Розділ «Тема XIII. УКРАЇНА НАПЕРЕДОДНІ ТА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1939—1945 pp.)»

Німці ж вперше у воєнних донесеннях і рапортах зі Сходу почали відкрито повідомляти про дії УПА тільки з березня 1943 р. Це робилося для того, як зазначав хтось з ідеологів рейху, щоб не пробуджувати в українцях ідею незалежності України. Але довго приховувати факт масового організованого опору в Україні фашистським окупантам не вдалося. І тоді на повну потужність запрацювала гітлерівська пропаганда. Німці твердили, що діяльність ОУН і УПА була інспірована Москвою і більшовиками: "ОУН і більшовизм — це одне; тому вони мусять бути знищені!". А в листівці німецького командування, підписаній фон дем Бахом, говориться: "...признано українського вожака бандитів Бандеру старшим большевиком совєтської України".

Знову ж таки радянська пропаганда спростовувала ці твердження і вела своєї. Так, у зверненні Верховної Ради УРСР до населення України від 21 травня 1943 р. сказано, що "...ватажки націоналістичної банди... - - прямі агенти Гітлера". А далі: "Вони хочуть, щоб Радянська Україна порвала теперішній союз,., і виділилася в окрему державу...". Що відповідало дійсності.

ФАШИСТСЬКИЙ ТЕРОР І ПОСИЛЕННЯ РУХУ ОПОРУ

Вперше офіційно про цс нагадав німцям провідник УЦК в Генеральному Губернаторстві В. Кубійович в листі від 25 лютого 1943 р. В цьому листі В. Кубійович повідомляв про масові випадки знущань, нелюдське поводження, арешти й масові страти. Набір робочої сили і вивезення її в Німеччину перетворювалися в полювання на людей. У грудні 1942 р. по всій Галичині було арештовано вражаючу кількість людей, запідозрених у приналежності до руху Ст. Бандери. Німці часто розстрілювали цілі сім'ї. "Дітей, немовлят, старих людей і навіть далеких родичів заарештованих убивали без всякого суду, як тільки була хоч найменша підозра, що один з членів сім "і вчинив злочин проти окупаційних властей", — писалося в одному з донесень абверу. В ньому також вказувалось, що до березня 1943 р. на Волині німці спалили 40 сіл. Так було по всій Україні.

Один з німецьких рапортів констатував, що німецька адміністрація не пробувала зрозуміти українське населення. "Цивільна адміністрація викопала глибоку прірву між українцями і німцями, прірву, заповнену кров 'ю", — робився висновок у повідомленні.

У відповідь на це ОУН Бандери розповсюдила заяву, в якій проголошувала, що більшовицькі і нацистські методи по відношенню до українського народу — одні й ті ж самі. Листівка особливо ворожа була щодо німців і закликала молодь в бойові ряди ОУН і боротися за Українську державу.

З березня 1942 р. Головна служба безпеки Рейху ввела в своїх донесеннях про ОУН Бандери рубрику "Український рух опору". Донесення РСГА з того часу постійно мали таку рубрику, присвячену лише національному опору в Україні.

До якогось часу німці вважали, що ОУН Бандери — це рух українців, що нелегально прибули з Галичини, чи, можливо, з Рейху. У березні — квітні 1942 р. вони почали усвідомлювати, що цей рух поширився серед молоді по всій Україні й особливо на Волині і на Поділлі. На Волині ОУН проводила серед молоді "таємну підготовку політичного і військового характеру", ці молоді українці вважалися частиною революційної націоналістичної армії.

Цього ж року Гіммлер нагадав про декрет "Нахт унд Небель" ("Ніч і туман"), за яким будь-який злочин ненімецьких цивільних осіб, спрямований проти Рейху чи окупаційної влади, карався смертю на місці або зникненням для всіх, хто їх знав, безслідно, "в ночі й тумані".

У 4-му номері "Бюлетеня" ОУН за квітень 1942 р. зазначалося, що за дев'ять місяців війни в Україні не сталося особливих змін. Замість радянського тоталітаризму прийшов тоталітаризм націонал-соціалістичний. Обидва вони подібні своєю головною метою, різна тільки їхня тактика. В обох випадках під привабливою маскою — з одного боку, соціалістичний рай, з другого — "щасливе" життя у "Новій Європі" — криється той самий ворожий нам імперіалізм. "Українську націю деполітизують, у неї віднімають її політичні ідеали і її віру в можливість створення своєї держави, і всіх носіїв ідеї незалежності будуть знищувати". З цього часу стали формуватися збройні групи, так звані групи самооборони ОУН Бандери.

БОРОТЬБА ОУН І УПА ПРОТИ РАДЯНСЬКИХ ПАРТИЗАНІВ

УСПІХИ ОУН І УПА В БОРОТЬБІ З ОКУПАНТАМИ

На початку діяльність українських національних частий, що входили до УПА, обмежувалася нападами на німецькі продовольчі склади. Ця діяльність, як і діяльність радянських партизанів, значно посилилася з січня 1943 року.

На початку лютого відділи УПА перейшли до широкомасштабних операцій на два фронти: проти німців і проти радянських партизанів. УПА вирішили відтіснити радянських партизанів на північ, за річку Прип'ять і на схід за річку Случ.

Німців же УПА змушувала залишати опорні пункти і місцевості, які захищали нечисленні гарнізони. Захопивши певну територію, УПА хотіла покласти край новим німецьким каральним експедиціям проти сіл і взяти на себе повністю захист населення.

Як вже зазначалося, вперше з березня 1943 року в німецьких рапортах з окупованих територій говорилося в загальних рисах, шо в районі Сари-Костополя з'явилася "байда" з приблизно 1 тис. чоловік під командою Вороння і "групи бандитів" ОУН Бандери.

А вже в квітні служба ренхекомісара склала карти генерального округу Волинь-Поділля, на яких була показана справжня ситуація німецького управління. Починаючи віл лютого 1943 року, цей регіон був великою мірою контрольований рухом опору. Але генеральний округ Волинь-Поділля простягався аж до кордону з Білорусією і мав 80 506 кв. км, де проживало 4 мли. 212 тис. мешканців. Цей регіон мав велике значення з економічного погляду.

У більшості районів Волині німецька адміністрація існувала лише в районних або окружних центрах, а сільська місцевість була повністю в руках повстанців і частково (на півночі) в руках радянських партизанів.

В одному з німецьких рапортів підкреслювалося, що коли йдеться про український національний рух, тоді "треба повністю евакуювати місцеве населення з цих районів". Рапорт інформував, що повстанці часто вживали важку зброю, навіть гармати, які здобули "у словаків та інших".

У травні 1943 р. у Волинській, Подільській, Житомирській областях, тобто на території 145 308 кв. км (43% території