Розділ «Тема XI. УКРАЇНА ПОЧАТКУ XX СТ. — АРЕНА НАЦІОНАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ СУПЕРЕЧНОСТЕЙ ТА ІМПЕРІАЛІСТИЧНИХ ПРОТИБОРСТВ. БОРОТЬБА ЗА ДЕРЖАВНІСТЬ (1900—1921 РР.)»

Погляд української соціал-демократії щодо тактики в разі воєнного конфлікту між Австрією і Росією поділяли всі українські партії в Галичині й на Буковині. Український рух в Галичині здобував нові позиції на полі політичнім і господарськім. В 1914 р. була зроблена зміна виборчого закону до галицького сейму, українці на підставі цієї реформи мали право на 60 мандатів в парламенті. Це свідчило про те, що українці в Австрії добилися успіху, спираючись на свої власні сили, і були певні, що незабаром виборють собі і автономні права.

В Європі перед 1914 р. "пахло порохом". Австрійські українці, що звикли до вищих форм національного життя, зі страхом дивилися на можливість опинитися в межах царської Росії, де політично і національно гинула основна маса українського народу.

А в цей час відбувалося польсько-російське зближення у Львові: перед самою війною намісник Галичини Коритовський приймав кореспондента російської чорносотенної газети "Новое время" і запевняв його, що москвофільська партія може знайти для себе умови вільної пропаганди в Галичині.

З антиросійськими настроями в Західній Україні мусила рахуватись Росія, яка боялась розповсюдження "мазепинської зарази" з Галичини на всю Україну. Цей страх призвів до того, що загарбання Галичини стало однією з найважливіших цілей російської дипломатії. Таким чином, українська проблема стала міжнародним питанням, розв'язання котрого залежало від сили Австро-Угорщини та її союзників—з одного, а Росії з союзниками — з другого боку. На найближчий конфлікт між тими двома силами і розраховували українські автономісти, під знаком цього майбутнього конфлікту і склалась їх програма.

Значення українського питання для Європи скоро зрозуміли в обох політичних таборах. Майбутнє українського національного руху залежало тепер від того, чи Росія розтрощить Австро-Угорщину і добереться до Адріатики і Дарданелл, чи навпаки — вона сама, як тоді писала преса, "зістане відперта за Дніпро". У повній відповідності зі значенням цієї дилеми для Антанти і Центральних держав формувалося також їх відношення до України.

УКРАЇНА В РОКИ ВІЙНИ

На межі XIX і XX ст. світ вступив в епоху імперіалізму. Загострилися протиріччя між основними капіталістичними державами Європи. Ще в кінці XIX ст. відбувся розподіл сфер впливу, ринків збуту товарів, монополізація виробництва. Кожна з країн, що хотіла брати участь в цих процесах, вважала за необхідне діяти воєнними засобами. Це було тим більше легко, що розвиток найбільших імперій Європи — Російської, Австро-Угорської, Германської і Оттоманської—відставав від розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

Отже, світова війна призвела до порушення рівноваги між традиційними формами державного устрою і більш прогресивним і динамічним у своєму розвитку суспільством. Війна прискорила і загострила соціальні конфлікти. Найбільше це позначилось на Російській і Австро-Угорській імперіях. В Росії після революції 1905— 1907 pp. залишилися нерозв'язаними гострі соціальні суперечності, а у Австрії великого розмаху набрали національно-визвольні рухи.

Приводом до війни стало вбивство у липні 1914 р. у м. Сараєво в Боснії студентом Григорієм Принципом спадкоємця австрійського престолу ерцгерцога Франца-Фердинанда. Під тиском Німеччини Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. Почала загальну мобілізацію Росія. Німеччина зразу ж оголосила війну Росії, а через три дні — її союзниці Франції. На другий день після окупації кайзерівськими військами нейтральної Бельгії війну Німеччині оголосила союзниця Франції — Великобританія.

Війна стала некалендарним початком XX ст. Більш ніж 3,5 млн. українців у російській армії і 250 тис. в австро-угорській опинилися по обидва боки фронту і змушені були воювати один проти одного за чужі інтереси. Земля України надовго стала театром воєнних дій, що катастрофічно позначилося на долі мільйонів українського населення.

