Розділ 19. ПОЛЮВАННЯ

- Вживати всі можливі засоби охорони й заслони, знищити ворога й вернути живим!

Раннім вечором сотня вже стояла на краю села Улюча, звідки до місця акції було лише кілька кілометрів. Згуртувалася вона поміж трьома хатами. Не знати, наскільки боявся сотенний за своїх друзів і за себе, бо хіба немає у світі вояка, який не мав би більшої чи меншої боязні перед боєм, але він жартував, казав покурити й додавав усім відваги.

- Хлопці! - звернувся командир до вояків. - Сьогодні йдемо на руках і ногах, а в одному місці муситимемо пройти не далі як за десять кроків від ворожого кулемета незауважені…

Вечір був дуже темний. Сотня поки що маршувала берегом Сяну. Тутешнім зв'язковим був місцевий упіст, який бігав по цих берегах від дитинства і знав околицю як свої п'ять пальців. Перед вимаршем він дав такі пояснення:

- На трасі вашого маршу Сян має різну глибину. Йдіть берегом доти, доки чутимете, що він пливе тихо, Коли почуєте шум води, це означатиме, що вода тут плитка, й далі можете йти рікою. В тому місці, де є шумлива вода, до Сяну впадає потік із Доброї, і там починається ворожа оборона, а висота берега становить два метри. Коли перейдете доплив, опинитеся в середині ворожої оборони.

Перший рій чоти Іменного одержав наказ зайняти оборонну лінію, звернену до села, на віддалі двадцяти-тридцяти кроків за допливом і рушив перший. Спочатку йшов берегом, потім почав іти поміж рікою й берегом, часто по дуже похилому березі та по піску, змішаному з камінням. Нарешті почувся шум води. Вже близько до оборонного персня ворога, й кожний подумав про те, що зараз думає залога ворожого кулемета, яка знаходиться на віддалі кількох кроків.

Сотня посувалася дуже поволі. Кожний легенько пробував ногою дно, чи діткнений камінь не ворушиться, тоді ставив цю ногу й те саме робив другою. Половина сотні вже була в колесі ворожої оборони й, зайнявши становища, звернені у сторонну села, чекала на решту. Невдовзі вже цілий відділ стояв на краю оборонного ворожого колеса й майже замикав його. Провіривши бойовий стан сотні в розстрільні, сотенний наказав тихо й обережно просуватися до села. Позаду ще було чути легкий шум води, а по боках і спереду в окопах наїзник пильнував передпілля, не знаючи, що через кілька хвилин буде на нього наступ із неочікувної сторони. За мить сотня вже посувалася пасовиськом і полем, де невикошений іще овес на чорноземі рівнини досягав повстанцям до грудей.

Село знаходилося на віддалі двох сотень кроків. У таке оточення не бажав би потрапити жодний військовий відділ на світі, а тут сотня УПА, після страшних зусиль, добровільно запхалася в саму середину величезної ворожої підкови. Мимоволі кожний подумав про те, що станеться тоді, коли вся кільцева ворожа оборона зверне свій вогонь у цю середину. Проте такий чин був би безуспішним, бо ворог мав шанці поза хатами, а до них уже доходила сотня. Тут і там у селі блимали світла. Фосфоризовані вказівки годинників показували десять хвилин по десятій.

Зненацька довкільну тишу пронизав постріл ворожого стійкового. Відкривши вогонь, сотня вже добігла до перших хат, а ворог, зовсім не зорієнтований у тому, звідки ведеться атака, почав несамовито обстрілювати ліси. Навіть ті його частини, які стаціонували в селі, побігли на позиції. Але сотня вже ввійшла в село, у ворожий табір, де були вози зі зброєю, амуніцією та іншим військовим спорядженням.

Повстанці почали обстрілювати ворога інтенсивним вогнем. Бій тривав не більше півгодини й затих. Ворог утік до села Улючу і в сторону Сяну. Напевно, не всі його вояки потрапили на брід - декому довелося скупатися у глибокій воді…

Так було зліквідовано ще одну ворожу базу і здобуто багато військового майна, причому сотня не мала ані однієї жертви. Як легко і просто пройшла ціла акція! А як вона виглядала вчора, віч-на-віч із десятками кулеметних гнізд ворога?! Що ж могло подумати його командування, коли цілий батальйон утік із поля бою, залишивши зброю та інший військовий виряд?

Вся Польща знову заговорила про страшні бої з бандерівськими бандами УПА. Тепер вороги чимраз частіше згадували УПА, але слово «повстанська» замінювали на «партизанська». Для боротьби з нею Польща дістала від Сталіна кілька літаків, і вони почали скидати на ліси сотні бомб малого калібру. Вороже командування із кожним днем усе сильніше й сильніше готувалося до знищення упівських відділів та щораз більше натискало на польську підпільну організацію - АК.

Шукаючи поради й допомоги, представники АК все частіше контактувалися з командуванням УПА. У її складі вони бачили загартованих і добре вишколених вояків, тому брали їх як приклад для свого членства.

Про цілковите знищення УПА не було й мови. В це не вірив навіть сам ворог тим більше, що УПА далі була в наступі. Остереження ворогові не нападати на українські села по східній стороні Сяну не помагали, й відділи УПА були змушені часто наступати на ворожі бази за Сяном.