Розділ «НОВИЙ РІК У МЕО»

До нас підійшов Хон.

— Така ж гра, — сказав він, — є і в нас, і в усіх таї. Вона зветься кон.

Це правда — таї теж кидають м’яч, але в них це весела розвага з видачею фантів тому, хто не встигне схопити м’яча, тоді як у мео це було обрядом.

Я спитав Данга, чи можна й мені трохи погратися м’ячем. Почувши це, він щось сказав гравцям, а мені запропонував зайняти місце одного з юнаків. Його партнерка ні на хвилинку не завагалася, навіть не моргнула, вона почала кидати м’яч мені. Я вдало справлявся з грою. Та під час п’ятого кидка дівчина скерувала м’яч дещо вбік, де стояв інший гравець. Я налетів на хлопця і не впіймав м’яча, який, на мій сором, відскочив од землі. Я хутко зловив його і почав шпурляти далі. Але під час п’ятого кидка сталося те саме, тільки м’яч пішов уже за моєю спиною, я знову наштовхнувся на гравця й промахнувся. Коли цей випадок повторився втретє, я визнав себе переможеним. Сміючись і жартома сварячись на дівчину пальцем, я покинув коло гравців. Веселість молоді на хвилинку змінила хід гри, але тільки на хвилинку; потім одразу ж обличчя згасли, рухи ввійшли до звичного ритму, і все пішло усталеним порядком. Усталеним з давніх-давен.

У житті мео виняткову роль, значно більшу, ніж у сусідніх племен, відігравали невидимі сили. З усіма духами вони були запанібрата. Люди мео, на противагу китайцям, не визнавали ліків, незважаючи на те, що їхні ліси мали безліч лікарських рослин. Всі хвороби мео перемагали виключно за допомогою магічних заклинань чаклунів і силою духів. Як не дивно, а мео менш страждали від епідемій, ніж таї; зичливим духам, безумовно, полегшував завдання свіжий, холодний клімат піднебесної країни.

Я з подивом пересвідчився, що мео, такі залежні на кожному кроці від духів, власне, мало боялися їх. Боги не були для них такими страшними, як мстивий Ієгова для євреїв чи кривавий Уітцілопочтл для ацтеків Можливо, вроджена добродушність і безстрашна вдача мео тримали духів у шорах, в межах (певної пристойності.

Біля хати кілька чоловіків, літніх і молодих, стріляли з самострілів по цілі. Хоча мео виготовляли для себе рушниці-кремнівки і з часів війни ховали в своїх хатах не одну сучасну гвинтівку, але кожен з них мав також і самостріли. Зараз вони стріляли з самострілів середніх розмірів у маленький клаптик паперу і за тридцять кроків ніколи не промазували. Стріли з важкого твердого дерева обтесані, наче дротик, без вістря. Це — самостріли для птахів. Мене запевняли, що вони на відстані тридцяти кроків пробивали голуба навиліт. Всі гірські народи Далекого Сходу користувалися такими самострілами.

Близько першої години пополудні ми почали збиратися в дорогу. Гостинний господар і старшини, що прийшли з інших схилів, намагалися затримати нас, запевняючи, що свинини й іншої їжі вистачить ще на багато днів, — але ми не піддалися спокусам, а Данг пояснив, що небіжчик в Та Чуонг нетерпляче жде.

— Небіжчик ще не смердить, почекає! — заспокоювали нас. — Отже, ви маєте час!

— Напевно, вже смердить! — ввічливо заперечував Данг, і вони кінець кінцем зважили, правда трохи засмучені й здивовані, що ми так легко відмовляємося від нагоди попоїсти досхочу.