У війні на два фронти Німеччина спрямувала основні свої сили на Францію. Кайзерівські війська через Бельгію і Люксембург раптово увірвались на територію країни, загрожуючи Парижу. Уряд Франції закликав Росію на допомогу. Російські війська під командуванням П. Ренненкампфа і О. Самсонова розгорнули бойові дії на території Східної Прусії, в результаті чого наступ німців на Париж припинився. Столиця Франції уникла страшної небезпеки. Оскільки ж російські армії в Прусію були направлені без належної підготовки, то незабаром вони потерпіли поразку в районі Мазурських боліт. Командувач однієї з армій О.Самсонов покінчив життя самогубством.

Три інших російських армії розгорнули воєнні дії проти чотирьох австро-угорських армій з наміром захопити Перемишль, Львів і Галич. Г (Прикриваючись ідеєю об'єднання усіх руських земель, російське самодержавство планувало приєднати Галичину, Буковину та Закарпаття. Австро-Угорщина, у свою чергу, претендувала на Поділля і Волинь. Німеччина вважала, що "Росія повинна віддати... прибалтійські провінції, частину Польщі і Донецький басейн з Одесою, Кримом і Приазов'ям...". Характер війни з боку обох союзників був імперіалістичним.

Отже, згідно з планом, який Німеччина заздалегідь підготувала разом з Австро-Угорщиною, на початку війни німці мали кинути із Східної Прусії на Росію дві армії. Та цього не сталося. Єдине, що вдалося зробити німцям, це зібрати декілька дивізій для охорони кордонів, а не для наступу. Більшість німецьких військ була кинута на французький фронт. Сталося це тому, що Італія, союзниця Німеччини, раптом проголосила нейтралітет і не виступила проти Франції. Тим часом німці обіцяли Австрії, що після удару по французах вони перекинуть дві армії на схід проти Росії. А поки що Австрія сама мусила боронитись, що, мовляв, було не важко, бо Росія ще не скінчила навіть мобілізації.

Успішні дії російських військ привели до того, шо в серпні вони вступили до Львова. Східна Галичина і майже вся Буковина були зайняті російськими військами.

Рятуючи австрійців від розгрому німецьке командування знову перекинуло частину своїх військ з західного фронту на східний.

Воєнні успіхи російських військ дали підстави цареві Миколі II для вторгнення в Німеччину. Під Варшаву та Івангород було перекинуто З армії. Тривалі бої у Польщі, що розпочалися між воюючими сторонами, виснажили супротивників. І російські, і німецькі війська перейшли до оборони.

В основі плану Шліфена, начальника генштабу німецької армії, лежала ідея блискавичної війни проти Франції. Після цього ще до осіннього листопада німці надіялись завершити кампанію на Сході у війні проти Росії. Та воєнна фортуна розпорядилася так, що основний перебіг воєнних подій відбувався на східному фронті. Розгром росіянами австрійських армій в Галичині, а німецьких — в районі Лодзі означали крах плану блискавичної війни ("бліцкригу"). На західному фронті почалася позиційна окопна війна.

Після цього держави Троїстого союзу посилили бойові дії проти Росії з наміром вивести її з війни. Тим-то на початку 1915 р. на Західному фронті Росії протистояли вже 140 німецьких і австро-угорських дивізій, тоді як на початку війни влітку 1914 р. — всього 55.

Взимку 1914-1915 pp. російські війська добились успіху в Карпатах і захопили також Перемишльську фортецю. Австро-угорські війська потерпіли поразку таку відчутну, що вона поставила цісарську державу на грань цілковитого краху. Німецьке командування у відповідь протягом півроку проводило активні бойові операції в Польщі. Російські війська змушені були відступати, залишивши в руках ворога Польщу й Литву, частину Латвії і Білорусії, Східну Галичину, Північну Буковину і західні повіти Волині. Восени 1915 p., коли фронт встановився на лінії Чернівці-Тернопіль-Пінськ-Рига, у війну на боці Німеччини вступила Болгарія. Блок союзників Німеччини отримав назву Четверного союзу.

На початку 1916 р. німці і австрійці активізували свої воєнні дії. Тільки в битві при Вердені втрати з кожного боку склали більш ніж 300 тис. чоловік. Однак успіху німцям це не принесло.