Розділ 14. ШПИТАЛЬ ПІД ЗЕМЛЕЮ

- Не тільки гарна, але й ідейна та працьовита! - блиснув очима Чумак.

За яких десять хвилин дійшли до села. Громенко подав кличку і сказав Чумакові, що його рій стаціонує в хаті біля ставка, бо забув, як прізвище господаря. Попрощавшись, вони розійшлися.

На квартирі друзі грали в шахи, Смик і Каня, розібравши кулемета на частини, чистили їх, а Когут шив комусь мазепинку, бо він був кравцем із «цивіля». Вояки дуже втішилися поворотом свого ройового. Почалися запити й відповіді, але господиня хати, бачачи, що новоприбулий іще не виглядає на цілковито здорового, приготувала ліжко й попросила Чумака йти відпочивати. Після першої проби ходіння він ледве висадив ноги на ліжко, причому погано слухалася права нога.

Вдень сотня квартирувала в лісах, щоб у разі наскоку ворога не зводити боїв у селах і не наражати на небезпеку селян та їхні господарства. Після кількох днів маршів і таборування в лісі, Чумакові відновилася рана на одній нозі й почала ропити. Одного разу з неї вийшов малий відламок кістки. Побоюючись повороту до цього неприємного підземелля-шпиталя, Чумак не говорив нікому про відновлення рани, прикладав до неї тепле каміння й вигрівав біля вогню. Потім на допомогу прийшли цілющі проміння весняного сонця, й рани зникли.

Весна… Важко оповісти її красу в Україні, а спеціально в Карпатах, коли цвітуть проліски, борючися із снігами і льодом, коли кохаються звірята, коли співають прибулі з вирію птахи, коли шумлять гірські потоки і п'янко пахне свіжа трава.

Приходом весни тішилися не лише природа, але й повстанці «Ліс наш батько, нічка наша мати», - знову співали маршуючі відділи УПА, почуваючи себе так певно, що, здавалося, не було тієї сили, яка могла б відібрати від них цей чудовий кусень свобідної української землі…

З околиць Львова приходила повстанська література й, читаючи її, вояки, а також населення довідувалися про завзяті бої сотень відділів УПА з большевиками по цілій Україні. Упівські з'єднання на Закерзонні теж не дармували, а про курені командирів Рена і Хріна розповсюджувалися фантастичні легенди.

Коли польсько-комуністична пропаганда називала членів українського визвольного руху найгіршими горлорізами й бандитами, то населення польських сіл вітало рейдуючі сотні УПА дуже прихильно й гостинно. Воно не втікало від тих «бандитів», а, довідавшись, що відділ УПА знаходиться в його терені, приходило масово, спеціяльно молодь, щоб подивитися на тих бандерівців, які мали відвагу ставити спротив комуністичній імперії, очолюваній кривавим деспотом Сталіном. Інколи доводилося упістові із фанатами, автоматом на плечах і пістолетом при боці танцювати на забаві з гарною полькою.

Із приходом весни частіше курсували зв'язкові поміж Головним Командуванням УПА і Проводом ОУН на Заході. Про доцільність бою в Бірчі велося багато дискусій, але щойно тепер дійшлося до переконання, що він таки був доцільний. Від того часу вже минуло п'ять місяців, а про ворожу акцію загального знищення відділів УПА не було навіть і мови. Лише відважніші польські старшини, а може гнані командою, заходили дещо глибше в терен акцій УПА. З такими групами сотня Громенка звела успішні бої в Порубах, Володжі та Улючі, після чого ці околиці на деякий час були зовсім спокійні.

З невідомих ближче причин командування сотні Громенка вирішило зробити Великодні Свята 1946 року у приватній атмосфері серед струнких смерек Яблунівського лісу. Для цієї цілі прибрали престіл, приготували столи й лавки та доставили необхідні харчі. На малій галявині була переведена збірка, сотенний відібрав звіт, і капелян Кадило почав Великодню Службу Божу.

