Розділ «Тема XIII. УКРАЇНА НАПЕРЕДОДНІ ТА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1939—1945 pp.)»

"Нойєс орднунг" — новий порядок нацистів не забарився проявитися в усій своїй руйнівній силі. Расистська ідеологія арійської раси глибоко деформувала людську психіку, пробудила звірячі інстинкти. Брутальність поведінки фашистських окупантів перейшла всі межі: грабунок, садизм, ґвалтування, вбивства стали нормою поведінки німецьких солдат в Україні. Наприклад, в одному тільки Києві за роки німецької окупації було розстріляно більше людей, ніж загинуло солдат США у Другій світовій війні.

В "Книзі пам'яті України", яка є підсумком великої архівної роботи, здійсненої обласними редколегіями, стверджується, що Україна дала фронту понад 6 млн. солдат. З них 3 млн. загинули, кожен другий з тих, що залишився, став інвалідом.

Символами величі солдатського подвигу, мужності партизанів і підпільників стоять на нашій землі тисячі музеїв ратної слави, пам'ятників та обелісків. Зокрема на Одещині знаходиться 2415 братських могил, на яких золотими буквами викарбувані імена воїнів-визволителів, які загинули на землі України.

Одним з таких вражаючих пам'ятників високого героїзму народу у битві з фашизмом є обласна "Книга пам'яті України", видана друком в Одесі. В цій 10-томній історико-меморіальній праці вміщені імена 135 тисяч воїнів-одеситів, які загинули або пропали безвісті. В неї внесені також імена 2445 партизанів, підпільників, моряків, авіаторів, залізничників та інших громадян, мешканців Одещини. Всього ж в "Книзі пам'яті" вміщені імена більш ніж 156 тисяч чоловік — кращих синів і дочок нашої Батьківщини

РАДЯНСЬКИЙ ПАРТИЗАНСЬКИЙ РУХ В РОКИ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ

У відповідь на нацистський "новий порядок" український народ піднімався на боротьбу в тилу окупантів. Існували дві течії руху Опору: підпільні комуністичні організації, а також націоналістичне підпілля (ОУН і УПА).

До кінця 1941 р. німцями була окупована вся Україна, окрім Криму. Відбувся новий адміністративно-територіальний поділ України. Вона була поділена на три частини — Дистрикт Галичина, Рейхе комісаріат Україна і Трансністрія. Велику частину України Гітлер віддав своїму союзникові І. Антонеску. З Одеської, південних районів Вінницької і західних Миколаївської області було сформовано нову румунську провінцію під назвою "Трансністрія". Чернівецьку та Ізмаїльську області також передали Румунії.

Таким чином, радянська влада не могла чинити опір окупантам, бо втекла разом з армією на схід. Народ України був залишений напризволяще. Реальною силою, що протистояла німецьким загарбникам, були радянські партизани і підпільні організації, а також політична організація ОУН.

Правда, перед війною радянське керівництво стверджувало, що війна буде вестись на чужій території і "малою кров'ю", тому приготування до партизанської і підпільної боротьби вважало недоцільним і шкідливим. Підпільні організації створювали поспіхом, не мали необхідної кількості кадрів. Відсутність досвіду конспіративної роботи, діяльність фашистських провокаторів, зрада частини залишених для підпільної роботи партійних працівників призвели до значних втрат радянського підпілля протягом першого року війни.

Щоб підірвати тили ворога, треба було налагоджувати диверсійно-партизанську боротьбу за допомогою місцевого населення. Хоч і з запізненням, партапарат організував розгалужену мережу органів для керівництва партизанським рухом. В Україні в червні-вересні 1941 р. було створено 23 підпільних обкоми КПРС, сотні міськкомів і тисячі партійних осередків. В тилових містах України почали працювати школи з підготовки диверсантів і радистів, які потім сотнями засилалися в тил ворога і зразу ж попадали до рук професіоналів з абверу або гестапо. Про дальшу долю багатьох з них невідомо й по сьогодні.

