Розділ VI ЗАБОБОН ПРОТИ ЗАБОБОНУ

— Це рибальський човен, — сказав бургомістр. — Уявіть собі, які судна були в стародавніх королів, коли вони вирушали в далеку подорож!

Я спитав його, чи могли мати човни такого розміру вітрила, і був страшенно здивований, коли бургомістр відповів, що на них чіпляли вітрила з очеретяних мат. Ще більше я здивувався, коли він спокійно почав креслити на піску таке вітрило з вертикальними смужками, що зображали очерет. «Зробити його зовсім легко, — пояснив він. — Треба класти очерет вряд і зв'язувати його так, як це робив Домінго, коли готував для тебе мату».

Я знав, що на озері Тітікака ще й досі застосовують вітрила з очерету, тільки його там в'яжуть впоперек щогли.

— Звідки ти знаєш, що вітрила робили з очерету? — здивовано запитав я.

— О, дон Педро багато що знає, — відповів він з гордою і лукавою посмішкою.

Це все відбувалося тоді, коли Естеван ще дарував мені з печери коштовні речі, а Лазарус вперше відвідав мене і приніс кам'яну голову. Лазарус дуже захопився і навіть розповів, що, крім інших речей, у печері є маленькі кам'яні кораблики. Деякі з них нагадують човни, зроблені братами Пакараті.

Почувши це, я вирішив при першій же нагоді спробувати щастя в Естевана. Колись жінка сама веліла Естевану спитати мене, що б я хотів мати з печери. Тепер я навмання спитав Естевана, чи не попросить він свою жінку віддати мені з сховища такого човна. Естеван тільки очі витріщив, почувши про це, та коли скінчився робочий день, помчав до селища. Серед ночі він знову з'явився до мене і приніс у мішку п'ять чудових скульптур. Першою він витяг із сухого бананового листя маленьку модель очеретяного суденця, виконану у вигляді серпа. Естеван додав, що, за словами його дружини, в печері є ще кращий човен — з добрим кріпленням, високий, загострений з обох кінців, та ще й прикрашений на носі і на кормі головами богів. Слухаючи його, я хвилювався, бо саме тоді опівночі мали прийти Лазарус та бургомістр, щоб разом зі мною обшукати те місце, де лежав кит. Коли Естеван зник у темряві, я ще не знав, що його дружина, налякана аку-аку, на довгий час відмовиться виносити щось із печери.

Сам Лазарус тієї ночі не міг піти до печери і принести мені човна. Коли, вони з бургомістром повернулись опівночі після магічної церемонії до печери Хоту Матуа, де спали інші довговухі, бургомістр цілу ніч не стулив повік, стежачи за таємничими вогниками та іншими знаками.

Але наступної ночі, коли всіх китів було знайдено, Лазарус непомітно вислизнув з печери. Один з його товаришів прокинувся і швидко підкорчив ноги, тому що остров'яни вважають за погану прикмету, коли хтось переступить через них. Він спитав Лазаруса, куди він іде, і той відповів, що в нього заболів живіт. За скелею в Лазаруса стояв осідланий кінь. Він» поїхав до печери б Ханга-о-Тео.

Рано-вранці Лазарус просунув мені до намету мішок, потім уліз і сам. Він присів навпочіпки і гордо витяг з мішка кам'яну модель схожого на ікло одномісного пора. Потім з'явилось якесь страховисько, що скидалось на крокодила, а далі гарненька чаша з червоного каменю з трьома людськими головами по краях. Лазарус розповів, що в печері є ще три моделі човнів, але вони не такі схожі на той, що зробив Тімотео.

Я щедро заплатив йому і попросив наступного разу взяти з печери й інші моделі човнів. Він зробив це пізніше, через три ночі. Одна фігурка була моделлю справжнього корабля з широкою палубою і високо піднятими носом та кормою. Видно було, що палубу й борти робили з товстих в'язок очерету. Інша модель виявилась кораблем вака пое-пое — схожим на пліт чи баржу, із щоглою, вітрилом і двома незрозумілими виступами на передній частині палуби. Третя модель навіть мало була схожа на судно, вона більше скидалась на продовгувате блюдо, але на ній були позначені смужки, що мали означати очерет, а посередині зяяв отвір для щогли. У заглибинах з внутрішнього боку на носі й на кормі були припасовані чудернацькі голови, звернені обличчями до отвору для щогли. У однієї голови величезні щоки були роздуті, а губи складені в трубочку, наче цей «ангел» дув у вітрило. З зовнішнього боку їхнє волосся сплелось з очеретом. Скульптура була старовинна, а її мотив і стиль зовсім не властиві для острова Пасхи.

