Розділ «Тема III. ДАВНЬОРУСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО В ІХ-ХІІ СТОЛІТТЯХ»

1. Етапи хрещення Русі. М.Ю.Брайчевський вважає, що було декілька етапів проникнення християнства на Русь. Процес розповсюдження християнства на Русі відбувався впродовж віків і пройшов через декілька стадій.

2. Спонтанне (самодовільне, викликане не зовнішніми, а внутрішніми причинами) проникнення християнських ідей в середовище східноєвропейських племен (в тому числі і східно­слов'янських).

3. Спорадичне (окреме, випадкове, одноразове) введення нової віри окремими східнослов'янськими володарями.

4. Перше офіційне хрещення Русі за Аскольда.

5. Втрата новим віровченням функції державної релігії в результаті перевороту 882 р.

6. Вперта боротьба християнства з поганством на протязі X ст., в ході якої три спалахи антихристиянського терору чергувалися з періодами релігійної толерантності.

7. І врешті, друге офіційне хрещення за Володимира і остаточне проголошення православ'я державною релігією Русі. Хрещення Русі кн. Володимиром Великим. Кн. Володимир вибрав серед багатьох релігій світу саме християнство грецького (православного) зразка, тому що воно визнавало верховенство світської влади над церковною. Християнство також освячувало владу—в Біблії написано, що всяка влада від Бога, ще й додано, що царі і раби будуть вічно. Утверджуючи феодальну державність, християнство таким чином утверджувало в рамках системи повну свободу і чітко визначені права для переважної більшості населення. Воно також ліквідовувало політичну неупорядкованість системи і забезпечувало більш-менш природний вихід для творчих можливостей давньоруського суспільства.

На рішення кн. Володимира дати християнству становище державної релігії, поруч з особистими, впливали також міркування політичного характеру. На цей час вся Європа була вже християнською і з упередженням ставилась до нехристиянських народів. Щоб увійти в коло європейських народів, треба було визнати християнство. Нова релігія мала для Київської держави також внутрішньополітичне значення, тому що ліквідувала племінні пантеони богів і згуртувала усі племена навколо влади. Культурне значення християнства полягало в тому, що воно принесло з собою вищу цивілізацію і нові звичаї.

Кн. Володимир дуже енергійно взявся запроваджувати християнство. Для цього він наказав знищити капища старих язичницьких богів по всій державі. В Києві хрещення не зустріло особливого опору, а в інших місцевостях воно проводилось примусово. Наприклад, в Новгороді залишилась приказка про Володимирових воєвод, яким він доручив хрестити своїх підданих далеко від столиці:

"Путята хрестив вогнем, а Добриня — мечем". Митрополит Іларіон в "Слові о законе і благодаті" про хрещення Русі писав: "аще хто и нєлюбовію, но страхом повєлевшого крхєщахуся, понєжє бє благоверіє его с властию спряжено". Природно, що нова віра нав'язувалася насильно. А у віддалених від столиці місцевостях двовір'я зберігалося на протязі століть. Серед деяких вчених панує думка, що першими митрополитами на Русі були все ж таки не греки, а болгари, які правили церковну службу зрозумілою для віруючих мовою. Недарма перші церковні книги на Русі написані були староболгарською (церковно-слов'янською, як інколи кажуть) мовою.

Названі стадії християнизації Русі складають один послідовний ланцюг подій, що привели східних слов'ян в християнський світ європейських народів. Як переконливо доводить М.Ю.Брайчевський, християнський монотеїзм вперше дав нашим предкам ідею моністичного Всесвіту, в якому неймовірна кількість і різноманітність конкретних проявів буття зв'язані спільною першопричиною.

ТИП ДЕРЖАВНОСТІ

Ще князь Святослав, батько кн. Володимира, почав реформувати органи адміністративно-територіального управління Київської Русі. Суть їх полягала в тому, що в руські волості і землі великий князь київський почав призначати своїми представниками найближчих родичів. Вони повинні були здійснювати на місцях всі судові, фінансові і військові функції великого князя. Рання смерть князя Святослава перервала проведення цієї реформи. Суть адміністративної реформи полягала в ліквідації племінних князівств. Вождів і князів племінних князівств замінили намісники великого князя — його сини і старші дружинники, які були відіслані у волості "на кормление", як платню за службу.

Адміністративна, воєнна і судова реформи кн. Володимира. З часом реформу Святослава продовжив його син, великий князь київський Володимир. Йому вдалося завершити цю реформу. Територія держави була поділена на волості і уділи. Всі 12 його синів були призначені ним в найбільші волості Русі як представники центральної влади. Тип державності, який встановився в результаті цієї реформи, проф. О. Пріцак називає патримоніальним. Це означало, що державна влада, економіка, культура були монополією князя та династії, яку він очолював, і ними ж контролювалась. Склалося ж так тому, що і джерело української християнської культури, Візантія, була також патримоніальною державою. В таких обставинах неможливо було в княжу добу створити провідну верству (цілий пануючий клас), співучасника влади із володарем та політичну культуру правлячої еліти.

І таким цей лад був тому, що великий князь одночасно був і главою династії, який ділився своєю владою з членами сім'ї. У випадку вимирання династії, або за умови воєнної поразки держави остання щезала з політичної карти світу.

Воєнна реформа кн. Володимира була спрямована на зміцнення оборонного потенціалу Русі. Суть її полягала в ліквідації племінних воєнних об'єднань і злитті воєнної системи з системою феодального землеволодіння.

Судова реформа передбачала вдосконалення звичаєвого права під назвою "Закон Руський" і пристосуванні його до сучасних умов. Малось на увазі, що ініціатива і право в проведенні судочинства на всій території держави повністю переходила до рук великого князя.

За правління кн. Володимира остаточно сформувалась Руська держава і її територія. Володимир фактично завершив процес збирання земель. На заході Русь сягала Карпат, а на сході — Волги, на півночі вона починалась на берегах Балтики і простягалась до берегів Чорного моря. Після цього територія Русі вже не збільшувалась.

З падінням Хазарського каганату та виходом печенігів до кордонів східнослов'янських земель почалось відселення слов'янського населення у внутрішні райони. Літопис засвідчує, що в ті часи кн. Володимир будує нові та реконструює старі фортеці по Десні, Ворсклі, Трубежу, Сулі. Археологічними роботами встановлено, що Посулля стало південно-східним рубежем Київської Русі.

Відцентрові сили у вигляді племінних князівств Прикарпаття (білі хорвати) ще пробували відокремитись від Києва. Але це була остання така спроба, яку кн. Володимир задавив в самому її зародку. Як писав С.М.Соловйов, кн. Володимир в 992 р. ходив з єпископами в землю Червенську, навчав, хрестив людей і збудував місто і дерев'яну церкву Богородиці. "Ходити в землі" — в ті часи означало зовсім не візит миру і дружби.