Розділ «ЛІКАРНЯ І «ЛЮБОВНИЙ КОНКУРС»»

— Хіба у вас немає таких звичаїв? — наполягав я.

Куйєн вивчаюче глянув на мене і сказав:

— У Хуані ©же кілька днів ми проводимо хан куонг.

Я нічого не зрозумів і почав жваво розпитувати.

Хуана — це маленьке селище за чотири кілометри від Туан Чау, а хан куонг, як виявилося, це те, що у Франції називають caurs d’amour, тобто любовний конкурс. Я багато читав про ці знамениті конкурси, тепер не приховував свого зацікавлення. Мені кортіло побачити хан куонг.

— Він відбувається щовечора, як тільки стемніє, — пояснив Куйен, пожвавішавши.

Сонце стояло ще високо, до заходу залишалося більше двох годин, а мені хотілося зробити кілька фотознімків ще засвітла. Отож я запитав Куйєна і моїх друзів, чи не можна було б нам ознайомитися з хан куонгом на годину чи дві раніше, ніж було це заведено. Моя компанія охоче підтримала цю пропозицію. І от за кілька хвилин до Хуани помчав наш посланець на велосипеді, щоб попередити людей і все приготувати. А десь за якихось півгодини вирушили туди на газику і ми.

Французи, як і інші мандрівники, описуючи свої враження від країни таї, наймальовничіші сторінки присвячували любовним конкурсам. За цим звичаєм, сухої пори року, як тільки сутеніло, молодь сходилася на сільському майдані. Це були турніри красномовства і дотепів. Дівчата влаштовувалися на помості, який спеціально будували з очерету і бамбука, заввишки півтора метри. При світлі вогників вони пряли нитки на мотовилах. Внизу, на землі, сідали хлопці, і кожен по черзі імпровізуючи співав обраниці свого серця пісеньку, сентиментальну й поважну, жартівливу й злосливу чи взагалі якусь дошкульну. Дівчина платила тим самим, відповідаючи пісенькою, не менш дотепною, чутливою чи гострою. І отак, наспівуючи, обоє тішили критичних слухачів — молодих, старих і навіть дітей.

Треба мати царя в голові, щоб вийти переможцем у цьому своєрідному змаганні, подолати суперників, здобути визнання у дівчат і загальні оплески. Справу вирішували культура, жвавість розуму, поетичність, жартівливий дотеп. Це були справжні іспити, і коли юнак спритно відповідав на загадки, поставлені йому дівчиною, то діставав нагороду і право сісти на помості поруч своєї обраниці.

Ці незвичайні змагання і визнання сили розуму були, безумовно, благотворним китайським впливом. Перед тим як таї оселилися у долинах між південним Китаєм і Сіамською затокою, вони жили по сусідству з китайцями і перебували під впливом їхньої культури. А відомо, якою шаною у Китаї було оточено вчених, поетів і взагалі людей розумової праці: тут генерал завжди йшов позаду вченого, а якщо він хотів щось значити, то мусив показати себе як вояка і як учений. Світло китайської культури проникало, ясна річ, і до всіх сусідніх народів та племен.

Раніше любовні конкурси мали переважно матеріальний грунт, так само, як і звичай «робити зятя».

— Хан куонг, — . пояснював Куйєн, — під час війни забули і, мабуть, не згадали б зовсім, коли б ми не дбали про розквіт гідних звичаїв та народних розваг. У Хуані оце робимо перші спроби відновити хан куонг…

— І успішно?

Куйєн на хвилинку завагався, але й оком не змигнув:

— Дуже! Люди збираються щодня. Старі, молоді…

— І молоді теж?

— Насамперед молоді, хоч для них це й новина. Старші показують їм, як відбувався хан куонг до війни, і молодим подобається…

Було ясно, що народна влада відновлювала любовні конкурси не в інтересах батьків — власників дочок, а для того, щоб показати, чи, може, навіть і нав’язати своє розуміння моральної суворості. Отож, наближаючись до Хуани, я почував себе так, ніби ми під’їжджали до якогось поля бою.

Кілька хвилин їхали тією самою дорогою, що вела до Туан Чау. Там, де невеличке джерело перетинало шлях, ми вийшли з машини, хоч жодного селища не було видно. Стежкою вздовж струмка пішли вгору і вже через кількасот кроків перед нами розляглася широка чудова рисова долина, оточена звідусіль досить стрімкими схилами.

Сонце вже спускалося до заходу, і вся долина палала чарівним полиском золота. Це фантастичне видовище змінювалося барвами троянд і міді, живиці і бурштуну. Палали жовта рисова стерня й білі кручі вапнякових гір, зелені букети дерев на високих скелястих урвищах і навіть лазурний купол неба над долиною. А те, що все це було таким золотим від сонця, робило враження непереборної усмішки, повної добрих ознак. На село Хуана, перші хати якого були за кілька десятків кроків од нас, вже падала тінь найближчої гори, але це була не зловісна тінь, бо й саме село випромінювало відблиски від протилежних, ще ясних схилів. Таким пишним світлом неба й землі вітало нас село, і ми визнали це доброю прикметою.