиби, сів на плоті із грубих бальків, за яким були сотні овець, і дивився на словацькі гори, що довкола простягалися вдалечінь. Він далі думав над словами старого словака: «Пречосте такі моцні?… Котрий із вас Бандера?…» Чумак почав шукати відповіді. Чи не відродилося в нас лицарство Святослава й вільного козацтва?… Він думав про Міхновського, Коновальця й Петлюру, але найдовше задержався над судами проводу в Варшаві. Пригадав собі, як не раз, іще в 1941 році, помагав переносити через Сян пачки літератури. Скільки українських революціонерів переходило кордон! Скільки їх там згинуло!…