Побудована на бюрократичних засадах мережа управління ще не існуючим партизанським рухом виявилася недієвою. Багато які з керівних структур так і не розпочали активних дій. На середину 1942 р. ЦК КП(б)У мав відомості про 766 загонів чисельністю близько 26 тис. бійців. Активно діючими були лише кілька десятків.

Найбільш активно діяли партизанські з'єднання С. Ковпака і С. Руднєва у Спадщанському лісі на Сумщині. На Чернігівщині діяв загін під командуванням О. Федорова, який з часом перетворився на партизанське з'єднання. На Сумщині і в Брянській області Росії міцним партизанським формуванням став і загін під командуванням О. Сабурова.

У середині 1942 р. був створений Український штаб партизанського руху (УШПР) на чолі з генералом Т. Строкачем. Штаб керував рейдами великих партизанських з'єднань по тилах ворога, зокрема, С. Ковпак — від Путивля до Карпат. О. Сабурова — на Житомирщину, О. Федорова — на Волинь. За відомостями УШПР, на окупованій території України діяло понад 330 тис. партизанів, у тому числі 29 з'єднань і 83 загони, у складі яких налічувалось 43,5 тис. бійців. Німецьке командування володіло даними про наявність лише до 50 тис. бійців.

У 1943 р. на окупованій території України підпільний і партизанський рух досяг найвищого розмаху. Саме в цьому році були проведені вже названі партизанські рейди. Під час Курської битви партизани здійснювали "рейкову війну". У партизанських загонах діяли десятки професійних розвідників і диверсантів. Найбільш відомий серед них — М. Кузнецов. Координація дій партизанів та підрозділів Червоної армії стала важливим чинником у досягненні перемоги над німецько-фашистськими окупантами.

У 1944 р. було сформовано І Українську партизанську дивізію, яка під командуванням П. Вершигори здійснила рейд на Сян і Віслу. Попри всі прорахунки і недоліки партизанський рух мав дуже велике значення у боротьбі проти німецько-фашистських окупантів. За підрахунками німецького командування, 10% сил вермахту на Східному фронті було кинуто на боротьбу з партизанами.

Як нам здається, долю України у війні об'єктивно оцінює французький історик проф. Володимир Косик у своїй монографії "Україна і Німеччина у Другій світовій війні". (Львів, 1993). Завдяки безлічі нових документів, у свій час недоступних для радянських істориків і використаних В. Косиком, йому вдалося сказати багато нового і невідомого для нас про перебіг подій війни, зокрема на території України. Так, в новому світлі виглядає діяльність ОУН, про що мова йтиме далі.

Вагомий вклад у вивчення долі України та її народу в роки Другої світової війни зробив проф.М.В.Коваль у праці "Україна: 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії". (К., 1995). Зокрема, він приводить маловідомі дані про перебіг воєнних дій на території

України: "Війна на території України не припинялася ні на годину протягом 40 місяців — з 22 червня 1941 до 28 жовтня 1944 року, 35 з них припадають на активні бойові дії. Дії регулярних військ поєднувалися зі збройною підпільно-партизанською боротьбою, що з 1943 року активно поширилася на грунті масового несприйняття українським народом ідеології фашизму".

Найбільш запеклі бої та битви радянських військ відбувалися майже в 200 населених пунктах України. Найчастіше вони супроводжувалися підтримкою сотень тисяч партизанів та підпільників.

В Україні була здійснена майже половина стратегічних операцій, проведених на радянсько-німецькому фронті взагалі. Особливо запеклими і кровопролитними були бої в 1943-1944 роках. Той же М.В. Коваль пише, що в одній оборонній, 11 стратегічних і 23 фронтових наступальних операціях цього періоду на території України, загинуло й поранено 3,5 млн. воїнів Червоної армії.