TextBook Мову професора перебив котрийсь із старшин УПА запитом:
- Пане професоре, а яка ваша думка про наші теперішнії змагання.
- Друже старшино, - гірко усміхнувся професор, - коли б Захід не мав таких короткозорих політиків, як Чемберлен, Гітлер, Рузвельт і компанія, то можливості для акцій УПА були б набагато кращі. Але і при теперішніх умовинах чини цієї армії викликають безмежний подив, її командування добре знає свою справу, і, крім признання для нього, я не маю ніякої критики. Що ж торкається Проводу ОУН, то, незважаючи на його довголітній досвід у всіх секторах революційно-визвольної боротьби, все-таки була створена Українська Головна Визвольна Рада. Це дало змогу влучитися до змагань навіть таким молоденьким революціонерам, як я. - Професор з усмішкою погладив свою бороду, а тоді продовжував:
- Візьмім, наприклад, створення Антибольшевицького Бльоку Народів. Це був дуже добрий помисел. Виявилося, що ми в нашій боротьбі не самітні, з нами духово всі поневолені Москвою народи, і в рядах УПА є їхні представники. Шкода тільки, що їх мало, що поруч із нашими упівцями не борються національні армії всіх тих, кого уярмлює комуно-большевизм. Це приспішило б загибель московської колоніяльної імперії…
До гурту наблизився розвідник. Він щойно вийшов із квартири командира Громенка й тепер почав розказувати людям, що до Перемишля, Дииова, Сянока й інших баз безперервно прибувають все нові й нові контингенти ворожих військ, а всі потяги віддані до їхньої диспозиції. Мобілізація в Польщі триває на широку скалю, й ворог намагається сконцентрувати якнайбільше сил для поборення УПА.
Селяни оточили розвідника з усіх сторін й уважно прислухалися до його слів, хоч їх заглушував поблизький мішаний хор, що співав пісню «Тихо, тихо в полі вітер віє…»
Принесені розвідником новини були досить тривожні. Всі споважніли ще більше, тема дискусії зразу ж змінилася, а якась старша жінка, не витримавши, заломила руки й почала приговорювати плаксиво:
- Боженьку мій! Що ж ми тепер зробимо? Таж ті бандити всіх нас вимордують!
- Перестань лементувати, стара! - суворо відізвався її чоловік. - Тут іще є наші відділи. Вони боронили нас роками й боронитимуть далі!
- А чи ти не чув, Стефане, скільки їх там іде з танками й канонами?
- Ну й що? Хіба це перший раз? Друга жінка звернулася до свого чоловіка:
- Петре, я піду й пов'яжу клунки, бо, може, завтра доведеться нам іти до лісу.
Цю думку підхопили всі жінки і квапливо розійшлися по хатах. Треба було готуватися до зустрічі незнаного завтрішнього дня.
Лишившись під хатою самі, чоловіки продовжували перервану розмову, але вели її щораз то голосніше, бо голоснішали пісні. До співаків приєдналися командир Громенко й доктор Шувар. Повстанські пісні набрали ще більшого розмаху й сили. Продзвеніли «Вже вечір вечоріє», «Там, під лісом» і «Розпрощався стрілець», а на закінчення гримнула мелодія пісні «Хай землю виорють гармати»…
Стефан Плотний, який перед хвилиною так авторитетно заспокоював свою дружину, звернувся до виховника Зоряна й запитав:
- Як ви думаєте, чи довго ми тут іще видержимо?
Замість відповісти, Зорян поставив питання також:
- А що, на вашу думку, краще зробити? Відійти із цього терену, чи битися з ворогом тут?
- Де? Чого відходити? Бийте гадів до кінця! - злісно сказав селянин, і його п'ястуки затиснулися.
Ця відповідь Зорянові подобалася, й він продовжував:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «УПА у вирі боротьби» автора Борець Юрій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 25. ВЕЛИКДЕНЬ“ на сторінці 3. Приємного читання.