Я спитав Лазаруса, що він знає про ці фігурки, але той тільки руками розвів: камені як камені — от і все. В печері залишилося ще багато інших дивовижних речей. Лазарус порушив табу, але з ним нічого не сталось, тому він візьме мене з собою в печеру, коли від'їде військовий корабель, однак з умовою, що ніхто в селищі не знатиме про це.

Бургомістр до цього часу не приніс мені жодної речі, крім надокучливих дерев'яних фігурок. Останнього вечора перед прибуттям військового корабля я покликав його до себе в намет. Це був мій останній шанс. Корабель одійде, бургомістр поїде на ньому, а жодна душа на. острові, навіть його дружина, не знає входу до печер.

Я надумав зробити бургомістрові приємний сюрприз, почасти з егоїстичних міркувань, розраховуючи, що він відповість мені тим же, а почасти з подяки за все те, що він для нас зробив.

Коли він зайшов, я опустив стіни намету, прикрутив лампу і нахилився до нього. Мені одразу здалося, що в бургомістра аж волосся піднімається на голові від передчуття чогось незвичайного. Я сказав йому, що, за словами мого аку-аку, бургомістр, вперше залишаючи острів, має де в чому потребу, і я, слухаючи свого аку-аку, хочу щось подарувати йому. З цими словами я дав бургомістрові найкращий свій чемодан, поклавши туди дорожній плед, простирало, рушник, теплий джемпер, дві пари нових штанів захисного кольору, дві сорочки, купу галстуків, шкарпеток, носовиків, черевики і найрізноманітніші туалетні речі, від гребінця до зубної щітки і прибора для гоління. Потім він одержав ще рюкзак з кухонним посудом і різними дорожніми речами, багато пачок своїх улюблених сигарет та гаманець з чілійськими песо на витрати в великому незнайомому світі. Він дістав також одну з кращих Івонниних суконь для своєї жінки і різні дитячі іграшки. Наприкінці я дав йому ще опудало каймана — південноамериканського крокодила завдовжки з фут, якого за невелику суму накинув мені один негр у Панамі. Естеван і Лазарус принесли з своїх родових печер такі самі фігурки з каменю. Крім того, кайман скидався на один з видів дерев'яних фігурок острова Пасхи, відомий під назвою моко. В Полінезії кайман вважався легендарною казковою твариною, хоч на всіх Полінезійських островах схожими на нього створіннями були тільки маленькі ящірки. Тому. багато хто вважав, що легендарний кайман острова Пасхи — спогад про тих моко, яких древці мореплавці зустрічали на тропічному узбережжі Південної Америки.

Я віддав маленьке опудало бургомістрові і сказав, що воно може вартувати печеру, поки сам він буде на континенті.

Чим більше з'являлося подарунків, тим більше збуджувався бургомістр; рот у нього розкрився, а очі готові були вискочити з орбіт. Він схвильовано прошепотів, що в нього в печері є така сама фігурка з каменю і він принесе її мені. Врешті він уже й говорити не міг і тільки тряс мене за руку і весь час повторював, що мій аку-аку «муй буено, муй, муй, муй буено»[9].

Була вже темна ніч, коли бургомістр, не пам'ятаючи Себе від щастя, виповз із намету і покликав свого вірного друга Лазаруса, щоб той допоміг йому донести речі до коней, які чекали поблизу. Навантаживши все, вони чвалом рушили до селища.

Таємниця родових печер залишилась заплутаною і нерозгаданою, а широкоплечий гігант біля наметів після сімнадцятого дня роботи все ще принижено лежав ниць на купі каміння, коли долина Анакени знову опустіла. Довговухі пішли додому готуватись до завтрашнього свита, а ми покинули намети і перебрались на борт свого судна, що сяяло свіжою фарбою в бухті, готове, вийти в море назустріч військовому кораблю «Пінто»,