Розділ «БЕНКЕТ ДЛЯ ТАЇ»

Своєму коханому я подарувала солом’яний бриль.

Повернувшися додому, я обдурила батька й матір:

На мосту вітер зірвав його з мене.

Гучні оплески нагородили керівника нашої експедиції. Я знав, цю пісеньку і плескав найголосніше.

Раптом крізь загальний гомін до мене долинув вигук: балян! (поляк!). Голоси посилилися, і вже наче лавина вигуків долетіло до мене: балян, балян!

Я запитливо глянув на Тунга.

— Хочуть, щоб товариш теж щось заспівав! Польською мовою! — пояснив він.

От так халепа! Оце мене впіймали! Я присягався всіма святими, що не маю голосу, що я тюхтій, який не вміє взяти жодної ноти, що колись один індієць у Південній Америці, почувши мій спів, подумав, що я хочу принести його в жертву, але всі аргументи, за які я хапався, наче потопаючий за соломинку, спадали як з гуся вода. Сконфужений і сполоханий, я мусив підвестись.

Бачачи, іцо мені не пощастить викрутитися, я вирішив заспівати щось жартівливе. Це здалося мені єдиним виходом з цієї ситуації. На щастя, я пригадав пісню, яку багато років тому мугикав мій батько. Це була страшенно сумна пісня.

Я задуднів кладовищенським голосінням:

Я без мети,

Ти без мети, як отой із люльки дим.

Нас тільки двоє, двоє, та й годі, — полетімо ж із ним…

Щоб пісня була смутнішою, я деякі слова, як «дим» і «з ним» протягував майже до безконечності. Не маючи ані слуху, ані голосу, я немилосердно фальшивив, але вирішивши, що тільки один раз козі смерть, надолужував мімікою і гучним голосом, що гримів, як єрихонська труба.

Я думав, що від моєї сумної пісні слухачі будуть вражені, але наслідки були цілком протилежні. Присутні сяяли від задоволення, а коли я скінчив, висловили свій захват вигуками і бурхливими оплесками. Спантеличений, я підозріливо дивився на сусідів, але ті були справді захоплені.

— Про що говорила пісня? — запитав мене Тунг крізь гомін.

— Про дим з люльки і про марність життя, — пояснив я.

— Ах, — відповів він задоволений, — у нас також є пісенька про люльку, дуже приємна, мелодійна, філософська…

Та ось у глибині залу пролунали ритмічні удари гонгів. У молоді, особливо у дівчат, запалали очі. Почулися заохочуючі голоси:

— Сюе! Сюе!