Розділ «Тема III. ДАВНЬОРУСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО В ІХ-ХІІ СТОЛІТТЯХ»

Незадовго до своєї смерті, в 1015 p., кн. Володимир зіткнувся з неймовірними труднощами в управлінні зібраними землями. Його власної дружини вистачало лише для завоювання. Для утримання ж старих і нових підданих в покорі війська не вистачало. Весь час діяли вже згадувані відцентрові тенденції. Новгород, Полоцьк, Червлена Русь та інші землі час від часу намагалися відкластись від Києва. Посилаючи в ті землі воєвод на замирення, великий князь ризикував тим, що й воєвода міг стати зрадником і приєднатись до сепаратистів та піти війною на Київ. Тому-то за Володимира зміцніла система роздачі уділів синам.

Русь за кн. Ярослава. Боротьба з розбратом і сепаратизмом. Серед 12-ти синів Володимира нам цікавий буде Ярослав, який княжив в Новгороді. Він вперше згадується в літописах як бунтівник, який виступив проти батька. Друга дійова особа — це ще один син кн.Володимира і молодший брат Ярослава кн. Мстислав. Від взаємовідносин між ними залежав далі перебіг всього політичного життя держави.

Проте не втратили надій захопити великокнязівський стіл і решта братів. Улюбленими дітьми кн. Володимира були його сини від іншої жінки — підліток Борис і малий Гліб. Кн. Володимир ненавидів свого старшого сина Святополка, спадкоємця престолу. Святополка звали "сином двох батьків", тому що Володимир захопив в полон і одружився на вже вагітній жінці вбитого ним брата Ярополка.

Святополк енергійно налагоджував зв'язки і з печенігами, і з поляками. Мабуть, його можна назвати першим руським "західником". Своїм духівником Святополк обрав єпископа Колоберезького—німця Рейберна, але це трагічно скінчилося для обох. Кн.Володимир посадовив і німця, і княжича до буцегарні, з якої єпископ вже не вийшов. Крім того, кн.Володимир збирав військо, щоб поквитатись зі своїм сином Ярославом.

Після смерті кн. Володимира у воєнному поході проти печенігів був кинутий напризволяще його улюблений син Борис. В Києві натовп звільнив з тюрми Святополка і проголосив його великим князем.

Зі сказаного видно, що гору почали брати відцентрові сили. Справа йшла до війни, особливо жорстокої тому, що вона стала братовбивчою. Незабаром це проявилось в точно виконаному наказі кн.Святополка вбити своїх малолітніх братів Бориса і Гліба, за що він був прозваний Окаянним. Він же наказав також вбити і дорослого брата Святослава, князя древлянської землі.

Ця війна, що розпочалась в 1015 році з ініціативи кн. Святополка Окаянного між ним і братом кн. Ярославом, ослабила державу. Ярослав ціле життя кульгав на одну ногу. Вчені стверджують, що він страждав на хворобу Пертеса - поразку тазобедрово. о суглоба. Ця хвороба була успадкована по материнській лінії нащадками Володимира Великого після його шлюбу з донькою полоцького князя Рогволода - Рогнедою. Саме з Ярослава, а також з його рідної сестри Прямислави почалась міграція хвороби Пертеса не тільки серед Рюриковичів (Ярослав Осмомисл), а й серед Арпадів і П'ястів.

Як зазначає М.Костомаров, в одну з п'ятниць 1019 р. відбулась кривава січа між братами. Війська кн.Святополка були розбиті, а сам він втік з поля бою. Невдовзі, приголомшений розгромом і втратою влади, кн.Святополк помер на чужині. Місце його поховання невідоме.

Після перемоги над братом великий князь київський Ярослав був змушений заново приборкувати бунтівливих удільних князів, які відокремились від Русі. Для цього він повинен був витримати жорстоку і вперту боротьбу зі своїми родичами. Так, племінник кн.Ярослава полоцький князь Брячислав пограбував Новгород, Кн.Ярослав відбив у нього полонених, проте війна не вщухала. Біля Суздаля піднялись волхви. "Була смута велика", приборкана тільки в 1024 році. Тим часом відокремились в'ятичі, знову приєднані вже тільки кн.Володимиром Мономахом. їх приклад наслідували сіверяни. Цим не забарився скористатись брат великого князя Мстислав.

В 1023 році "пішов Мстислав на Ярослава з хазарами і касогами". В літописній традиції ініціатива завжди належить князеві, а вплив радників і тиск громадської думки ігноруються. Та в цьому випадку точніше було б сказати, що на Русь пішли війною хазари і касоги, а щоб привабити на свій бік частину русів, привели з собою кн. Мстислава.

