Розділ 13. НАЦІОНАЛЬНО-ДЕРЖАВНИЦЬКІ ІДЕЇ В ЧАСИ ПЕРЕБУВАННЯ УКРАЇНИ ПІД ВЛАДОЮ РОСІЙСЬКОЇ І АВСТРО-УГОРСЬКОЇ ІМПЕРІЙ

І. Франко зазначав, що в цей час "виступає на сцену група молоді, що теж проголошує національні ідеали, але не поділяє ні естетичні, ні суспільно-економічні погляди старшого покоління", тобто народовців. Тоді, продовжував він, з'являються видання, незрівняно гостріші за тоном і радикальніші щодо критики суспільних взаємин, ніж усі попередні й пізніші українські видання. Це були журнал "Громадський голос", збірники "Дзвін" і "Молот".

І. Франко, М. Павлик, О. Терлецький брали участь у пропаганді соціалістичних ідей серед робітників Львова і Бориславо-Дрогобицького нафтового басейну. У1875—1876 рр. у Відні О. Терлецький за допомогою емігрантів із Наддніпрянської України, зокрема С. Подолинського, організував видання соціалістичної літератури. Представники радикального напряму виступали проти залишків кріпосництва, за передачу селянам поміщицьких земель.

У процесі консолідації української нації в умовах висхідного розвитку капіталізму боротьба за демократичне вирішення українського національного питання і возз'єднання українських земель займала вагоме місце в багатогранній діяльності українських революційних демократів.

Коли у 90-х рр. відзначалося тисячоліття Угорської держави, яке проходило в умовах дальшого наступу реакційно-шовіністичних і клерикально-католицьких сил з метою асиміляції та окатоличення населення Закарпаття, І. Франко, М. Павлик, В. Гнатюк та інші прогресивні діячі опублікували "Протест галицьких русинів проти мадярського тисячоліття". У ньому піддавались гострій критиці угорські поміщики і капіталісти, які проводили політику пригнічення закарпатських українців, було вказано на відступництво української інтелігенції, яка мадяризувалася, цуралася рідної мови. При цьому І. Франко та його однодумці ніколи не ототожнювали панівні верстви Угорщини з угорським народом.

Творчість і громадська діяльність радикалів мала значний вплив на активізацію суспільно-політичного і національно-визвольного руху на Буковині. Тут поширювалися редаговані ними журнали "Громадський друг", "Товариш", "Народ", газета "Хлібороб", у яких пропагувались ідеї єдності всіх українських земель, тісного зв'язку національного і соціального визволення на демократичній основі.

Активно сприяючи суспільно-політичним і культурним взаєминам між роз'єднаними частинами України, революційні демократи надавали великої ваги видавничій діяльності Наукового товариства ім. Шевченка, прогресивній періодиці (журнали "Світ", "Народ", "Житє і слово" та ін.), друкуванню літературних альманахів, збірників, серійних видань ("Дрібна бібліотека", "Наукова бібліотека", "Літературно-наукова бібліотека", "Українсько-руська видавнича спілка"). До активного співробітництва у цих виданнях долучалися письменники та перекладачі з усіх українських земель.

Революційні демократи виступали проти угодовської політики народовців. Зокрема, І. Франко, М. Павлик, Леся Українка, П. Грабовський рішуче засудили так звану нову еру — угоду 1890 р. лідерів народовців на чолі з Ю. Романчуком із польсько-шляхетською верхівкою та австрійськими властями, негативно ставились до ідеї поділу Галичини на українську і польську частини, яку висували народовці. Успіх боротьби українського народу за своє звільнення, здійснення надій на єдність всіх українських земель українські революційні демократи пов'язували з російським революційним рухом, із падінням царизму та Австро-Угорської імперії. І. франко, зокрема, вважав, що політична самостійність України можлива й у зв'язку з Росією, "при федеральнім її устрою".

Важливу роль у суспільно-політичному русі на західноукраїнських землях відіграла прогресивна селянська Русько-українська радикальна партія, створена 1800 р. Засновниками її були І. Франко, І. ІІавлик, С. Данилович і Є. Левицький. Ця партія певною мірою впливала і на суспільне життя Східної України. Програма радикальної партії складалася з мінімальної та максимальної частини, причому програма-максимум пов'язувала справу визволення українського народу безпосередньо з перемогою соціалізму.

Радикали на початку своєї діяльності розгорнули велику роботу серед селян. Скрізь по селах відбувалися віча, на яких І. Франко та його однодумці розкривали причини тяжкого економічного і політичного становища трудящих Галичини. Все більшого резонансу серед широких мас набувала радикальна преса. Якщо демократичні видання 70—80-х рр. були розраховані головним чином на інтелігенцію та молодь, то видання 00-х рр. адресувалися переважно селянам і міським робітникам.

За допомогою журналу "Народ" І. Франко здійснював своє давне прагнення — об'єднати демократичні сили України, спрямувати їх діяльність на служіння інтересам народу. До участі в журналі залучалось багато письменників і вчених Східної України, у тому числі М. Драгоманов, Леся Українка, П. Грабовський, А. Кримський. У ньому друкувались О. Кобилянська, В. Стефаник, Лесь Мартович, Н. Кобринська, чимало селянських кореспондентів. На сторінках радикальної преси висвітлювалось і робітниче питання.

Таким чином, у другій половині XIX ст., незважаючи на державні кордони, проходив процес консолідації української нації, зростали суспільно-політичні та культурні зв'язки між західно-і східноукраїнськими землями. В умовах посилення переслідування царизмом української культури поступово зростала роль західноукраїнських земель, і зокрема Галичини, н національно-культурному русі, в якому також брали участь передові сили Східної

України. В Галичині розгорнули свою діяльність видатні діячі української культури, виникли культурно освітні й наукові установи, періодичні видання, які набули загальноукраїнського значення. Під впливом передового національно-культурного руху зростала самосвідомість населення Західної України, посилювалась його боротьба за об'єднання всіх українських земель в єдиній демократичній державі.

Література

Борисенко В. Боротьба демократичних сил за народну освіту на Україні в 60—90-х роках XIX ст. — К., 1980.

Борисенко В. Курс української історії. — К., 1996.

Возняк М. Нариси про світогляд І. Франка. — Л., 1955.

Грицак Я. Молоді радикали в суспільно-політичному житті Галичини // Записки НТШ. — Т. ССХХІІ. — Л., 1991.

Заремба С. Українське пам'яткознавство: Історія, теорія, сучасність. — К., 1995.

Зінченко А. Визволитися вірою. — К., 1997.

Злупко С. Іван Франко — економіст. — Л., 1992.