Розділ 16. СВЯТО ГЕРОЇВ

Плян усім подобався, й через тридцять хвилин курінь уже вирушив. Сотня командира Громенка маршувала на Явірник Руський і мала вести наступ зі села, а три інші - Бурлаки, Ластівки та Крилача - почали обхід попри Гуту, Ясенів і Поруби до Дилягівського лісу, щоб ним потім підійти під ворожі становища. Віддаль становила біля чотирьох кілометрів, отже, обхід потребував майже двох годин часу. Зараз була одинадцята година, тож сотні не могли розпочати наступу з лісу скоріше, ніж о годині тринадцятій.

В долині села Рибного сотенний Громенко зарядив перерву в марші й покликав до себе всіх старшин і підстаршин.

- Друзі! - почав він. - Наш плян такий: ідемо потоком під ліс до цієї доріжки, яка ось тут, на мапі, й займаємо позиції за цією високою межею, на віддалі біля чотирьох сотень метрів від лісу. Початок акції роблю я, й це буде о дванадцятій сорок п'ять. Чота Бартля посуватиметься перша й під час бою підійде якнайближче до лісу, щоб замкнути перстень і нав'язати контакт із сотнею Крилача. Чота Залізняка замкне кільце від заходу і сконтактується зі сотнею Ластівки, а рій Чумака піде на заставу від Бірчі на доріжку, що веде до Явірника Руського. Чи всім ясно? - Й, не чекаючи відповіді, додав: - На ліс не наступатимемо, доки не буде подана команда. Є якісь питання?

Запитав чотовий Іменний:

- Коли брати під увагу ощадність амуніції, якою має бути сила вогню?

- До часу наступу наших із лісу - сильний вогонь і часті зміни становищ кулеметів для дезорієнтації ворога. Чи ще є питання? Всім зрозуміло?

Накази були ясні, й сотня рушила в дальшу дорогу, її бойовий дух був дуже високий. Іще ніколи дотепер відділи УПА на цьому терені не практикували концентричного наступу на ворожі сили в лісах. Тактика носила переважно оборонний характер і полягала на засідках або пробоях з оточення. Це ворог добре знав, був свідомий того, що любої миті може потрапити в повстанську засідку, але йому ніколи не приходило на думку. що упівські з'єднання зважаться його оточити и на нього наступати. Такий наступ вимагав би великих жертв, і вороже командування мало певність, що на такий крок УПА не піде.

О годині 12.30 сотня Громенка вже була на становищах під високою й довгою межею, досі ще не зауважена ворогом. На узліссі можна було бачити його стежі й обсерваторів, які не помічали повстанців під носом, а обдивлялися Грушівський ліс далеко за селом, до якого вже раніше пішла боївка Петі. На полях уже виросло досить високе збіжжя. Поміж ворожими позиціями й сотнею пролягали два лани гарного жита й декілька ланів вівса та ячменю, а решта лежала облогом, покритим густою травою. Вона марнувалася, бо селяни не мали достатньої кількости худоби для випасу.

Рій Чумака відійшов на доріжку, з якої недавно вороги хотіли наступати на Явірник Руський, і тут створив добру заставу. Звідси можна було вести добрі спостереження за селом Липою й лісом, де зараз розташувався той «геройський» полк, що прирік пімститися на УПА.

Оцінюючи ситуацію, Чумак виключав можливість прибуття негайної допомоги полкові з Бірчі. На це не дозволив би собі амбітний полковник, який воював із «бандами бандеровцуф» уже другий тиждень так успішно, що не було жодного пострілу.

Але Чумак добре знав і те, що по таку допомогу завзятий полковник звернеться лише за кільканадцять хвилин, а якщо ця допомога й відважиться виступити з Бірчі, то прибуде на місце не скоріше як через три години. Сівши біля кулеметника Смика, ройовий розглядав крізь далековид ліс і перед ним добре бачив розтягнену на бойових становищах сотню Громенка. В певному моменті під носом у ворога зацокотіла коротка автоматна черга, й почався сильний вогонь з автоматів повстанців, а кулеметники після кожної пущеної серії зміняли свої становища. В заскочених такою тактикою ворожих частинах зчинилася паніка, бо наступ відділів УПА виглядав дуже ударним, з участю принайменше кількадесяти кулеметів. Чванькуватий полковник бігав по всіх-усюдах і гнав своїх вояків на бойову лінію.

Ворог відповів сильним вогнем також, але його кулі летіли, як то кажуть, «Богові у вікна». А тимчасом три упівські сотні закінчували свій обхід. Знаючи цей ліс як рідну хату, вони йшли котячою ходою, минали кожну суху гілку, потім звернули вправо й повільно наближалися до ворожих становищ. Не сподіваючись оточувальної операції, ворог не зайняв колової оборони, а всі сили стягнув на край лісу й у ньому залишив тільки кількох стійкових. Але й вони, будучи ще, може, недосвідченими або взагалі перший раз у бойовій акції, звертали більшу увагу на перебіг бою, ніж на зону своєї обсервації.

Повстанським сотням удалося підійти на дуже близьку віддаль. Побачивши, нарешті, їх, один із ворожих стійкових дав остерігаючий постріл угору й чимдуж почав утікати до своїх. За ним рушили в атаку сотні. Оскільки кількісний стан ворожих сил був докладно відомий, повстанці застосували необхідну і єдино правильну тактику - атакувати їх якнайшвидше, щоб не дати можливости зайняти становищ, бо у противному разі це викликало б між наступаючими великі жертви.

Польський полковник, очевидно, був знавцем воєнного мистецтва, бо вів бій стовідсотково згідно з мілітарними приписами. Він розставив полк у три лави, вояк біля вояка, щоб чинити спротив упівцям на випадок їхнього наступу із села. Але атака повстанських сотень іззаду була настільки швидкою й несподіваною, що загнала ворожі частини в бехвихіддя, мовби череду худоби в загороду. Ось одна група вибігла на поле, де її «привітала» гостинно Громенкова сотня. Кільканадцять вояків звалилося на землю, мов підрізані косою збіжжеві стебла.

- Стримати вогонь! - наказав сотенний і рівночасно піди‹сеним голосом звернувся до ворога: - Руки догори!

- Ренце до гури! - ще голосніше крикнув котрийсь із повстанців уже зрозумілою полякам мовою.

Ворожі вояки кинули зброю й із піднесеними руками покірно пішли до позицій сотні.

Стрілянина на узліссі рідшала. Глибоким, зарослим колючим ожинням потоком, що вів у напрямі П'яткови, збиваючи один одного з ніг, неначе хорти, панічно втікали ворожі вояки, губили зброю, шапки й торби. На протязі довгого часу після цього бою ввесь курінь не міг віджалувати, що повстанці не доглянули однієї справи й не обсадили глибокого потоку. Тоді можна було б узяти в полон цілий полк.

Але успіх і так був маркантний. В акції згинув 51 польський вояк, 34 було захоплено в полон і здобуто велику кількість зброї та амуніції.

Так скінчилася пімста завзятого полковника.