Отже, восени того ж року вночі, під час сильної грози біля м.Листвена на сіверській землі зустрілись скандинави кн.Ярослава зі степовиками кн.Мстислава, "і була січа велія". З боку Мстислава першими в бій вступили сіверяни, а хазари і касоги, з якими прийшов кн. Мстислав, були залишені в резерві. Переможцем з цієї битви вийшов кн.Мстислав. Кн.Ярослав, потерпівши поразку, сховався в Новгороді.

Проте кн.Мстислав не скористався можливістю зайняти великокнязівський стіл в Києві. Навпаки, він попросив у переможеного кн.Ярослава миру. Що його спонукало до цього?

В літописі цитуються слова кн.Мстислава, сказані ним після битви; "Хто цьому не зрадіє? Ось лежить сіверянин, ось варяг, а своя дружина ціла!". Цинізм князя засвідчив сіверянам, що їх не звільнили від влади великого князя, а просто використали. Такі стосунки з союзниками тоді були зазвичай. Та, як покаже час, такими ж вони часто-густо залишались і в майбутньому. Ті з сіверян, що залишились живими, були ображені в найкращих своїх почуттях, а без їх підтримки кн. Мстислав і мріяти не міг про те, щоб зайняти Київ.

Тому кн. Мстислав, як молодший брат, став просити миру у кн. Ярослава. Визнання в ті часи себе молодшим братом означало прояв покори і перехід удільного князівства, яке перед тим відкололось від держави, на права автономії. Фактично ж, кн.Мстислав був разом з кн.Ярославом співправителем Русі. Все склалось у відповідності до пропозиції кн.Мстислава: "Ти, старший брат, сиди в Києві, а мені нехай залишиться лівий бік Дніпра!".

Після замирення з старшим братом кн.Мстислав жив в основному в Чернігові, зрідка наїжджаючи в Тьмутаракань, якою він теж володів. По своїй смерті він не залишив спадкоємців, тому кн.Ярослав знову почав одноосібно правити Руссю. Кн.Ярослав з задоволенням поміняв буйний Новгород на культурний Київ. Проте він вжив превентивних заходів на рахунок можливої змови проти нього. Яких саме, ви зараз взнаєте.

У війні з братами у кн.Ярослава був союзником його дядько Коснятин Добринич. Щоб і цей родич не став черговим суперником у боротьбі за владу, кн.Ярослав його нейтралізував. Як сказано в Софійському першому літописі, "разнєвася на нь вєлікій князь Ярослав і поточі й в Ростов (на землях племені меря — Л.К., Б.В.) і на 3-є лето повєлє его убіті в Муроме на рєцє на Оце". Єдність держави була досягнута завдяки угоді між Новгородом — самостійною землею з вічовим управлінням, де був сильним вплив язичників, Києвом — столицею Русі і Черніговом — містом з заможним і войовничим населенням. Всяка угода є за своїм характером компромісною. Такою була й ця угода, що базувалась на визнанні окремими областями Русі влади над собою великого князя київського.

Подальше зміцнення держави кн.Ярославом Мудрим. Після замирення бунтівливих родичів кн.Ярослав міг, нарешті, зайнятись проблемами біжучими, хоча від цього вони не були менш важливими. Він розширював область руського впливу, продовжуючи справу всіх своїх попередників - - тобто збираючи землі. Інакше кажучи, підкоряючи інші племена. Кн.Ярослав підкорив чудь, а на їх землях побудував місто Юр'їв, назване так за його християнським ім'ям. Він також здійснив воєнні походи шятвягів і Литву та обклав їх даниною. Кн.Ярослав остаточно закріпив за Руссю червенські міста тим, що породичався з польським князем Казиміром і, в свою чергу, допоміг останньому підкорити Мазовію.

За кн.Ярослава відбулась остання війна з Візантією. Правда, вона слави руським воїнам не принесла, бо вони потерпіли в ній поразку. В 1046 році був підписаний мир, закріплений шлюбом сина Ярослава з донькою візантійського імператора Константина Мономаха.

Більш всього кн.Ярослав відомий вдячним своїм нащадкам як будівничий. Єдиною будівлею XI ст., яка збереглась й посьогодні, є збудований кн.Ярославом храм св.Софії. Храм залишився зразком візантійського зодчества в цілій Європі. Збільшення єпископських кафедр вимагало запровадження митрополії або головної кафедри. Початок руської митрополії було покладено одночасно з заснуванням св.Софії. За Ярослава ж першим руським митрополитом став Іларіон, а до цього главу церкви присилали з Константинополя. Наступним за Іларіоном митрополитом був Єфрем, теж родом русин.

Час княжіння Ярослава ознаменувався розповсюдженням християнської релігії в усіх руських землях. Тоді ж виросло покоління тих дітей, яких ще кн.Володимир віддавав в "навчання книжне". Ярослав продовжив батькову справу тим, що зібрав в Новгороді 300 дітей у старост і попів і віддав їх "вчитись книгам".