Від часу перенесення доктора Шувара до іншої сотні диригентом сотні Громенка став ройовий Лоза, а інколи перебирав диригентуру сам сотенний. Сьогодні настрій усіх був дуже святковий, а тепле проміння сонця огрівало повстанців на галявині. Всі вони мали мрійний вигляд, і не тяжко було догадатися, куди летіли їхні думки.

До сотні почали сходитися несподівані гості. Прибуло кількадесят працівників цивільної сітки, з'явилися боївка СБ Петі й санітарна служба, а за ними прийшло цивільне населення. Молоді дівчата принесли в кошиках паски й писанки, обдарували ними стійкових, потім ставали трохи здаля за вишикуваною сотнею. А коли залунало «Христос Воскрес!». на допомогу сотенному хорові прийшли сильні дівочі голоси, й повстанці одразу повеселішали.

Капелян Кадило виголосив святочну проповідь. Вона була бадьора й весела, як і сьогоднішній день Христового Воскресіння. Потім посвятив паски, й почалося великоднє прийняття, яке мало тривати аж до вечора. Господарський відділ навіть придбав кілька пляшок доброї заправки на столи, що були заставлені пасками, ковбасами, яйцями і хріном, а тепер до них іще долучилися крашанки, писанки, сир і бурячки.

Після спільної молитви «Отче Наш» почалася роздача свячених яєць. Перший склав святочні побажання капелян Кадило. Він розцілувався з командиром Громенком і почтом, а решті сказав:

- Христос Воскрес! Не можу вас усіх поцілувати, але бажаю Веселих Свят і всього найкращого!

Зголоднілі повстанці на цю хвилину тільки й чекали. На заклик отця Кадила всі повстанці - католики і православні - мали спільну сповідь, одержали відпущення гріхів, а тепер при столах почалися поцілунки, спеціяльно там, де сиділи запрошені дівчата. Молоді роки й запашне лісове повітря сприяли тому, що в повстанців з'явилися вовчі апетити. Людські голоси притихли, й чутно було тільки стукіт виделок і тарілок. Отець Кадило в товаристві охорони СБ відійшов до котрогось села правити Богослуження. а повстанці весело і з жартами та співами святкували цей великий день.

До сотні доходило щораз то більше людей, їх напевно притягали веселі пісні, що народжувалися між смереками, линули понад села і стихали ген-ген далеко в лісах. Перед сотенним, який тепер диригував, стояв дуже великий хор. Співали також і дівчата, так що кожна пісня виконувалася чотирма голосами. Дехто грав у м'яча, а сотенні артисти давали нашвидку приготовану ревію. «Аси» сотні також мали веселий час. Тут кружляли пляшки з «чорною кавою» й чулися дотепні жарти. Головні ролі тепер грали друзі Бартель, Петя і «Ясьо Макальондра» зі Львова.

А сонце чомусь поспішало як ніколи, котилося до заходу й уже освітлювало тільки верховіття дерев. Нараз пролунав різкий свисток, заповідаючий збірку. Сотня вимаршувала в одну сторону, а гості порозходилися по хатах.

Терен був далі спокійний. Селяни працювали на ріллі, а відділи УПА квартирували по лісах і селах, не раз навіть забуваючи, в яких обставинах вони живуть. Зв'язки з ворожою територією були мінімальні. Економічну частину пристосували до самовистачальности, й це було дуже успішне. Зв'язок і розвідка йшли своїми законспірованими дорогами, а деякі торговельні виміни часто велися при і півпраці з АК.

Досі на цьому терені не було проявів дезертирства, а зради або провокації траплялися дуже рідко. Аж тут одного дня неначе грім із ясного неба сталася велика зрада людини, займаючої досить високе становище - надрайонового господарчого. Він знав багатьох осіб на різних постах, розташування численних магазинів зі зброєю, харчами й умундируванням, а також місця деяких підземних криївок та шпиталів.