Розділ «ДОРОГОЮ БІЛИХ МЕТЕЛИКІВ»

Але південне сонце щедріше за північне, і цей край з давніх-давен вабив до себе. Оцим шляхом, де ми їдемо, сюди вдиралися з півночі войовничі орди, винищуючи племена, що траплялися їм на дорозі, і, тільки діставшись гарячих тропічних долин, вони втрачали своє північне завзяття. Отже, в ті часи тут проходили і китайці, і вигнані ними племена мяо і таї. Потім по кістках китайців прокотилися татарські орди і хмари страшних монголів, які розбивалися лише об Тонкінську затоку. Всіх приваблювало сонце, всі прямували сюди в гонитві за багатством, у пошуках кращого життя, земного раю.

Напевно, це сонце і буйна південна рослинність справді мали чарівну силу, бо і в нас, пасажирів китайського експресу, зростало тепле почуття до цього краю.

Десь за станцією Куейлін я побачив у вагоні двох чоловіків, що стояли біля сусіднього купе. В перші дні подорожі мені нелегко було визначати національність місцевих жителів, але тут я відразу збагнув, що це не китайці: обличчя в них були більш пласкі, монгольські, в око впадали срібні кільця довкола шиї. По цій незвичайній оздобі їх легко було розпізнати. Це були мео, як їх називають в’єтнамці, — колишні володарі південнокитайських просторів, а тепер, після тисячолітньої боротьби, — жителі малодоступних, гірських районів Китаю, В’єтнаму, Лаосу і Сіаму.

Важко було сказати, якого вони віку, зате одне в їхніх обличчях не викликало сумніву: відвертість і якась приваблива простота, характерні для багатьох людей, що дуже зжилися з природою. Обидва не звертали ніякої уваги на пасажирів і пильно придивлялися до чогось у повітрі над долиною, якою ми саме проїжджали. Я теж глянув туди і, здивований, помітив величезну хмару. білих метеликів, що сунула за поїздом. Сила-силенна цих істот летіла на південь, і було в тій незвичайній мандрівці щось зворушливе. Напевно, їх вабило на південь те саме, що колись, тисячі років тому, вабило туди людей, і вони вперто летіли до теплішого сонця, до кращого життя.

Обидва мео, очевидно, розуміли їх, бо жваво, хоч і тихо, обмінювалися своїми зауваженнями. Пізніше я не бачив уже ні метеликів, ні цих мео.

Тоді я навіть не думав, що в цій чудовій подорожі, сповненій всіляких переживань та несподіванок, скромне гірське плем’я мяо полонить моє серце.