Розділ 23. БОЇ ВЗИМКУ

Будинок міліції знаходився в тій частині села, яку зайняла сотня, і в одній хаті повстанці застали при вечері місцевого коменданта міліційної станиці. Вони його не роззброювали, навіть почали жартувати з ним, але про це повідомили коменданта СБ Петю. Через кілька хвилин два коменданти, наче старі друзі, тиснули собі руки, але в поляка рука чомусь тряслася.

Тим часом польські міліціонери втекли туди, де квартирувало військо, й незабаром у селі залунали постріли. Заалярмовані повстанці виходили з хат і чотами сходилися на збірний пункт, готові кожної хвилини до бою, але постріли не повторювалися. Аж через якийсь час від сторони, де стаціонувало військо, почувся сильний кулеметний вогонь. Поляки не думали про наступ, а підготовляли оборону будинків, які займали.

До збірного пункту друзі сотні принесли вбитого ворогом ройового. Його застрілив польський міліціонер, який утік до місця постою військових частин. Смерть одного з найкращих ройових була болючою втратою для сотні тим більше, що він, крім прикмет доброго підстаршини, був завжди веселий, гарно співав і мав театрально-мистецькі здібності.

Вистачило б сотенному дати наказ про пімсту, й через годину ціло село, включно з військовою базою, являло б собою купу попелу, але такого наказу не було. Сотня відходила за Сян, несучи тіло ройового, а друзі коменданта Петі вели на шнурку із зав'язаними очима роззброєного польського коменданта міліції.

Проходячи біля полоненого, Когут із притиском сказав: - Я б йому,…синові зав'язав не очі, а горло…

Після двогодинного маршу сотня прийшла до місця таборування попереднього дня, в ліс біля села Гут. Ватри, полум'я яких учора сягало до верхів дерев, іще мали багато розжареного вугілля, й кинуте на нього гілля одразу спалахнуло. Відгорнувши сніг із повстанських матраців, зроблених із чатиння, вояки клалися спати. Накривалися плащами й палатками, а верхню палатку обов'язково змочували снігом, бо вона, замерзнувши, творила ізоляцію між теплими тілами повстанців і сильним зовнішнім морозом.

Павук скаржився на вчорашню цибулю, з'їджену Когутом, і зарікався, що більше з ним не спатиме. Польський комендант міліції сидів дуже близько вогню, але цілий час дрижав. Йому вже розв'язали очі й дали великий кожух, та він далі дзвонив зубами й не міг вимовити ані слова. Комендант Петя поводився з ним дуже тактовно, тож по якомусь часі поляк заспокоївся, й командир Лагідний і провідник СБ Летун почали прислухатися до вартісних зізнань-інформацій, що їх він давав Петі.

Після полудня з-за хмар визирнуло сонце, але проміння його було дуже слабеньке, а само воно виглядало радите на великий місяць. Сотня відійшла на похорон друга ройового, тіло якого поклали в могилу, накрили зверху палаткою і присипали замерзлою землею та снігом. Загиблого від усіх попрощав отець Кадило, а для друзів покійного, які лишилися при житті, просив у Всевишнього сил і витривалости, щоб із надією на кращий завтрішній день далі вели цю нерівну боротьбу.

Увечері комендант Петя і двоє друзів із його божки відпровадили коменданта польської міліції із зав'язаними очима до його села. Над Сяном поляка обкрутили на місці кілька разів і розв'язали очі. Закуривши цигарку, він почував себе певніше, а на запит Петі, чи не боявся, що його розстріляють, відповів:

- Коли б ви мали мене розстріляти, то не зав'язували б очей.

Комендантові віддали пістоль без набоїв, потисли руки й розійшлися кожний у свою сторону.

Ворожі вимарші проти відділів УПА частішали з кожним днем. До Перемишля, Сянока й Динова прибували довжелезні військові ешельони. Для боротьби з повстанцями ворог змобілізував кілька додаткових річників. Бої відбувалися всюди, але найтяжчі з них вів тепер курінь Хріна, про якого говорила ціла Польща. Про нього згадував також і звільнений комендант із Ніздрця, питаючи, чи то правда, що дивізія Хріна з'єдналася з дивізією Різуна, й тепер обидва б'ються в Карпатах. Петя авторитетно підтвердив це кивком голови.

Коли б статистика бойових звітів збереглася, у ній читач знайшов би, що взимку 1947 року відділи УПА звели цілу низку важких боїв з окупантами по цілій Україні. Сотня Бурлаки, яка тепер майже ввесь час діяла в поєднанні із сотнею Ластівки, була заангажована в кількох поважних боях, й обидві понесли досить великі втрати. У звіті бунчужного Соколенка лише за місяць січень було записано сімнадцять боїв і сутичок. І коли повстанці мали втрати, то ворожі були десятикратно більші.

Та ось із Карпат, де оперував курінь Хріна, прийшла тривожна вістка про велику й болючу втрату. 23-го січня 1947 року на Хрещатій перестав функціонувати шпиталь УПА. В нерівній боротьбі з ворогом згинула його санітарна обслуга й усі поранені, які у шпиталі перебували, - разом сімнадцять осіб…