Розділ «Тема V. УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIV — ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVI СТОЛІТТЯ»

В одній з середньовічних настанов про навчання учнів склярського цеху сказано: ".„Маєш вчитися, доки житимеш...". Це, власне, стосувалось учнів всіх професій. Навчання продовжувалось багато років, при цьому учні і підмайстри нещадно експлуатувались майстрами.

З XV ст широке розповсюдження по Європі отримали писані і друковані настанови з архітектури. Були вони і в Україні. Такими були праці М. Вітрувія, Андреа Палладіо, Вінченцо Скамоцці. З Німеччини привозились різні "Кунстбухи" підручники з будівельної справи, на українсько-польському лексиконі звані "кожбушками". В XVII ст. з'явилася анонімна праця на польській мові "Коротка наука будівництва".

Диференціація міських ремісничих професій мала двоякий характер. З одного боку, зростаюча конкуренція серед ремісничих цехів і запровадження нових форм виробництва сприяли поліпшенню якості продукції і пошуку нових форм і засобів, що й знайшло своє втілення в створенні нових напрямків розвитку, закріплених створенням нових цехів. З іншого боку — та ж диференціяція виробництва була і ознакою майбутнього занепаду міського ремісничого виробництва, одною з його численних причин.

Новостворені цехи не змогли витримати жорстокої конкуренції з більш могутніми і традиційними корпораціями. Вже на початку XVIII ст. рівень продуктивності праці нових ремісничих цехів (та й усіх загалом) швидко скорочується, багато які з них припиняють своє існування. Внаслідок цього, в сукупності з дестабілізацією внутрішньо-і зовнішньополітичних стосунків Польщі, почастішавшими війнами, економічною розрухою міст уповільнюється розвиток цілих видів ремісничої творчості. В історії ремісничого господарства України розпочинається процес відпливу ремісників з міст в містечка і сільську місцевість, протилежний процесові активного поповнення міського ремісничого середовища, що відбувався до цього.

Правда, за інерцією ще зберігався певний рівень якості і кількості виробів, а також ринки збуту. Але це відбувалося, в основному, за рахунок зовнішньої торгівлі. Ремісничі товари з України охоче скуповували іноземні купці, а особливою популярністю вони користувалися на ринках Європи. Польща, Росія, Угорщина, Молдавія, Туреччина, Греція, Німеччина—ось неповний перелік країн, на ринках яких продавались вироби українських ремісників.

В свою чергу, українські ремісники охоче купували сировину на ринках Європи. Сирі шкіри завозились з Молдавії, залізо, мідь, срібло — з Польщі, Угорщини.

Високоякісну жерсть постачали з Швеції. Відомо, що з такої жерсті була виготовлена покрівля церкви собору святого Юра у Львові в XVIII ст.

Розвиток ремесла і сільського господарства сприяв розширенню торгівлі. Кількість міщан, які займалися торгівлею, була досить значною. Так, в 36 містах Лівобережної України торгівлею займались 8% населення. Яскравим показником розвитку торгівлі були ярмарки, роль яких дедалі зростала. Арабський мандрівник Павло Алепський (50-ті роки XVII ст.) писав: "У країні козаків ярмарки бувають безперервно від початку і до кінця року. Кожного свята відбувається ярмарок в тому чи іншому місті, як це було ще за часів панування ляхів". Важливе значення ярмарків було у тому, що вони зв'язували в одне економічне ціле найвіддаленіші території України.

Церковні міські братства. Провідну роль оборони віри і нації перебрали на себе міські братства. Вони дісталися нам у спадок від західноєвропейського середньовіччя. В ті часи особистість постійно потребувала підтримки і захисту з боку общини, корпорації, братства. Тому людина не могла усвідомити себе в достатній мірі, бо її обмежували рамки організації. З іншого боку, такі організації, як братства, ставали часто для народу, землі якого були загарбані чужинцями, єдиним засобом збереження своєї культури.

Історію братств вивчали І. Огієнко, Н. Полонська-Василенко та Я. Ісаєвич. На їх думку, братства поступово з церковних об'єднань перетворювались на могутні культурні і освітні осередки зі своїми школами і друкарнями. Братства існували в Україні з глибокої давнини, але розгорнули вони свою діяльність головним чином з XVI ст.

Братства були організовані на засадах моральної і матеріальної взаємодопомоги при православних храмах. Взагалі-то, вони були звичайною формою організації культурних сил до цього і в Польщі. Тут були і ремісничі братства або цехи, братства монахів, братства милосердя. В Україні, крім того, були воєнні — запорізьке "товариство", "младенчеські" або студентські братства. В члени братства приймали українців, православних і не бідних людей. А в середньовічному німецькому місті Кельні були навіть братства багатих (Richerzeche) — союз патриціїв.

У 1570 р. львівські міщани добились того, що представники братства входили до так званої колегії сорока мужів, яка контролювала магістрат. Братські школи почали конкурувати з католицькими і протестантськими, тим самим зберігаючи для України найбільш освічену молодь. Після Берестейської церковної унії 1596 р. справу захисту православ'я перебирають на себе клірики, братства, козацька старшина і "люд посполитий". Українські магнати стали переходити в латинський обряд, а народ без митрополита та інших князів церкви напівлегально створює братства, друкарні, школи та виступає захисником віри предків. Боротьба в Україні в цей час велась не стільки станова, як національна. Православ'я стає вірою хлопською. Тільки "худі і неславні" залишились в старій вірі. Братства стають звичайною формою організації культурних і національних сил в Україні.

Найстаріше з братств — Львівське отримало від патріарха т.зв. право ставропігії, тобто церковної автономії, за якою це братство підлягало лише владі безпосередньо патріарха. Саме ж братство отримало право нагляду на іншими братствами — в Луцьку, Києві, Чернігові, і взагалі над релігійним життям громадянства.

Джерела та література

Багацький В. Суспільне становище жінки в Україні в XVI-XVII ст.— В зб. наукових праць ОДЮА: Актуальні проблеми політики.— Вип. 1-2.—Одеса, 1997.

Грушевський М. Культурно-національний рух на Україні в XVI-XVII ст. — Київ-Львів, 1912.

Грушевский О.С. Города Великого княжества Литовского XIV-XVI вв.— К., 1918.

Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль в розвитку української культури XVI-XVIII ст.— К., 1966.

Ісаєвич Я.Д. Джерела з історії України доби феодалізму XV 1-Х V111 ст.— К., 1972.

Крип'якевич І.П. Джерела з історії Галичини періоду феодалізму.— К., 1962.